Історія Польщі. урядом про створення Польської армії у Франції, яка підпорядковувалась французькому командуванню

урядом про створення Польської армії у Франції, яка підпорядковувалась французькому командуванню. У травні 1940 р. формування Польської армії завершувалося, вона налічувала 84 тис. солдатів і офіцерів. Частина польського воєнно-морського флоту і повітряних сил розташувалася в Англії. Бригада карпатських стрільців під командуванням полковника С. Копанського - в Сирії.

Початок Руху Опору. Розбудова підпільного руху на окупованих землях проходила двома шляхами: з ініціативи еміграції й жителів окупованих земель. Ще у вересні 1939 р. за наказом Головнокомандувача ПЗС у Варшаві була створена підпільна військова організація Служба для перемоги Польщі (Служба звицєнству Польскі, СЗП), яку очолив ген. Міхал Токажевський-Карашевич (1893-1964). Намагаючися не допустити поширення впливу санаційного табору, еміграційний уряд 13 листопада 1939 р. утворив спеціальний Комітет міністрів у справах краю і військову організацію Союз збройної боротьби (Звьонзек валькі збройней, ЗВЗ), який очолив ген. К. Соснковський. Незабаром СЗВ було об'єднано із ЗВЗ, а на чолі став генерал Стефан Ровецький-Ґрот (1895-1944). ЗВЗ почав розбудову підпільної організації на окупованих землях, включаючи терени СРСР. Паралельно сстворювався підпільний політичний апарат, підпорядкований еміграційному урядові. Робота велася в умовах жорстоких репресій проти поляків з боку німецьких спецслужб та органів НКВС. На початку 1940 р. вдалося організувати на окупованих землях Головний політичний комітет (ГПК), до складу якого ввійшли представники соціалістів, людовців, ендеків та інших угруповань. Йому підпорядкувалися подібні комітети в Познані, Кракові, Львові, Вільно.

На міжнародній арені позиції Польщі були підважені. Франція та Великобританія розчарувалися швидкою поразкою Польщі, але продовжували вважати її своїм союзником і надавали допомогу еміграційному уряду. Разом з тим керівники країн Заходу не підтримували польських претензій на західноукраїнські, західнобілоруські та литовські землі, віддаючи перевагу "лінії Керзона" як етнічному кордонові. Вони не втрачали надій на ліквідацію німецько-радянського союзу, який представлявся безсенсовим з точки зору гітлерівської расово-антикомуністичної доктрини. Великобританія й Франція не оголосили війни СРСР, застерегли від такого кроку й уряд В. Сікорського. У 1940 р. події розвивалися драматично. СРСР і Німеччина продовжили агресивну політику щодо розподілу "сфер впливу". У квітні гітлерівці окупували Данію, а потім Норвегію. 10 травня гітлерівські війська розпочали наступ на західному фронті, захопивши Голландію і Бельгію. 22 червня капітулювала Франція. Польський уряд перебрався до Англії, переправивши туди також частину Польської армії (27 тис. вояків). З того часу головним союзником Польщі стала Великобританія, де у травні 1940 р. прем'єром став Уінстон Черчілль. У серпні 1940 р. гітлерівці розпочали повітряну війну проти Англії. У обороні країни взяли участь польські льотчики, які збили близько 200 німецьких літаків. 5 серпня в Лондоні була підписана польсько-британська воєнна угода, яка передбачала створення польських ПЗС у Великобританії. Англія залишилася в Європі останнім вогнищем опору агресії Німеччини та її союзників. Улітку 1940 р. СРСР приєднав собі Литву, Латвію, Естонію, а також Буковину.

24 серпня 1940 р. польський еміграційний уряд в Лондоні оголосив Головні тези польської закордонної політики. Вони складалися з десяти пунктів й стверджували непорушність польських кордонів 1939 р., претензії Польщі до Східної Пруссії, Сілезії та Помор'я, а також на керівну роль в майбутній Центрально-Східній Європі, союз з Великобританією і США, констатували фактичний стан війни з СРСР. Прагнучи реалізувати накреслену програму, уряд В. Сікорського розпочав активну дипломатичну діяльність. 11 листопада 1940 р. з еміграційним урядом ЧСР Е. Бенеша була підписана спільна Польсько-чехословацька декларація про об'єднання в майбутньому двох країн у

5J6

Під час Другої світової війни

федерацію. Після цього В. Сікорський виїхав до Канади і США, де вів переговори про створення польських осередків у цих країнах, матеріальну допомогу, а також стосовно майбутньої федерації держав у Центрально-Східній Європі у складі Польщі, Чехосло-ваччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Греції, Латвії, Литви та Естонії. Однак до цієї ідеї в Північній Америці поставилися прохолодно.

Уряд приділив увагу розбудові ПЗС на Заході і встановленню контактів з окупованими землями. Тут поступово зміцнювалися підпільні структури, підпорядковані ЗВЗ. Вони проводили саботажно-диверсійну діяльність як проти німців, так і проти більшовиків. Восени 1940 р. на базі Головного політичного комітету була створена Делегатура уряду на край, яка повинна була діяти під керівництвом еміграційного уряду. Делегатами уряду були призначені для ГГ Ц. Ратайський, а на приєднаних до Німеччини землях -А. Бнінський. Делегатура і ЗВЗ розпочали видання підпільної патріотичної періодики, листівок, повідомлень. На початку 1941 р. виходило 290 назв підпільних видань, які підтримували патріотичні настрої, інформували про події в країні та за кордоном. Делегатура організувала таємне навчання в гімназіях, університетах, надання матеріальної допомоги. ЗВЗ розбудував підпільну структуру збройних сил, провів диверсійні акти тощо. На початок 1941 р. ЗВЗ налічувала близько 45 тис. бійців, переважно в ГГ.

Між тим, керівні кола Великобританії та США наприкінці 1940 р. посилили дипломатичні зусилля для роз'єднання союзу Німеччини й СРСР. Інтереси двох агресорів зіткнулись у Фінляндії та на Балканах. Обидва диктатори вели прискорену підготовку до війни. Сталін сподівався на те, що Гітлер скерує свою агресію проти Великобританії, а він зможе у відповідний момент напасти на Німеччину. Однак німецький фюрер після невдалої "повітряної війни" проти Англії вирішив завдати удар по СРСР, поки військові приготування Сталіна не були завершені. 22 червня 1941 р. німецькі війська перейшли кордон СРСР і розпочали швидкий наступ з метою розгрому Червоної Армії і підкорення народів СРСР. Розпочалася радянсько-німецька війна, яка докорінним чином змінила стратегічну ситуацію на континенті, вирішальним чином вплинула на хід і наслідки Другої світової війни.;

Польське питання в 1941 - середині 1943 pp.

Антигітлерівська коаліція. Гітлерівська агресія проти СРСР перетворила недавніх союзників на ворогів і, разом з тим, породила надії на покладення краю поширенню гітлерівського "нового порядку" в Європі. 12 липня 1941 р. в Москві був підписаний Договір про взаємну допомогу між СРСР і Великобританією. Згодом США поширили на СРСР програму матеріальної та воєнної допомоги ("ленд-ліз"). 14 серпня президент США Ф. Рузвельт і прем'єр Великобританії У. Черчілль підписали Антлантичну Хартію, яка запроваджувала принципи післявоєнного мирного співіснування держав на засадах взаємної поваги, невтручання у внутрішні справи і співробітництва. У вересні того ж року на конференції в Лондоні до хартії приєдналися СРСР та інші держави антигітлерівського табору. Формувався союз проти блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх сателітів. У грудні 1941 р. Японія напала на американський флот в Пірл Гарборі на Гаваях, а через кілька днів Німеччина та Італія оголосили війну США. На Вашінгтонській конференції на початку 1942 р. США і Великобританія утворили Об'єднаний комітет начальників штабів для спільних дій проти противників. 1 січня 1942 р. у Вашінгтоні 26 держав-союзниць (у тому числі СРСР і Польща) підписали Декларацію Об'єднаних Націй, яка зобов'язувала її учасників вести боротьбу з державами-агресорами. Провідну роль у створенні антигітлерівської коаліції відігравали США, СРСР і Великобританія ("Велика Трійка"), які несли найбільший тягар у війні.