Напрями, рівні та форми регулювання.

Українська система регулювання фінансового ринку пройшла два етапи і почалася від дня прийняття Закону України у 1991 р. «Про цінні папери та фондову біржу».

Перший етап (1991 – 1995рр) характеризується тим, що головним регулюючим органом із боку держави було Міністерство фінансів, яке проводило роботи зі створення фінансового ринку, займалося його нормативно-методичним забезпеченням.

Другий етап (1995 – до нашого часу) почався з прийняття Указу Президента України в 1995 році «Концепція функціонування і розвиткуфондового ринку України» та законів, які були прийняті Верховною Радою України після 1996 року, направлених на формування законодавчої бази, спроможної вийти нашим інвесторам на зарубіжний ринок.

Регулювання фінансового ринку – це цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть в них участь.

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних та державних інтересів, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об’єднань. Всі інші цілі регулювання можна розглядати як похідні від зазначеної основної мети і вони характерні для всіх рівнів регулювання.

Принципи регулювання фінансового ринку – це основні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги.

Розрізняють чотири основні напрями регулювання фінансового ринку та його сегментів:

1. Регулювання складу інструментів ринку та обсягу їхніх прав.

2. Регулювання складу учасників ринку та окремих видів їх діяльності.

3. Регулювання інформаційних потоків на ринку.

4. Регулювання операцій та форм торгівлі.

(Кожний із напрямів буде розглядатись при вивченні конкретного сегмента ринку).

В системі регулювання розрізняють три рівні: міжнародне, державне та внутрішнє.

Міжнародне регулювання здійснюється міжнародними організаціями або шляхом укладення міжнародних угод щодо інтеграції окремих національних фінансових ринків.

Державне регулювання полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері.

Внутрішнє регулювання здійснюється недержавними інститутами-регуляторами (саморегулівними організаціями СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяльності на фінансовому ринку.

Форми регулювання фінансового ринку:

Пряме (правове) регулювання – це система встановлення норм поведінки для учасників фінансового ринку, забезпечення їх застосування, розв’язання суперечок, що виникають у зв’язку з їх застосуванням. У складі системи правового регулювання розрізняють дві підсистеми:

- нормативне (законодавче) забезпечення, що складається з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обов’язковими для всіх учасників ринку;

- інституціональне (адміністративне) забезпечення правового регулювання, що складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти правила, вимоги та стандарти щодо функціонування фінансового ринку.

Непряме (економічне) регулювання – це вплив на функціонування фінансового ринку через систему економічних важелів, якими є:

- випуск в обіг (або вилучення) готівкових грошей;

- випуск регулюючими органами власних цінних паперів і проведення операцій з підтримання їх курсу на вторинному ринку;

- вплив на рівень ставок проценту на фінансовому ринку;

- фінансування розвитку інфраструктури фінансового ринку;

- інформування і консультування учасників ринку;

- організація навчання фахівців та ін.

 

2. Державне регулювання фінансового ринку України: