Класифікація снодійних препаратів

1. Агоністи бензодіазепінових рецепторів:похідні бензодіазепіну нітразепам, діазепам (седуксен, сибазон), феназепам, нозепам, лоразепам; препарати різної хімічної будови зопіклон (імован).

2. Снодійні засоби з наркотичним типом дії:похідні барбітурової кислоти: етамінал-натрій, барбаміл, фенобарбітал, аліфатичні сполуки (хлоралгідрат).

Похідні бензодіазепіну дають анксіолітичний (усунення пси­хічного напруження), снодійний, седативний (заспокійливий), про-тисудомний і м'язоворозслаблювальний ефекти. Механізм їх сно­дійної дії пов'язують із взаємодією зі спеціальними бензодіазепіновими рецепторами, внаслідок чого вони посилюють ГАМК (γ-аміномасляна кислота) — міметичний, тобто гальмівний вплив на ЦНС.

Снодійний ефект після застосування нітразепаму настає через 30—60 хв і триває до 8 год. Нітразепам потенціює дію засобів для наркозу, спирту етилового. Препарат кумулює. При тривалому за­стосуванні спричинює звикання. На відміну від барбітуратів, має незначний вплив на структуру сну, спричинює менший ризик роз­витку лікарської залежності.

Застосовують нітразепам при порушеннях сну різного характе­ру, а також при неврозах та в комбінації з протисудомними засоба­ми для лікування хворих на епілепсію.

Побічні явища:

— сонливість;

— атаксія; порушення координації рухів;

— рідко — нудота, тахікардія, алергійні реакції.

Нітразепам протипоказаний вагітним, при міастенії, захворю­ваннях печінки та нирок з порушенням їх функцій, а також водіям та іншим особам, діяльність яких потребує швидкої психічної та фізичної реакції.

До снодійних засобів з наркотичним типом дії відносять похід­ні барбітурової кислоти. Барбітурати мають суттєві недоліки і за­стосування їх як снодійних обмежене.

Фенобарбітал — призначають дорослим як снодійний засіб за 1 год до сну (тривалість дії — 6-8 год) і як заспокійливий та спаз­молітичний засіб. Для лікування хворих на епілепсію призначають за схемою, починаючи з дози 0,05 г 2 рази на день і поступово під­вищуючи дозу до усунення нападів, а для заключного курсу дозу поступово знижують. Фенобарбітал має здатність спричинювати індукцію мікросомальних ферментів печінки, що слід враховувати при комбінованому застосуванні з іншими препаратами, ефект від яких може при цьому знижуватися.

Етамінал-натрій призначають внутрішньо при порушенні заси­нання за 30 хв до сну і як заспокійливий засіб.

Побічні явища снодійних:

— постсомнічні порушення: сонливість, головний біль, м'язо­ва слабість, порушення координації, менструального циклу;

— дратівливість, неврози і навіть психози (внаслідок скорочен­ня парадоксальної фази сну);

—психічна і фізична залежність (наркоманія) як наслідок три­валого застосування;

—толерантність (у результаті тривалого застосування);

— симптоми абстиненції: дратівливість, пітливість, нервоз­ність, порушення зору;

—диспепсичні явища;

—алергійні реакції.

Особливості роботи зі снодійними препаратами:

— регламентоване зберігання, відпуск і призначення;

— курс лікування не перевищує 4 тиж;

— у разі одночасного застосування з психостимуляторами або анальгетиками взаємно послаблюється ефект.

Таблиця 16. Снодійні засоби

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування
Нітразепам (Nitrazepamum)	Таблетки по 0,005 і 0,01 г	Внутрішньо по 0,005-0,01 г за 30 хв до сну; по 0,005-0,01 г 2—3 рази на день (при неврозах)
Фенобарбітал (Phenobarbitalum)	Порошок; таблетки по 0,05 і 0,1 г	Внутрішньо по 0,1 г за 1 год до сну; по 0,01-0,05 г 2—3 рази на добу (як заспокійливий засіб)
Етамінал-натрій (Aethaminalum-natrium)	Порошок; таблетки по 0,1 г	Внутрішньо по 0,1-0,2 г за 30 хв до сну або ректально (в клізмах) по 0,2—0,3 г; внутрішньо­венно повільно 5-10 мл 5% розчину

Гостре отруєння барбітуратами виникає внаслідок випадково­го або навмисного передозування. На першій стадії отруєння у по­терпілих спостерігають слабість, сонливість, головний біль. Не­вдовзі — глибоке пригнічення ЦНС: втрачається свідомість, по­слаблюються рефлекси, пригнічуються центри довгастого мозку, у зв'язку з чим пригнічується дихання, знижується AT, шкіра і сли­зові оболонки стають блідими з ціанотичним відтінком.

Лікування гострих отруєнь полягає в прискоренні виведення препарату з організму і підтримці життєво важливих функцій. Проводять промивання шлунка (якщо отрута не всмокталася в кров), дають адсорбівні засоби, сольові проносні. Проводять фор­сований діурез. При великих концентраціях отрути в крові прово­дять гемосорбцію, а також перитонеальний діаліз і гемодіаліз.

У тяжких випадках проводять штучне дихання. Застосовують також судинотонізувальні і кардіотонічні засоби, антибіотики для профілактики пневмонії.

Больові відчуття супроводжують багато патологічних ста­нів і погіршують перебіг основного захворювання, а у випадку травматичного шоку можуть бути причиною смерті. Ось чому таке велике значення в медицині мають анальгезивні засоби.

Анальгетики (від грец. algos — біль і an — заперечення) — це лікарські препарати, які при резорбтивній дії вибірково пригнічу­ють больову чутливість.