В радянський період

Основна форма навчання – урок, який часто проводили як лекції та семінари. На початку уроку, як правило, актуалізували опорні знання, переважно, у формі бесіди. До теми «Радянська соціалістична держава», наприклад, учням пропонувалося згадати причини утворення, типи, форми експлуататорської держави; коли виникла держава соціалістична, та якою була її роль в історії? Опрацювання теми «Органи державної влади і державного управління» розпочинали з пригадування: «Коли була прийнята діюча Конституція СРСР? Чому вона є Основним законом держави?» [1, с. 122, 124] тощо. У такий спосіб забезпечували системність, наступність, послідовність у навчанні, причому наступність у викладанні суспільних наук, її методологічні, теоретичні, логічні, проблемно-змістові, методичні та організаційні основи вивчалися у той час достатньо глибоко, хоча й з ідеологічних позицій.

Застосування різних методів навчання, наприклад, вивчення теми «Право при соціалізмі» могло проводитися у трьох методичних варіантах: розповідь вчителя в поєднанні з роботою учнів з текстом Конституції СРСР; з участю працівника прокуратури або суду з наступною роботою учнів з текстом Конституції СРСР; у формі екскурсії в суд з присутністю на судовому засіданні й бесідою з працівником суду або прокуратури [1, с. 127].

У методичній літературі рекомендували: проводити конференції, рольові ігри, диспути на правову тематику; залучати співробітників судових і правоохоронних органів, депутатів місцевих рад трудящих і представників їх виконавчих комітетів; навчальну діяльність учнів на уроках пов’язувати з позакласною і позашкільною правовиховною роботою у таких формах, як: гуртки і учнівські наукові товариства, усні журнали, лекторії, вечори запитань і відповідей, екскурсії тощо. Звернення до таких організаційних форм вирішувало низку навчально-виховних завдань, а саме: стимулювало пізнавальний інтерес до предмета; забезпечувало зв’язок навчання з життям, теорії з практикою; орієнтувало учнів на юридичну професію тощо. Цим і пояснюється їх успадкування сучасною системою шкільної правової освіти.

Методисти вказували на необхідність врахування в процесі навчання вікових особливостей учнів, що, однак, не повністю втілювалося у практику. Проблема адаптації наукових знань до віку школярів є актуальною і сьогодні, що пов’язано з високим рівнем складності юридичної науки.

Встановлення внутрішньо-курсових та міжпредметних зв’язків з історією і суспільствознавством. Методичні засади реалізації міжпредметних зв’язків у курсі суспільствознавства при вивченні питань радянського права розробляла Н. Еліасберг [11]. Основним шляхом реалізації внутрішньо-курсових і міжпредметних зв’язків А. Дружкова вважала пригадування певного положення, навчального матеріалу, вже відомого учням з іншої теми чи предмета, та закріплення й використання його в процесі засвоєння нових знань. В якості методичних прийомів вона рекомендувала використовувати: порівняння; репродуктивні та проблемні питання, логічні бесіди (система взаємопов’язаних запитань); завдання на коментування; аналіз наочних посібників, текстів, життєвих явищ; завдання для урочної і позаурочної роботи, виконання яких вимагало від учня застосування знань та вмінь, отриманих і сформованих раніше [8, с. 73, 84]. Звернення до таких зв’язків забезпечувало наступність у навчанні; сприяло формуванню цілісного уявлення про радянську державу й переконання в її перевагах, мало підсилити системність ідеологічного впливу на свідомість учнів.

Важливими напрямками роботи вчителя щодо засвоєння учнями змісту шкільної правової освіти було формування у них правових понять («правова норма», «радянська соціалістична загальнонародна держава», «радянська соціалістична демократія», «соціалістична законність» тощо) як одиниць навчального матеріалу. На допомогу школі науковці розробляли словники-довідники, наприклад [32]. Для кращого засвоєння понять методисти пропонували пов’язувати теоретичні положення змісту з практикою право- застосування, вказували на необхідність контролю за процесом засвоєння понять, рекомендували вводити в структуру опитування термінологічні диктанти [22, с. 22]. Дієвими методичними прийомом вважалися встановлення співвідношень, взаємозв’язків, причинно-наслідкових зв’язків. Наприклад, аналіз співвідношення між правами та обов’язками сприяв більш глибокому розумінню поняття рівноправності громадян СРСР. Виділялося два аспекти цього співвідношення: 1) не існує прав без обов’язків, так само, як і обов’язків без прав; 2) саме право є обов’язком, а обов’язок – правом. Достовірність цих положень мала підтверджувати під час вивчення тем щодо конкретних прав і обов’язків громадян [1, с. 129, 138].

Використання наочності (схеми системи державних органів, таблиці, діаграми тощо). Реалізації «золотого правила дидактики» сприяло видання наочних посібників, наприклад, «Політична організація радянського суспільства» (М., 1972), таблиць «Основы советского государства и права» (М., 1979). У досліджуваний період розроблялися методичні аспекти застосування наочності у вивченні правових питань [7]; обґрунтовувалася доцільність застосування наочності у контексті усних пояснень вчителя, з метою конкретизації теоретичних положень тощо [8, с. 115-126].

Проведення роботи з документами. У методичних рекомендаціях акцентувалося на необхідність вивчення праць В. Леніна, партійних і державних документів, в яких висвітлювалися питання теорії і практики соціально-політичного розвитку при соціалізмі, що допоможе учням зрозуміти закономірності розвитку соціально-політичних відносин у країні, розібратися в політиці КПРС у цій галузі [1, с. 115]. Учні вивчали доповіді і тези ЦК КПРС, програми комуністичної партії, Конституції СРСР та УРСР, Положення про вибори, Кримінальний кодекс УРСР, Закон про судоустрій УРСР, Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство, основи законодавства СРСР і союзних республік про працю, Закон СРСР про загальний військовий обов’язок, Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР [41, с. 141-146]. Була розроблена методика опрацювання творів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, документів КПРС та Радянської держави [8, с. 84-98]. Під час вивчення правових питань використовували правову, художню літературу, публіцистику; були розроблені прийоми використання періодики (поточної інформації), телебачення (навчального кіно) на уроках. Роботу з документами поєднували з іншими методами та прийомами, наприклад, характеристика структури і функцій вищих органів державної влади здійснювалася паралельно з опрацюванням відповідних розділів Конституції СРСР. Слід зазначити, що робота з документами, як і інші методи навчання за радянських часів, мала ідеологічне спрямування, що зменшувало її навчально-виховний потенціал, у той час, як методично правильно організована робота з документами є однією з умов підвищення ефективності навчання правознавства в школі.

Використання порівняння (протиставлення). Порівняння соціалізму й капіталізму проводили майже на кожному уроці: соціалістичну державу протиставляли капіталістичній, соціалістичну демократію – буржуазній, для того, щоб «більш яскраво й переконливо засвідчити переваги соціалізму й успіхи соціалістичних країн». На підтвердження цих тез під керівництвом вчителя учня добирали матеріал, опрацьовували періодичну пресу, статистичні збірники, довідники. Як бачимо, порівняння за радянських часів також проводилося на виконання політичного замовлення, проте, за умови позбавлення від ідеологічного забарвлення, воно стає ефективним прийомом формування правових понять і засвоєння правових знань, оскільки передбачає визначення загального й особливого у фактах і явищах дійсності та поняттях, сприяє встановленню взаємозв’язку набутих раніше і нових знань тощо. Цим і пояснюється його широке використання сьогодні. Сучасна система навчання правознавства успадкувала від радянської підхід, відповідно до якого, порівняння проводили за критеріями, що відбивали сутність порівнюваних явищ, наприклад, соціалістичну державу порівнювали з експлуататорською за змістом (чиї інтереси захищає), функціями, формою. Порівняння комбінували з опрацюванням документів у процесі викладу вчителем теоретичного матеріалу у формі розповіді тощо [1, с. 115, 123-124].

Великого значення у забезпеченні правового виховання учнів надавали взаємодії школи та сім’ї, правовому вихованню батьків [28, с. 34-36].