Висновки. 1. Карбонові кислоти – похідні вуглеводнів, що містять одну або декілька карбоксильних груп1. Карбонові кислоти – похідні вуглеводнів, що містять одну або декілька карбоксильних груп. Залежно від кількості карбоксильних груп, що входять до складу молекули карбонової кислоти розрізняють моно-, ди-, три- і т.д. карбонові кислоти. Кількість карбоксильних груп визначає основність кислоти. Залежно від природи радикалу, з яким сполучена карбоксильна група, карбонові кислоти поділяють на аліфатичні та ароматичні. 2. Одноосновні карбонові кислоти є слабкими кислотами. Найсильнішою з них є мурашина кислота, яка за своїми кислотними властивостями наближається до мінеральних кислот середньої сили. Інші одноосновні кислоти слабші від мінеральних. 3. Хімічні властивості карбонових кислот насамперед виявляються у їхній здатності дисоціювати. Всі реакції, на які здатні карбонові кислоти, поділяються на чотири групи: реакції атома гідрогену і карбоксилу, реакції гідроксильної групи карбоксилу, реакції карбоксильної групи в цілому і реакції вуглеводневого радикала. 4. Введення карбоксильної групи в молекули знижує токсичність речовин (порівняно з альдегідами і спиртами). В дуже великих дозах проявляє незначну наркотичну дію. Розгалуження аліфатичного радикалу, ненасичені зв’язки, введення галогену в молекулу підвищує фармакологічну активність кислот. 5. За рахунок дисоціації кислот з утворенням іонів водню, вони мають подразнюючу і припікаючу дію. Накопичуючись в крові можуть викликати явище гемолізу, тому в медичній практиці застосовують солі карбонових кислот, де їх використовують як „носіїв” фармакологічно активних катіонів (Са+, К+...).
10. Список використаної літератури 1. Общая органическая химия: В 12 т. /Под общ. ред. Д. Бартона и У.Д. Оллиса. Карбоновые кислоты и их производные. Соединения фосфора / Под ред. И.О. Сазерленда. – М., 1983 — Т. 4. – 246 с. 2. Черных В.П., Зименковский Б.С., Гриценко И.С. Органическая химия / Под общ. ред. В.П. Черных. — 2‑е изд. — Х., 2007. 3. Губський Ю.І. Біоорганічна хімія. – 2-е видання, доопрацьоване і доповнене. – Київ-Вінниця, 2007. – 432 с. 4. Кононський О.І. Практикум: навч. посібник. –К.: Вища школа, 2010. – 247 с.: іл. 5. Толмачова В. С., Ковтун О. М., Дубовик О. А., Фіцайло С. С. Номенклатура органічних сполук. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. 6. Домбровський А.В. Органічна хімія. Навч. посіб. – К.: Вища школа. 1991 7. Домбровський А.В. Органічна хімія. Навч. посіб. – К.: Вища школа. 1991. 8. Васильева П.В. Практические работы по органической химии. Малый практикум. – М.: просвещение. 1987. 9. Черных В.П., Зименковский Б.С., Гриценко И.С. Органическая химия. В 3-х томах. Харьков: Основа. 1993, 1995, 1998. 10. Степаненко Б.Н. Курс органической химии. Учебник для студентов мединститутов. – М.: Высшая школа. 1974.
|
