Діаспора, яка не повернулася

Феномен виникнення арійської раси та індоєвропейськоїспіль­ноти неможливо осягнути без дослідження цивілізації сумерів (у семітській вимові — шумерів). Вона почалася з великого переселення арійців з України на південь — у Месопотамію — через Закавказзя. У Верхній Месопотамії на лівому березі річки Тигр вони заснували місто Самара, що існує й до сьогодні.

Південні території вже були заселені бореальним і змішаним населенням, тож їх, можливо, дово­ди­ло­ся завойовувати. У всякому разі переселенці на південь нази­ва­ли себе “самарами”, тобто “соняч­ними воїнами”[248]. Це була перша арійська діаспора, тому культура Самари разом з Трипільською культурою є найближчою до першо­дже­рела арій­ської раси. З цієї причини символіка Самари — це первинна арійська символіка.

У Верхній Месопотамії самари надовго не затримались і пішли далі на південний схід, де оволо­діли межиріччям (грець­­кою — “месопотамія”) рік Тигру і Євфрату аж до Перської затоки.

Тут треба на хвильку пере­вести подих і зауважити, що для непідготованого читача арійсько-українські[249] корені сумерів можуть здатися фантастикою. Але Україна якраз і цікава тим, що правда про неї часто перевершує найсміливіші фантазії. Річ у тім, що походження сумерів з надчорномор­ських степів є виз­на­ним науковим фактом, дове­деним такими авторитетними археологами і вченими, як С. Піґґот, Г. Кларк, Г. Лейт­гам, В. Чайлд, Р. Седійо, Г. Ру, Г. Генкен, Е. Гок, І. Ліснер, Л. Вуллі та іншими [250].

Нагадаємо, що у 30-ті роки ХХ століття, з розгортанням широкомасштабних археологічних розкопок у Месопотамії і знай­денням там добіблійних “глиняних книг”, склалось уяв­лен­ня, що “історія почалась в Сумері”[251] — наприкінці IV тис. до н. е. Проте згадані книги розкрили і ту обставину, що самі сумери виводили себе з якоїсь Аратти...

І ось починаючи з 1940 року в Румунії, Болгарії, Угор­щині, а згодом і в Україні почали знаходити глиняні таблички з прашумерськими письменами. Ці написи разом з руїнами найдавніших на Землі міст засвідчили формування держави Араттавже в VI тис. до н. е.[252] Англійський вчений Роулінсон (H. C. Rawlinson), один із дешифраторів сумерського письма, повідомив, що всі знайдені на глиняних таб­личках одно­мов­ні клинові написи зроб­лені сколотсь­кою[253] (скіфською) мо­­в­ою і на базі тієї мови їх було прочи­та­но. Це стало під­твер­д­женням того, про що писали античні історики Берос (су­час­ник Алек­сан­­д­ра Маке­дон­сько­го) та Пом­пей Троґ: арійці-сколоти з Пра­ук­ра­їни підко­рили Азію ще за 1500 років до Нінуса, який жив за 3000 р. до Хр., тобто до половини V тисячоліття до н. е.[254]

По мірі повільного (про­тягом кількох віків) про­с­ування на південь Месопотамії самари-сумери змішувались з місцевою людністю, яка в расовому плані вже була результатом змішування європеоїдів і негроїдів. У результаті такого змішування і під впливом палючого сонця сумери втратили свою бореальну русявість і набули вірменоїдних ознак (про що свідчать їхні зображення), хоча духовний світ ще тривалий час у цілому залишався арійським[255].