Під час Другої світової війни.

На початку квітня 1943 р. гітлерівські засоби масової інформації поширили відомості про віднайдення в Катинському лісі біля Смоленська масових захоронень польських офіцерів, знищених органами НКВС СРСР у 1940 р. 17 квітня польський уряд звернувся до Міжнародного Червоного Хреста в Женеві з проханням з'ясувати справу. Наміри гітлерівців були зрозумілі: вони намагалися внести напруження у стосунки союзників. И. Сталін вміло використав ситуацію для компрометації польського уряду в очах західних керівників Великої Трійки. 21 квітня він скерував особисті листи до У. Черчі-лля і Ф. Рузвельта, в яких звинуватив уряд В. Сікорського у змові та взаємодії з гітлерівцями проти СРСР. У. Черчілль надіслав негайну відповідь, в якій засуджував дії польського уряду, але пояснював їх тиском на В. Сікорського з боку правих сил. Він просив не розривати стосунків з польським урядом, оскільки відхід В. Сікорського призведе до влади "когось гіршого". Незважаючи на це, в ніч з 25 на 26 квітня 1943 р. нарком закордонних справ СРСР В. Молотов вручив польському послові в Москві Т. Ромеру ноту про розрив дипломатичних відносин з еміграційним урядом. Приводом для цього стала "Катинська справа", яка нібито виявила "змову" поляків і гітлерівців у проведенні ворожої кампанії проти СРСР. Містилося також положення, яке стало дійсним приводом розриву відносин: це була непоступливість польського уряду в справі ЗУ і ЗБ. Польське посольство та місії були змушені залишити територію СРСР. На той час у розпорядженні И. Сталіна вже була група поляків, готова виконати його вимоги.

Розрив дипломатичних відносин з СРСР посилив опозицію проти В. Сікорського, яка звинувачувала його у поступливості на користь СРСР. Гостра критика діяльності уряду лунала з польських військових кіл, згуртованих навколо ген. В. Андерса на Близькому Сході. У цій критиці відчутними були наміри відігравати впливову роль у тогочасній європейській політиці. Проте такі прагнення не ґрунтувалися на реальних можливостях польського уряду, який перебував у повній залежності від волі керівників Великої Трійки. З них найбільший вплив на майбутню долю Польщі мав радянський диктатор, війська якого в другій половині 1943 р. розпочали похід на захід, що повинен був привести до Польщі. Розрив відносин з Москвою, небажання піти на компроміс у територіальному питанні залишали польський уряд на узбіччі європейських справ. До цього додалася трагічна загибель ген. В. Сікорського. Літак, на якому він повертався з інспекційної поїздки на Близький Схід, 4 липня 1943 р. з невідомих причин впав у море в районі Ґібралтару (вцілів тільки чеський пілот Е. Прхал). Новим прем'єром став людовець Станіслав Мшолайчик, а посаду Головного командувача ПЗС посів генерал К. Соснковський. Перед урядом постали складні проблеми захисту інтересів Польщі на заключному етапі Другої світової війни.

Український національний рух. Початок німецько-радянської війни активізував Рух Опору в усіх окупованих країнах, в тому числі на теренах колишньої II Речі Посполитої. Після окупації німецькими військами України та Білорусі вони були поділені між двома німецькими райхскомісаріатами - "Україна" і "Остланд". Землі Галичини були приєднані як окремий дистрикт "Галіція" до Генерального губернаторства (як землі, що входили до колишньої Австро-Угорщини). Під час відступу радянських військ у тюрмах ЗУ і ЗБ були виявлені десятки тисяч трупів ув'язнених

Для доведення своєї "невинності" радянське керівництво після звільнення Смоленщини від гітлерівців на початку 1944 р. створило спеціальну комісію з радянських лікарів, військових і священослужителів, яка лицемірно оголосила перед світом, що розстріл польських військовополонених у Катинському лісі здійснили '"німецько-фашистські загарбники". Тільки у 1992 р. російський уряд передав Польщі документи про вчинений органами НКВС злочин.