Травлення в шлунку

Функції шлунка:

1.Секреторна функція забезпечується шлунковими залозами, які знаходяться в слизовій оболонці.

2.Моторна функція відбувається за рахунок скорочення м’язів стінки шлунка.

3.Всмоктувальна, шлунок сприяє надходженню в організм води, мінеральних солей, алкоголю, лікарських речовин.

4.Екскреторна функція- це виведення в складі шлункового соку продуктів обміну.

5.Інкреторна функція – це утворення гормонів.

6.Бактерицидна (НСІ, лізоцим).

 

Склад і властивості шлункового соку

За добу секретується 2 – 2, 5л. шлункового соку.

Чистий шлунковий сік – це безбарвна прозора рідина, кислої реакції, рН 1, 5 – 1, 8.

В шлунку секреторну функцію виконують такі клітини:

1. Клітини шлункових залоз:

- головні клітини – секретують ферменти;

- парієтальні (обкладові) – соляну кислоту;

- додаткові (мукоцити) – розчинний слиз.

2. Клітини покривного епітелію секретують нерозчинний слиз.

До складу шлункового соку входять:

1. Ферменти:

а) протеолітичні ферменти:

- пепсин – гідролізує білки в дуже кислому середовищі (pH = 1, 5-2) до поліпептидів;

- гастриксин – розщеплює білки в менш кислому середовищі (pH = 3-3, 5);

- желатиназа розщеплює білок сполучної тканини – желатин;

- хімозинвикликає звурдження молока.

Протеолітичні ферменти шлункового соку виділяються шлунковими залозами в неактивному стані. Активуються вони тільки в порожнині шлунка за рахунок соляної кислоти. Неактивна форма пепсину називається пепсиноген. Виділення ферментів в неактивному вигляді попереджує самоперетравлювання головних клітин залоз.

б) ліполітичні ферменти, ліпаза – розщеплює емульгований жир, який є в рідких молочних продуктах. Шлункова ліпаза забезпечує гідроліз цього жиру до жирних кислот та гліцерину. В дорослої людини цей фермент не має великого значення для перетравлення їжі, але він є дуже важливим для дітей 1-го року життя. Ферменти виділяють залози всіх відділів шлунка.

2. Соляна кислота, що виділяється парієтальними клітинами, яких багато в залозах тіла та дна шлунка, але мало в залозах пілоричного відділу шлунка, тому середовище в пілоричному відділі шлунка лужне.

Роль соляної кислоти в травленні:

1) забезпечує оптимальний рівень pH для активації та дії ферментів шлункового соку, активує пепсиноген;

2) забезпечує набухання білків, що полегшує їх гідроліз;

3)викликає перетворення нормального молока на кисле, що полегшує його перетравлення;

4)впливає на виділення багатьох гормонів ШКТ (гастрин, секретин, соматостатин);

5)впливає на рухову функцію шлунка, перехід хімуса в 12- палу кишку;

6) руйнує патогенні мікроорганізми (антибактерицидна дія).

3. Слиз (розчинний та нерозчинний ), муцин.

1Розчинний слиз виділяється додатковими клітинами залоз шлунка, змішується з їжею і полегшує її перетравлення.

2 Нерозчинний слиз виділяється клітинами покрівного епітелію і покриває тонким шаром (близько 0, 6 мм) всю слизову оболонку шлунка. Він виконує захисну функцію і захищає слизову шлунка від дії соляної кислоти та самоперетравлення протеолітичними ферментами.

Зниження утворення муцина відбувається при хронічному гастриті, коли атрофуються додаткові клітини під дією деяких речовин: алкоголю, солі жовчних кислот, аспірин.

Слиз має лужну реакцію (pH=7).

До складу слизу входить внутрішній фактор Касла – це глікопротеїд, який виконує важливу роль у всмоктуванні вітаміну В₁₂ в кишківнику, при відсутності ФК всмоктується тільки 1/50 частина вітаміну, що надходить з їжею.

Регуляція секреторної діяльності шлунка

Нервова регуляція. Хімус, заповнюючи шлунок, подразнює рецептори слизової оболонки (подразники механічні, хімічні);

Імпульси по блукаючому нерву передаються в соковидільний центр довгастого мозку, а звідти по еферентним волокнам цього ж нерва (Х пара черепномозкових нервів) повертається до залоз шлунка і стимулює їх діяльність.

Гуморальна регуляція – відбувається під дією гормонів Хімічна стимуляція секреції відбувається за рахунок гастрину, ацетилхоліну, гістаміну.

Ці гормони виробляються клітинами слизової оболонки шлунка, всмоктуються в кров і з током крові надходять до залоз.

Гальмування шлункової секреції відбувається під дією гормонів, що виробляються в 12- палій кишці:

- холецистокінін;

- секретин.

Дослід Разинкова доводить роль гуморальних подразників: 200мл крові накормленої собаки ввели в/в голодній собаці, після того у неї починається соковиділення

Кількість та склад шлункового соку змінюється після вживання їжі. В значній мірі кількість та склад соку залежить від характеру подразника (кількість та склад їжі).

Натще секретується невелика кількість шлункового соку (до 10 мл на годину). Він містить в основному слиз.

Після прийому їжі виділення шлункового соку значно збільшується, підвищується його кислотність і вміст ферментів.

Секреторним нервом є блукаючий нерв.

За головними механізмами регуляції шлункову секрецію поділяють на декілька фаз:

І фаза – мозкова або складнорефлекторна. Секреція в цій фазі пов’язана з реалізацією умовних рефлексів (на вигляд, запах їжі). Шлунковий сік, що виділяється при чеканні їжі Павлов назва «апетитним», «запальним». Фізіологічне значення апетитного соку в тому, що шлунок готується до приймання їжі ще до того, як вона потрапить в шлунок. Другий механізм – безумовні рефлекси, що виникають при подразненні їжею рецепторів ротовоїпорожнини.

Особливості секреції в першій фазі вивчають при постановці досліду “уявного годування”.Особливості мозкової фази соковиділення:

1. Короткий латентний період Після початку досліду перша крапля соку з свища з’явиться через 5-8 хвилин.

2. Кількість соку невелика – 20% від всього об’єму, який виділяється під час вживання їжі;.

3. В складі соку – багато ферментів тому, що блукаючий нерв передає інформацію до головних клітин шлунка. Багато ферментів - швидке переварювання білків їжі.

4. Тривалість секреції невелика – 1-1, 5 години.

І фазу можна підсилити вживанням кислого, солоного, що діє на рецептори порожнини рота. Соковиділення під час цієї фази гальмується негативними емоціями.

 

ІІ фаза – шлункова починається через 5 хвилин після вживання їжі і триває близько 2 години з поступовим зменшенням секреції.

Виділення соку в цю фазу зумовлено нервовим і гуморальними механізмами.

ІІІ стадія кишкова, 1 – 3 години, зумовлена нервовим і гуморальним механізмами. Нервові імпульси з механо- і хеморецепторів кишечника підсилюють секреторні процеси в шлунку, якщо надійшов недостатньо переварений хімус. Під дією кислого вмісту, який надійшов в 12 палу кишку, виділяються гормони, які гальмують секрецію в кишковій фазі.

 

Гуморальні механізми регулювання шлункової секреції

Моторна функція шлунка

Завдяки добре розвиненій м’язовій оболонці шлунок виконує функції:

- депонування їжі, може вміщувати до 3л;

- затримується їжа в шлунку 6 – 8 годин, за цей час переміщується і просувається по травній трубці;

- забезпечує евакуацію хімуса порціями в 12 палу кишку.

Сучасні методи дослідження довели, що шлунок здатний до таких рухів:

- тонічні;

- перистальтичні;

- голодні;

Тонічні рухи: пустий шлунок має деякий тонус, який забезпечує внутрішньопорожнинний тиск. Після прийому їжі починається скорочення стінки шлунка, ці скорочення неоднакової сили з інтервалом 20 секунд, але вони підтримують тонус шлунка і сприяють перемішуванню хімуса з шлунковим соком.

Перистальтичні рухи: перистальтичні скорочення відбуваються за рахунок поздовжнього і косого шарів м’язової оболонки, хвилеподібно розповсюджуються по стінці зі швидкістю 10 – 40 см/сек., з інтервалом 3 – 4 рухи за 1 хвилину. Ці рухи відбуваються на фоні тонічних скорочень, починаються з вхідної частини і доходять до воротарної частини шлунка. Хімус просовується до виходу із шлунка.

Голодні рухи: відбуваються в пустому шлунку через 60 – 80 хвилин протягом 10 – 15 хвилин.

Блювання – це прояв антиперистальтики, акт блювання – це рефлекс, в якому беруть участь м’язи тонкої кишки, шлунка, стравоходу, м’язи передньої черевної стінки, діафрагми, носоглотки.

Регуляція моторики шлунка

Нервова регуляція відбувається за рахунок нервової системи:

Парасимпатичний нерв стимулює перистальтику (після перерізки Х пари, рухи припиняються), а симпатична нервова система гальмує перистальтику.

Гуморальна регуляція, в регуляції моторики приймають участь гормони, БАР, продукти гідролізу поживних речовин, стимулює моторику шлунка:

- гістамін;

- гастрит;

- холецистокінін - панкреозимін;

- серотонін;

- інсулін.

Гальмують моторику шлунка:

- секретин;

- ентерогастрон;

- адреналін, НА;

- продукти гідролізу жиру.

 

Перехід хімуса в 12- палу кишку

 

В шлунку їжа затримується від 6 до 8 годин, коли вона стає рідкою, то відбувається періодичне, порціонне випорожнення шлунку.

Процес переходу регулюється комплексом механізмів:

 

1. Градієнт тиску між шлунком і 12- палою кишкою- чим більше градієнт тиску, тим швидше відбувається евакуація, порожня 12- пала кишка прискорює евакуацію хімусу.

2. Пілоричний затульний рефлекс сприяє відкриттю і скороченню сфінктера воротора внаслідок подразнення його ділянки НСІ:

- кислий хімус подразнює рецептори пілоричної частини (середовище в цьому відділі лужне) м’язи воротаря розслаблюються і 6 – 12 мл хімусу переходить в 12 палу кишку;

- кислий хімус подразнює рецептори воротаря з боку 12 -палої кишки, тому воротар скорочується і лишається в такому стані, поки кислий хімус не нейтралізується соком підшлункової залози і жовчі.

Склад і властивості травного секрету підшлункової залози

 

Зовнішньосекреторна функція підшлункової залози – це утворення підшлункового соку, який поступає в 12- палу кишку.

Сік містить ферменти, які діють на всі поживні речовини, вони активні в лужному середовищі, тому кислий шлунковий хімус доводиться до відповідного рН в 12- палій кишці бікарбонатами підшлункового соку.

Склад та властивості підшлункового соку.

У людини виділяється 1, 5 – 2 літри соку на добу. Кислотність його – 7, 8 – 8, 4 (лужна).

Склад соку:

1 .Електроліти соку:

Основні аніони підшлункового соку – Cl^- та HCO₃^- , катіони – Na⁺, Са²⁺, Mg²⁺, К⁺,

2.Ферменти підшлункового соку:

1.Протеолітичні - трипсин, хемотрипсин, еластаза.

а)ендопептидази – розщеплюють внутрішні пептидні зв’язки у білковій молекулі і виділяються в неактивному стані – трипсиноген, хемотрипсиноген, проеластаза, прокарбосипептидаза;

б)екзопептидази – відщеплюють кінцеві амінокислоти: карбоксипептидази;

2.Амілолітичні: a-амілаза – розщеплює полісахариди до ди – і моносахаридів, мальтаза.

3.Ліполітичні: ліпаза, фосфоліпаза, розщеплюють жири в присутності Са²⁺, жовчних кислот.

4.Нуклеази.

 

Фази регуляції секреторної функції підшлункової залози.

Центр соковиділення знаходиться в довгастому мозку. Секреторним нервом є блукаючий нерв.

В регуляції секреції підшлункової залози виділяють 3 фази:

І фаза – складнорефлекторна (мозкова).

Секреція підшлункового соку під час цієї фази пов’язана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції, тобто умовних рефлексів (вигляд, запах їжі) і безумовних рефлексів (подразнення їжею рецепторів ротової порожнини, шлунка).

ІІ фаза шлункова (нейрогуморальна) в цей період продовжується виділення соку внаслідок подразнення хімусом рецепторів шлунку і впливу гуморальних факторів (гастрин, бомбезін).

ІІІ фаза – нейрогуморальна (кишкова).

Ця фаза називається нейрогуморальною, тому що вона зв’язана з реалізацією безумовних рефлексів у відповідь на подразнення хімусом механо- та хеморецепторів слизової оболонки шлунка та тонкого кишківника і впливом гуморальних факторів.

Експериментальним шляхом доведено значення гуморальної регуляції – підшлункова залоза продовжує секретувати після перерізу нервів, що її іннервують.

Гормони, що стимулюють підшлункову секрецію:

 

1. Секретин. Виділяється S-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом соляної кислоти, яка надійшла з шлунку разом з хімусом. Він викликає виділення великої кількості підшлункового соку, багатого бікарбонатами, але бідного на ферменти.

2. Холецистокінін-панкреозимін (ХЦК-П З). Виділяється І-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом продуктів початкового гідролізу харчового білка та жиру, соляної кислоти та вуглеводів. Він діє на ацинозні клітини, а тому стимулює виділення невеликої кількості підшлункового соку багатого на ферменти, ХЦК-ПЗ також стимулює скорочення жовчного міхура та вихід жовчі в дванадцятипалу кишку.

3. Гастрин. Виділяється G-клітинами шлунка та проксимального відділу тонкої кишки. Окрім посилення секреції підшлункової залози, гастрин також посилює перистальтику тонкого кишківника та жовчного міхура.

Гормони, що гальмують підшлункову секрецію:

 

1. Соматостатин. Виділяється D-клітинами дванадцятипалої кишки та паренхіми підшлункової залози за умови підвищення вмісту поживних речовин в крові. Спричиняє зниження виділення підшлункового соку через гальмування секреції шлунково-кишкових гормонів.

2. Нейротензин. Виділяється N-клітинами дистальних відділів тонкої кишки. Гальмує виділення соляної кислоти шлунком і зменшення, або повне припинення секреції секретину та ХЦК-ПЗ.

Секреторна діяльність підшлункової залози порушується у людей з пониженою кислотного шлункового соку. Якщо НСІ не надходить у 12 -палу кишку, то в результаті не утворюється секретин і холецистокінін – панкреазимін, що призводить до різкого зменшення панкреатичного соку.

 

Печінка як орган

1. Печінка – це біологічний фільтр для крові, яка притікає від травних органів. В крові є токсичні речовини, інфекційні агенти, ліки, тощо. В печінці вони затримуються і знищуються.

2. Приймає участь в обміні гормонів, вітамінів, (інактивація статевих гормонів, інсуліна, глюкагона, АДГ, гормонів щитоподібної залози). В печінці утворюється соматомедін.Жовч потрібна для всмоктування жиророзчинних вітамінів (А, Д, Е, К).

3. Утворюються в печінці фактори згортання крові.

4. Приймає участь в обміні білків, жирів, вуглеводів (утворюються білки плазми крові, сечовина, глютамін, тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин)

5. Утворюється та розщеплюється глікоген.

6. Відбувається руйнація еритроцитів, синтезуються регулятори кровотворення (еритропоетин, тромбоцитопоетини)

7. Утворюється тепло.

8. Екскреторна функція, виводиться із організму приблизно 40 сполук метаболітів (жовчні кислоти, білірубін, лужна фосфатаза, сечовина, тощо).

9. Утворюється жовч.

Процес жовчоутворення йде постійно, а надходження в 12 -палу кишку відбувається періодично, в зв’язку з прийомом їжі.

Гепатоцити секретують жовч в жовчні капіляри, від яких вона надходить у жовчні судини, у печінкові жовчні протоки, в 12 -палу кишку або жовчний міхур, якщо відсутнє травлення. Основним регулятором напрямку руху жовчі є сфінктер Одді.

Концентраційна здатність міхура велика, об’єм його (50 – 80 мл), але в ньому може збиратися жовч протягом 12 годин (це 400 – 450 мл печінкової жовчі)

За добу виділяється приблизно 1 л жовчі.

Функції жовчі:

1. Емульгує жири, збільшуючи поверхню, на якій здійснюється їх гідроліз ліпазою;

2. Розчиняє продукти гідролізу жирів, чим сприяє їх гідролізу;

3. Підвищує активність панкреатичних та кишкових ферментів, особливо ліпази;

4. За участю жовчних солей проходить утворення тонкодисперсних частинок жирів, внаслідок чого вони в невеликій кількості можуть всмоктуватись із тонкої кишки навіть без проходження попереднього гідролізу;

5. Стимулює моторну та секреторну діяльність тонкої кишки і товстої кишки;

6. Здатна припинитишлункове травлення не тільки нейтралізацією соляної кислоти, яка поступила в дванадцятипалу кишку, а й шляхом інактивації пепсину;

7. Має бактеріостатичні властивості;

8. Приймає участь у процесах всмоктування з кишківника жиророзчинних вітамінів, холестерину, амінокислот та солей кальцію.

9. Стимулює жовчоутворення і жовчовиділення.

Жовч, склад. Види жовчі

Жовч– це рідина злотисто – жовчного кольору лужної реакції, щільність 1, 08 – 1, 015.

Основні компоненти жовчі:

1. Вода, електроліти.

2. Жовчні пігменти: білірубін, білівердін, вони є кінцевими продуктами розкладання гемоглобіну. За добу виділяється приблизно 200 – 300 мг білірубіну, основна маса його виділяється з калом, зумовлює його колір. При порушенні надходження жовчі в кишечник кал стає білим.

3. Жовчні кислоти (холієва, хенодезоксихолієва), вони утворюються із холестерина. Жовчні кислоти сприяють травленню жирів. Приблизно 10 – 15% жовчних кислот виводяться з калом, останні 85% - 90% в кишечнику реабсорбуються і повертаються в печінку.

4. Холестерин.

Види жовчі:

Печінкова і міхурова жовч, вона більш концентрована.

Склад жовчі

Компоненти	Печінкова жовч	Міхурова жовч
Вода (%)	97, 4
Сухий залишок (г/л):		133, 5
Солі жовчних кислот.	10, 3	91, 4
Жирні кислоти та ліпіди.	1, 4	3, 2
Пігменти та муцин.	5, 3	9, 8
Холестерин.	0, 6	2, 6
Неорганічні солі.	8, 4	6, 5
Йони (ммоль/л):
Na+
Fe2+
Mg2+	2, 5
K+

 

 

Методи дослідження жовчовиділення у людини

У людини жовчовиділеня досліджується за допомогою таких методів:

1. Дуоденальне зондування. Зонд вводять в дванадцятипалу кишку і збирають її вміст.

2. Дослідження вмісту в крові, сечі та калі жовчних пігментів (білірубіну, білівердіну та стеркобіліну). Даний метод базується на тому, що у випадку порушення функції виділення жовчі, в крові та в сечі концентрація жовчних пігментів підвищується, а в калі навпаки – понижується.

3. Ультразвукове дослідження (УЗД) печінки та жовчного міхура. Цей метод дозволяє вивчити секреторну функцію печінки та евакуацію жовчі із жовчного міхура.

Регуляція утворення і виділення жовчі. Механізми надходження жовчі в дванадцятипалу кишку.

Механізм жовчоутворення та жовчовиділення:

Утворення жовчі іде постійно, але збільшується під час травлення, під впливом складно-рефлекторних механізмів, які відносяться до 1-ї фази жовчоутворення (вигляд, запах їжі), а також нейрогуморальних впливів, які діють під час 2-ї фази жовчоутворення та жовчовиділення. До нервових впливів відноситься стимулюючий вплив парасимпатичної нервової системи (Vagus), а до гуморальних – стимуляція жовчоутворення та жовчовиділення такими гормонами як гастрин, секретин, ХЦК-ПЗ та глюкагон.

Механізм надходження жовчі в дванадцятипалу кишку:

Вихід жовчі з жовчного міхура, та її рух по жовчовивідних шляхах зумовлений різницею тисків в вищезгаданих частинах, та в дванадцятипалій кишці. Поза процесу травлення, тиск в жовчному міхурі становить 60 – 185 мм.вод.ст., а під час травлення, за рахунок скорочення стінок жовчного міхура, тиск в ньому піднімається до 150 – 260 мм.вод.ст., забезпечуючи вихід жовчі в дванадцятипалу кишку по градієнту тисків через сфінктер Одді, який в цей момент відкривається. Такі зміни стану жовчного міхура та сфінктера викликають рефлекси (умовні та безумовні) і гормон ХЦК-ПЗ.

Після вивільнення жовчного міхура, в кишечник продовжує поступати печінкова жовч, менш концентрована.

Підсилюють жовчовиведення в 12- палу кишку жир, яєчний жовток, сульфат магнію і сама жовч.

Травлення в тонкій кишці

В тонкому кишечнику відбуваються процеси:

- травлення:

порожнинне;

пристінкове(мембранне);

- всмоктування кінцевих продуктів травлення в кров і лімфу;

- пересування неперетравленого матеріалу по травному тракту.

Склад і властивості кишкового соку

 

За добу виділяється близько 1, 8 л. кишкового соку, pH якого приблизно рівний 7, 8 – 8, 0, сік мутний, в’язкий. В його секреції приймають участь Бруннерові залози, які розміщені в дванадцятипалій кишці і виділяють багато слизу та Ліберкюневі залози порожньої та клубової кишок. Після центрифугування КС видно його поділ на рідку та щільну частини:

1. Рідка частина містить в собі воду та електроліти (хлориди, бікарбонати і фосфати натрію, калію, кальцію).

2. Щільна частина вміщує близько 22-ох ферментів, які завершують гідроліз пептидів до амінокислот; жирів – до гліцерину та жирних кислот; вуглеводів – до моноцукрів. В цій частині КС наявні також злущені клітини епітелію, слизу

Ферменти кишкового соку:

1 ) Протеолітичні - розщеплюють проміжні продукти гідролізу білків до АК:

поліпептидази – розщеплюють пептиди різної довжини;

трипептидази;

дипептидази;

нуклеази.

2) Амілолітичні:

лактаза;

сахараза гідролізує буряковий цукор, в інших соках відсутній;

мальтаза;

амілаза;

інвертаза (розщеплює сахарозу до глюкози та фруктози).

3 ) Ліполітичні:

лужна фосфатаза – розщеплює фосфорні ефіри- ліпаза;

фосфоліпаза;

4)Ентерокіназа – активує трипсиноген підшлункового соку.

Функції кишкового соку:

а) кінцевий гідроліз харчових продуктів;

б) захист слизової оболонки кишки від механічних та хімічних пошкоджень;

в) підтримання рідкого стану хімусу;

г) участь в олужненні кислого хімусу,

Регуляція секреції кишкового соку

1. Місцеві механізми регуляції здійснюються за допомогою метасимпатичної нервової системи, яка реагує на тактильні та хімічні стимули, що ідуть від хімусу, який і подразнює слизову оболонку кишки вмикаючи цим метасимпатичні рефлекси, тому відбувається підсилення секреції КС.

2. Нервові механізми регуляції здійснюються за посередництвом парасимпатичних (стимулюють) та симпатичних (гальмують) нервів.

3. Гуморальні механізми регуляції здійснюються за допомогою стимулюючих (секретин, ентерокіназа, ентерокінін) та пригнічуючих (серотонін) секрецію КС гормонів.

Поняття про порожнинне та пристінкове травлення

Порожнинне травлення проходить в порожнині кишкового каналу за рахунок ферментів. Це гідроліз поживних речовин, який іде в порожнині в розчині, де контактують розчинені ферменти та розчинені субстрати;

Порожнинне травлення може забезпечити гідроліз до кінцевих продуктів, але його тривалість дуже велика, становить 20 – 25 %.

Пристінкове травлення, «малий конвеєр» проходить на мембрані глікокалікса мікроворсинок ентероцитів за допомогою фіксованих ферментів, активні центри яких направлені на субстрат. Під час цього виду травлення дуже швидко проходить гідроліз близько 80% вуглеводів, 60% жирів та пептонів. Перевагою цього травлення є також його стерильність (структура ворсинок та глікокалікса не дає можливості мікроорганізмам пройти в кров та в лімфу).

Слизова оболонка тонкої кишки має велику перетравно – всмоктувальну поверхню площею до 500 м², яка зумовлена великою кількістю колових складок, ворсинок, крім того епітеліоцити ворсинок вкриті мікроворсинками (0, 62 мкм) – це тонкі вирости, нагадують волоски щітки (щіткова облямівка), видимі лише під електронним мікроскопом.Мікроворсинки вкриваються глікокаліксом – це нитки з глюкопротеїдів.

Пристінкове травлення становить 50 – 80%.