Співвідношення конструкції прощення боргу і договору дарування

Одним із способів припинення зобов`язань є прощення боргу, котре розглядається як звільнення боржника від якого-небудь майнового обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим виникає питання про співвідношення конструкції прощення боргу і договору дарування як безоплатного договору.

У теорії продовжуються дискусії щодо правової природи прощення боргу – є воно договором чи одностороннім правочином. К.П.Побєдоносцев з цього питання дотримувався концепції одностороннього правочину. Він визнавав прощення боргу даруванням, але договором не вважав. К.Н.Анненков на початку минулого століття розглядав дарування в особливій частині зобов`язального права, включаючи його таким чином у число цивільно-правових договорів, прощення боргу договором дарування не вважав і відповідно до цього розглядав прощення боргу в Загальній частині зобов`язального права.

Згідно з думкою прихильників договірної природи розглянутого інституту (Д.І.Мейєр, Г.Ф.Шершеневич, Ю.С.Гамбаров), прощення боргу – один із видів дарування. Відповідно до цього потрібна згода обдаровуваного, який є боржником за основним зобов`язанням. Прощення боргу М.Й.Бару розглядав як одну з форм дарування. При цьому автор зазначав, що коли кредитор звільнив боржника від виконання обов`язку (не як зустрічна дія), тобто відбулося те, що в цивільному праві прийнято називати прощенням боргу, то відносини будуть безоплатними. Це по суті своєрідна форма дарування. У цілому позицію більшості названих вчених можна звести до такого. Оскільки ні ЦК 1992 року, ні ЦК 1963 року не містить окремої статті про прощення боргу, то авторам не залишилося нічого іншого, як «підвести» такий спосіб припинення зобов`язання під одне з перерахованих у відповідних статтях загальних положень розділів «Зобов`язального права» ЦК 1922 року і ЦК 1963 року. А оскільки найближчим з таких способів було припинення зобов`язання за згодою сторін, то і прощення боргу такі автори відносили до двостороннього правочину (договору), для дійсності якого потрібна згода боржника за зобов`язанням, що припиняється прощенням боргу.

З часу прийняття і набрання чинності ЦК України 2003 року в дискусії про правову природу прощення боргу необхідно враховувати «думку законодавця». У статті 605 ЦК сказано, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. У законодавстві закріплена концепція, відповідно до якої прощення боргу є одностороннім правочином. Для припинення зобов`язання досить волевиявлення лише однієї особи – кредитора.

У законодавстві РФ закріплено інший підхід. ЦК РФ відносить прощення боргу до договору дарування і, отже, розглядає його як договір. У зв`язку з цим І.В.Єлісєєв зокрема зазначив, що «прощення боргу не що інше, як різновид дарування, а отже – договір, і місце його в Особливій частині зобов`язального права, і для його здійснення необхідне волевиявлення обох сторін, у тому числі і згода боржника». Можна вважати обгрунтованою дану точку зору, тому що кредитор пропонує простити боржнику борг, а боржник на свій розсуд погоджується з цією пропозицією чи відмовляється від неї.

Доцільно розглядати прощення боргу як договір із приєднанням до нього норм договору дарування в тому разі, якщо дані правовідносини є винятково безоплатними.

Постає питання про відсутність відносин, що виникають при прощенні кредитором не усього, а лише частини боргу. Зокрема, В.В.Вітрянський зазначає, що «правочин про прощення боргу може бути кваліфікований як договір дарування тільки в тому випадку, коли в ньому позитивно вирішене питання про безоплатність (тобто про відсутність причинної обумовленості) дій кредитора щодо звільнення боржника від покладених на нього зобов`язань і при явному намірі кредитора обдарувати боржника без усякого зустрічного надання в рамках усіх взаємин сторін. І тут, як у випадку з відступленням вимоги, необхідно виходити з презумпції оплатності прощення боргу».

Уявімо ситуацію, коли боржник винен п`ятдесят тисяч гривень і звертається до кредитора з пропозицією простити йому двадцять п`ять тисяч гривень з них, відступним за другу половину боргу пропонує яке-небудь нерухоме майно. Це «породжує надзвичайно складну проблему відмежування прощення боргу від новації (і хоч як це не парадоксально, від відступного)». Як кваліфікувати такий правочин? Тут виникає ситуація negotium mixtum cum donatione, коли сторони укладають договір, у якому міститься явно виражений намір половину маєтку продати, а другу половину подарувати.

Як зазначалося один і той самий правочин не може бути оплатним і безоплатним одночасно, але можна укласти один єдиний договір, що містить елементи оплатного і безоплатного договору: купівлі-продажу і дарування. Саме це і буде у наведеному прикладі, коли договір одночасно містить у собі ознаки двох правочинів – відступного і прощення боргу.