Рівноважний ВВП в умовах різного рівня зайнятості. Рецесійний та інфляційній розриви

Згідно з кейнсіанською теорією, рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ідеальним є варіант, за якого заплановані витрати дорівнюють потенційному ВВП або ВВП при повній зайнятості ресурсів. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними, що викликає відповідно рецесійний або інфляційний розриви між ними.

Розглянемо першу ситуацію, коли запланованих сукупних витрат недостатньо для закупівлі потенціального ВВП.

На рис.4.8 Y_Р – потенційний ВВП, якому відповідають витрати Е₂. Але в дійсності економіка знаходиться у стані неповної зайнятості і її заплановані витрати становлять Е₁. Внаслідок цього рівноважний фактичний ВВП (Y₁) менший, ніж потенційний ВВП (Y_Р) на величину ∆ Е_r ∙ М_е. Це явище отримало назву “рецесійного розриву”.

Е

Т₂ Е₂

Е₂

∆ Е_r

Е₁

Т₁

Е₁

Y₁ Y_Р(2) Y

 

Рисунок 4.8 - Рецесійний розрив

 

Іншими словами, рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто рецесію. Графічно рецесійний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е₂) і лінією запланованих фактичних сукупних витрат (Е₁).

Отже, рецесійний розрив спричиняє помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

Y_Р = Y₁ + ∆ Е_r ∙ m_e. (4.30)

Розв’язавши рівняння 4.30 відносно ∆ Е_r, можна визначити величину рецесійного розриву:

∆ Е_r = = . (4.31)

Але ця модель рецесійного розриву не враховує інфляцію, оскільки ґрунтується на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжується зростанням цін (зміна сукупного попиту або сукупних витрат на горизонтальному відрізку АS). Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції (проміжний відрізок АS) зростання фактичного ВВП супроводжується і зростанням загального рівня цін. За таких умов потенційний ВВП визначається за формулою

Y_Р = , (4.32)

де Р – індекс цін.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

∆ Е_r Р = ∙ (4.33)

Із формули 4.33 випливає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо врахувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат “з’їдається” інфляцією (реальні грошові доходи-витрати менші), тому менший приріст рівноважного ВВП.

Але, якщо обидві частини рівняння 4.33 поділити на Р, то знову можна вийти на формулу 4.31 і рахувати рецесійний розрив в реальних показниках сукупних витрат і ВВП.

Інфляційний розрив. Він виникає, коли економіка знаходиться в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами. Згідно з рис.4.9, для закупівлі потенційного ВВП економіка має спрямувати Е₁ сукупних витрат, у складі яких автономні витрати дорівнюють Е₁.

Але в дійсності її заплановані сукупні витрати становлять Е₂(Е₂). За таких умов в економіці виникає надлишок запланованих сукупних витрат

(Е₂ > Е₁). Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний ВВП

(Y_п > Y_Р), тобто виключно за рахунок зростання цін. Це означає, що

Y_п = Y_Р Р. Таке явище отримало назву “інфляційного розриву”.

 

Е

Т₂ Е₂

Е₂

∆ Е_і

Е₁

Т₁

Е₁

Y_Р Y_п Y

 

Рисунок 4.9 - Інфляційний розрив

 

Графічно інфляційний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат (Е₁) і запланованих сукупних витрат (Е₂), він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто

∆ Е_і = Е₂ – Е₁. Цей розрив називається інфляційним, оскільки в умовах повної зайнятості він викликає надмірне зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю перетворюється на приріст цін і не збільшує реальний обсяг виробництва.

Інфляційний розрив викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним ВВП на мультиплікативній основі. Тобто, потенційний ВВП менший за фактичний номінальний ВВП на величину інфляційного розвитку, помножену на мультиплікатор витрат.

Y_Р = РY_Р – ∆ Е_і m_e (4.34) або ∆ Е_і m_e = Y_Р (Р – 1) (4.35)

Для визначити інфляційний розриву в умовах повної зайнятості розв’яжемо рівняння відносно ∆ Е_і:

∆ Е_і = _. (4.36)

Треба також відмітити, що інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційні зростання ВВП, а й надмірну зайнятість населення. Тобто можна стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-екстенсивний розрив, викликаний неоптимальним розподілом трудових та інших ресурсів.

Індуційовані інвестиції. Модель акселератора. Досліджуючи мультипліка-тивний ефект, ми виходили з припущення тих інвестицій, що не залежать від обсягу національного доходу, тобто автономних запланованих інвестицій (на графіку вони виглядали як горизонтальні лінії). Але, як уже зазначалося раніше, існують також індуційовані інвестиції – ті що залежать від обсягу ВВП або національного доходу (лінії споживчих витрат або заощаджень, які на графіку виглядають як висхідні лінії).

Але індуційоване інвестування можливе за двох умов. По-перше, якщо зростання сукупного попиту має сталий характер (інакше за додаткових інвестицій і за спаду сукупного попиту інвестиції в капітал будуть збитковими). По-друге, якщо підприємства не мають технічних і технологічних можливостей для задоволення зростаючого сукупного попиту.

З індуційованими інвестиціями пов'язаний принцип акселерації, зміст якого полягає в тому, що очікуване певне зростання ВВП або національного доходу передбачає прискорене зростання основного капіталу.

Наприклад, якщо річний обсяг виробництва та реалізації взуттєвої фабрики становить 500 тис грн взуття, то вартість устаткування фабрики становитиме у 10 разів більше – 5 млн гривень. Припустимо також, що фабрика має 10 технологічних ліній і щороку зношується та підлягає оновленню 1 лінія, вартістю 500 тис гривень. Якщо, приміром, попит на взуття у поточному році зріс на 50% (від 500 тис грн до 750 тис грн) або на 250 тис грн, то для задоволення його кількість технологічних ліній теж має зрости в 1,5 рази – від 10 до 15 ліній. А з урахуванням зносу однієї технологічної лінії на рік, усього 16 (15 + 1) технологічних ліній. Отже, обсяг продажу взуття зросте на 50%, а обсяг вартості устаткування (основного капіталу) на 60% або на 3,0 млн грн (від 5 млн грн до 8,0 млн грн).

Принцип акселерації можна подати за формулою:

І_t = в (Y_t – Y_t-1) + β, (4.37)

де І_t – зростання нових інвестицій;

в – коефіцієнт акселерації;

Y_t – Y_t-1 – приріст доходу в періоді t порівняно з попереднім періодом;

β – інвестиції, використані на зміну зношеному основному капіталу.

Або, якщо цю формулу спростити, припустивши, що немає зношення капіталу (β = 0), то формула матиме вигляд

І_t = в (Y_t – Y_t-1),

або в = = _. (4.38)

Отже, коефіцієнт акселерації показує, у скільки разів зростуть нові інвестиції (І_t) у відповідь на зміни в обсягах приросту виробництва і національного доходу.

Теорію акселератора розробляли неокейнсіанці Е.Хансен, Р.Домар, Дж.Хікс та інші. Ці теорії можна розглянути на семінарі, заслухавши реферати на відповідні теми. Ефект мультиплікатора взаємодіє з ефектом акселератора. Механізм їх взаємозв’язку важливий для розуміння економічних циклів розвитку ринкової економіки та моделей її сталого економічного зростання.