Методи визначення площ виробничих підрозділів, їх розмірів, ширини проїзду

 

Площі виробничих дільниць розраховуються по питомим площам і графічним побудуванням.

Попередньо виробничі площі розраховуються враховуючи площу, що займає автомобіль, технологічне обладнання і коефіцієнт їх розташування.

Площа ділянок ТО і ПР, тобто ділянок, на які технологічним процесом передбачається установка автомобіля:

 

Fd = (fав + fоб) - Кщ

 

де: fав - площа, що займає в плані автомобіль (по габаритним розмірам), м²

fоб - загальна площа обладнання по габаритним розмірам в горизонтальній проекції, м²

Кщ - коефіцієнт щільності розташування постів.

Значення Кщ залежить від габаритів автомобіля і розміщення постів. При односторонньому розташуванні постів Кщ = 6 - 7, при двохсторонньому розміщенні постів і поточному методі обслуговування Кщ = 4 - 5

Площа виробничої дільниці, де технологічним процесом не передбачена установка автомобіля:

 

Fd = fоб - Кщ

 

де: fоб - загальна площа обладнання по габаритним розмірам в горизонтальній проекції, м²

Кщ - коефіцієнт щільності розташування обладнання /

В тих випадках, коли на виробничих дільницях організується робочий пост (пости), наприклад зварювальний, малярний, шиномонтажний та ін., то до площі, що займає обладнання; сумується площа, що займає пост, (пости)

 

Fd = (fав + Хп + fоб) - Кщ

 

Якщо завданням проекту передбачено розрахунок зон ЩО, ТО, діагностики та поточного ремонту, виникає необхідність в розрахунку їх площ.

Площу зон визначають через кількість поточних ліній або через кількість постів обслуговування чи ремонту автомобілів. При обладнанні зони поточною лінією площу визначають з урахуванням довжини лінії і ширини автомобіля з відповідними відстанями між стінами (колонами чи іншими об'єктами).

Прикладом такої зони може бути схема лінії ТО-1 з чотирма робочими постами і одним постом чекання.

Мал.2.1.

 

 

Довжина лінії: Lл = 5 Lа + 4 А2 + А1 + А3.

Ширина лінії: В = В1 + В2 + В.

Отже, площа зони з поточною лінією буде рівною:

Fз = Lл - В = (5 Lа + 4 А2 + А1 + А3) - (В1 + В2 + В).

 

При обладнанні зони чи постового відділення постами їх площу визначають через кількість постів обслуговування чи ремонту автомобілів питому площу на один пост за формулою:

 

Fз = N - f'а - К,

Де: N - кількість постів у зоні;

f'а - площа в плані, яка приходиться на один автомобіль, м2;

К - коефіцієнт запасу, який змінюється від 4 до 6.

 

Отримані розрахунковим шляхом виробничі площі зон і дільниць уточнюються графічним методом. Допустиме розходження між розрахунковою і графічною площею – 10 %.

 

 

Генеральний план підприємства. Організація руху.

Для зведення усіх будівль і споруд майбутньому підприємству виділяють земельну ділянку. Ця ділянка, зображена у масштабі на папері, з накресленими будівлями; спорудами, проїздами, площадками для стоянки автомобілів і зонами озеленення називається генеральним планом.

До земельної ділянки пред’являється ряд вимог, характерних до будь – якого підприємства, і специфічних тільки для даного АТП вимог. При цьому звертають увагу на рельєф місцевості, гідрогеалогічні умови, розміщення ділянки по відношенню до інших об’єктів, можливість ізоляції ділянки, забезпеченість її інженерними комунікаціями, дотримання технологічного процесу роботи підприємства, протипожежні вимоги.

Земельна ділянка повинна забезпечувати круглорічну роботу підприємства, і відповідати прийнятому технологічному процесу виробництва.

Основним елементом, зображеному на генеральному плані, є виробнича будівля. На ділянці може бути зведено одно або декілька будівль. Це зумовило два способи забудови території: блокований та павільйонний.

При блокованому забудуванні на території ділянки будується одна будівля, в якому розміщено усі основні зони та ділянки АТП. Це дозволяє зменшити загальну площу ділянки, покращує виробничі зв’язки між зонами, здешевлює вартість будівництва і експлуатації будівлі.

Павільйонна забудова допускає зведення на ділянці декількох самостійних будівль. Перевагами розміщення зон в окремих будівлях є: зпрощення і прискорення будівництва, поетапне введення об’єктів у дію, краще природнє освітлення і вентиляцію приміщень, полегшення пожежного нагляду за приміщеннями та ін.

Однак павільйонна забудова має ряд недоліків, які змушують використовувати цей метод в обмежених випадках. До основних недоліків цього методу відносяться: збільшення площі ділянки, загальне здороження вартості будівництва (на 15 – 20 %), погіршення архітектурного оформлення, скорочення строку служби будівль і споруд, збільшення витрат на опалення приміщень.

Важливим елементом генплану є проїзди. Найбільш поширені проїзди, що складають з однієї смуги шириною 3 метри. Рух автомобілів по ним здійснюється тільки в один бік. Двох смугові проїзди шириною не менше 6 м використовуються для двохстороннього руху в невеликих підприємствах і при обмеженій площі ділянки.

При проектуванні проїздів намагаються скоротити шлях руху автомобілів по підприємству і особливо там, де проходить багато автомобілів. Так між КТП і зоною ЩО прокладають короткий проїзд з великою накопичувальною площадкою відстою для автомобілів, що чекають чергу на мийку.

На території АТП виключається зустрічний рух автомобілів по одній смузі. Для кожного напрямку повинна бути виділена самостійна смуга руху. Проїзди зустрічного руху відділяються один від іншого або роздільною смугою або зоною, або будівлями. Зустрічний рух допускається на дуже коротких ділянках і при кількості автомобілів не більше 10.

На АТП забороняється організовувати перехрещення потоків під прямим кутом. При інтенсивному русі рухомого складу по проїзду для перетину даної смуги автомобілю необхідно плавно та без перешкод влитися у основний потік. І, проїхавши деяку відстань по основній смузі (не менше 30 м), перебудуватися для виїзду із головного проїзду в необхідному напрямку.

 

 

 

 

Перелік рекомендованої літератури.

 

1. Батурин В.Е., Захарцев А.И. Техническое обслуживание автомобилей и двигателей. Симферополь, ''Таврия'' 1997 год. - 672 с.

2. Епифанов Л.И. Епифанова Е.А. Техническое обслуживание и ремонт автомобилей Москва, Форум-Инфра-М, 2002 г. 280 стр.

3. Лудченко О.А. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів.

Київ, “Знання-Прес”, 2003 рік, 511 ст.

4. Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту. Київ, 1998 рік.

5. Карташов В.А. Технологическое проектирование автотранспортных предприятий. -М: Транспорт, 1981 -176с.

6. Клейнер Б.С., Тарасов В.В. Техническое обслуживание и ремонт автомобилей. Организация и управление. - М: Транспорт, 1986 - 237с

7. Крамаренко Г.В., Барашков И.В. Техническое обслуживание автомобилей. - М: Транспорт, 1982 - 367с.

8. Напольский Г.М. Технологическое проектирование автотранспортных предприятий и станций технического обслуживания. - М: Транспорт, 1985 - 231с.

9. Савич Е.Л., и др. Обслуживание и ремонт легковых автомобилей, Минск, «Вышейшая школа», 2000 г. 380 стр.

10. Шестопалов С.К. Устройство, техническое обслуживание и ремонт легковых автомобилей; Москва, ИРПО, 1998 г. 540 стр.

Руководящий документ. Нормы пробега (ресурсы) автомобилей и их основных агрегатов до и после капитального и восстановительного ремонтов для 1, 2 и 3 категории условий эксплуатации. Нормативы по техническому обслуживанию и текущему ремонту автомобилей: РД 200 УссР 84001-86-88 Минавтотранс УССР. - Киев, 1988 - 97 с.

10. Табель технического оборудования автотранспортных предприятий. Минавтотранс УССР. - Киев, 1984 - 177 с.

11. Технологический процес подготовки подвижного состава автомобильного транспорта к эксплуатации. Контроль технического состояния подвижного состава при возвращении в АТП. ТП 200 УССР 94-16-85. Минавтотранс УССР. - Киев, 1985 - 136 с.