Особливості підстав зворотної дії в часі «проміжного» кримінального закону.

Проблематика підстав зворотної дії в часі так званого «проміжного» кримінального закону не нова у вітчизняній літературі – її ставили ще криміналісти кінця ХІХ початку ХХ століття: Е.Я. Лохвицький, А. Немировський, С.П. Мокринський, М.П. Чубинський та інші. В радянській період цій проблемі були присвячені ґрунтовні дослідження М.І. Блум, Я.М. Брайніна, І.І. Горелика, М.І. Ковальова та іншими. Останніми роками опубліковано роботи О.І. Бойцова, В.Б. Волженкіна, В.М. Василаша, О.М. Попова, А.Є. Якубова. Попри це, питання про наявність чи відсутність у «проміжного» кримінального закону зворотної дії та причини цього досі не знайшли свого однозначного вирішення. Під «проміжним» кримінальним законом звичайно розуміється закон, який набув чинності після скоєння злочину, і втратив її до моменту прийняття рішення у справі, однак при цьому був більш м’який, ніж закон, що був чинний на момент вчинення злочину, і закон, що не є чинним, на момент вирішення рішення у справі [25, c.112]. Дане визначення включає в себе два аспекти: по-перше, «проміжний» закон має бути більш м’який, аніж закони, що діяли на момент вчинення злочину та прийняття рішення по справі, а по-друге, він не був чинний ані на момент вчинення злочину, ані на момент винесення рішення по справі. Доктринальне вирішення проблеми зворотної дії “проміжного” кримінального закону повинно, в першу чергу, базуватися не на тому чи іншому тлумаченні не завжди досконалих колізійних приписів чинного кримінального законодавства, і не на міркуваннях гуманізму та милосердя до злочинця (як це пропонували криміналісти минулого століття). В цьому випадку, як і при вирішенні низки інших проблем зворотної дії кримінального закону в часі, рішення має базуватися на розумінні того, що повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності визначається і змінюється законом. Зміна ж закону, як вже відзначалося вище, змінює таке повноваження держави у вже існуючих правовідносинах.

За визначенням «проміжний» кримінальний закон, є закон, що був чинним між моментом вчинення злочину і моментом винесення вироку, тобто він може мати місце лише в період існування правовідношення кримінального переслідування. Якщо у цей період набуває чинності новий закон, який скасовує повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, чи замінює його таким чином, що держава стає повноважною накласти на особу більш м’які заходи відповідальності, цей закон, як такий, що має матеріальну підставу для зворотної дії в часі і підпадає під формальну (частину 1 статті 5 КК України), має зворотну дію в часі, тобто на його підставі визначають повноваження в існуючих правовідносинах кримінального переслідування.

Таким чином, набуття чинності законом, який декриміналізує вчинене особою діяння чи пом’якшує кримінальну відповідальність за нього, впливає на повноваження держави в уже існуючих правовідносинах кримінального переслідування. Такий закон або скасовує це повноваження (у випадку скасування кримінальної відповідальності) або змінює його таким чином, що держава отримує повноваження призначити покласти на особу правообмеження у меншому розмірі (у випадку пом’якшення кримінальної відповідальності). Очевидно, що при скасуванні повноваження держави на притягнення особи до відповідальності, зникає зміст правовідношення, а, отже, саме правовідношення припиняється, при зміні ж повноваження держави правовідношення продовжує існувати, але вже з іншим змістом. Як висловився М.С. Таганцев, «з моменту набуття чинності законом, який декриміналізував діяння, повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності померло, а померлі не оживають. Так само і померло і не може бути реанімовано право держави на призначення покарання більш суворого, ніж те, яке було передбачене «проміжним» кримінальним законом. Новий закон більш суворий, ніж проміжний, має лише пряму дію» [26, с.12]. Можна зробити висновок, що матеріальні підстави зворотної дії в часі «проміжного» кримінального закону, нічим не відрізняються від матеріальних підстав зворотної дії досі чинного закону. Що до формальної підстави зворотної дії в часі проміжного кримінального закону, то нею у будь-якому іншому випадку, може бути лише колізійний кримінально-правовий припис.

Закон же, яким скасовується проміжний закон, і діяння знову визнається злочином чи посилюється кримінальна відповідальність за таке діяння, не відновлює припиненого правовідношення і не змінює існуючого. Такий закон, по відношенню до проміжного закону є більш суровим, а тому він не може мати зворотної дії, не може змінювати ті повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності, які визначені “проміжним” законом. Він не діє щодо такого правовідношення, оскільки для цього немає ні матеріальної, ні формальної підстави. Таку думку відстоював Е.Т. Борисов, який зазначав, що закон, який скасовує чи пом’якшує кримінальну відповідальність, одного разу набувши чинності, зберігає свою дію щодо всіх діянь, які входять до кола його юрисдикції, при чому як тих, щодо яких він має пряму дію, так і тих, щодо яких він має зворотну дію [27, ст. 23].

Дія «проміжного» кримінального закону в часі є важливим елементом принципу дії кримінального закону у часі. «Проміжним» називається кримінальний закон, який діяв у проміжок часу після вчинення злочину, але до розгляду справи судом. Цей закон буде чинним, якщо він скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

КОРОТКИЙ ВИСНОВОК