- Скасування кріпацтва (дивись 42 питання)
- Адміністративно-політичні реформи
Серйозні зміни в економічному житті викликали необхідність перетворень в усій державній системі. Тому протягом 60 —70-х років було проведено низку реформ, які охопили основні сторони життя країни: земську, судову, військову, освітню, цензурну та ін.
За земською реформою 1864 р. в усіх українських губерніях, крім Правобережжя — з остраху домінування польської шляхти, було створено виборні органи влади у масштабах губерній та повітів — земські установи. Вони займалися розвитком охорони здоров'я, освітою, вдосконаленням сільськогосподарського виробництва, культурою тощо. Активними діячами земств були видатні представники українського національного руху — І.Шраг, О.Русов, Б.ГрінЧенко, В.Самійленко, М.Коцюбинський та ін., які через свою «політичну неблагонадійність» не допускалися до державних установ.
Важливе значення мала судова реформа 1864 р., за якою запроваджувався позастановий, відкритий, незалежний від адміністрації суд. Обов'язковою була участь у судочинстві двох сторін: прокурора, який підтримував звинувачення, та адвоката — представника захисту. Провину підсудного визначали присяжні засідателі — представники матеріально забезпеченого населення, що призначалися жеребом.
Протягом 1862 — 1874 pp. здійснювалася військова реформа. Було ліквідовано рекрутські набори і запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. У сухопутних військах строк служби тривав 6 років, на флоті — 7 років, а особи, які мали освіту, служили від 6 місяців до 4 років. Проведено переозброєння і переобмундирування армії тощо.
Згідно з освітньою реформою, яка почалася 1864 p., запроваджувалася єдина система початкової освіти, встановлювалися два типи гімназій: класична та реальна, надавалася певна автономія університетам. Для дорослого населення відкривалися недільні школи.
Одночасно з деякою лібералізацією освіти, уряд посилив контроль за видавничою діяльністю. За законом 1865 р. цензурні установи передавалися з відання Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Одночасно діяла й церковна цензура.
- Індустріалізація (дивись 43 питання)
- Соціальні суперечності
Швидкий розвиток капіталізму в промисловості та сільському господарстві, істотні зміни, що відбулися під його впливом у структурі суспільства, наявність численних пережитків кріпосництва — все це поглиблювало соціальні суперечності, було причинами незгасаючої боротьби в місті й на селі.
Внаслідок реформи 1861 p., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60 —90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіло ділянками від 0,5 до 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл, де селянський наділ не перевищував 0,15 — 0,25 десятин.
Гострого характеру набрала боротьба селянства протягом 70-х років, яка, особливо в губерніях Правобережної України, була спрямована проти розверстування угідь, на відстоювання селянами своїх прав на сервітути.
Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках XIX ст. За неповними даними, лише протягом 1890— 1900 pp. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян.
Надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною — робота в кам'яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна — по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишилася на низькому рівні. Шахтарі Донбасу здебільшого жили в землянках, робітники цукрових заводів — у тісних, вогких і брудних казармах, які кишіли паразитами. На підприємствах не було служб охорони праці, дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко не повними даними, протягом 1864 — 1899 pp. на промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис. робітників.
Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів і заводчиків. Спочатку, особливо в 60 —70-ті роки, виступи набирали форми заворушень. Другою, вищою формою боротьби були страйки. Тільки протягом 1880—1894 pp. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. чол.
Робітничий рух в Україні у пореформений час розвивався, набував нового досвіду, набирав організованішого та цілеспрямованішого характеру. Будучи направленим проти соціального гноблення трударів, він, однак, залишив поза увагою розв'язання національного питання.
