Культові форми допомоги та підтримки у стародавніх слов'ян були пов'язані з міфологічним світоглядом та сакральними атрибутами. До суспільних форм підтримки належать родинна тризна,родинна милостиня, родинне обдарування. У період язичництва були закладені традиційні форми піклування про старих, сиріт та вдів. З точки зору суспільної свідомості вони належали до однієї соціальної категорії. Сучасний історик, оповідаючи про часи стародавніх слов'ян, говорить про них: «Ці люди на війні жорстокі, поверталися додому з одним своїм природним добродушністю. Вони не знали ні лукавства, ні золота, зберігали древню простоту вдач і обходилися з полоненими дружелюбно», годували їх за своїм столом, охоче відпускали на волю. Настільки ж одноголосно хвалять літописі «гостинність слов'ян, рідкісне в інших землях. Кожен гість був для них священним: зустрічали його з ласкою, проводжали з благословенням. Слов'янин, виходячи з дому, залишав відхилені двері і їжу готову для мандрівника». У ті часи, коли праця носив колективний характер, сягає своїм корінням звичай громадської колективної допомоги. Вона полягала в тому, що на роботу запрошували сусідів не за плату, а за щедре частування. Робота полягала в будівництві нового будинку, мосту, ремонті старого житла і сільськогосподарські роботи. Вдовам і сиротам допомогу надавали в першу голову. Слов'яни славилися повагою до батьків і завжди пеклися про їхній добробут. Отже, благодійність, що розуміється як безоплатна допомога, становила важливу частину життя давніх слов'ян.
