Додаткова інформація. Системнийпідхід – спосіб теоретичного і практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система

Системнийпідхід – спосіб теоретичного і практичного дослідження, при якому кожний об'єкт розглядається як система. Він являє собою сукупність методологічних принципів і положень, які дають можливість розглядати систему як єдине ціле з узгодженням функціонування всіх її елементів. На основі системного підходу передбачається вивчення кожного елемента системи у його зв'язку і взаємодії з іншими елементами, що дає можливість спостерігати зміни в системі внаслідок змін окремих її ланок. Тобто при системному підході дослідник може вивчати у структурі системи не окремі її елементи, що утворюють цілісність цієї системи, а взаємовідносини і зв'язки різних елементів системи в цілому. Системний підхід є конкретизацією вимоги діалектики про розгляд кожного предмета у його взаємовідносинах і взаємозв'язках з іншими предметами.

Системний підхід можна розглядати як певний етап у розвитку методів пізнання. Найбільш широке застосування системний підхід знаходить при дослідженні складних об'єктів, які постійно розвиваються – багаторівневих, ієрархічних, систем, що самоорганізуються.

Системний аналіз – це сукупність методів і засобів, що використовуються при дослідженні складних і надскладних об'єктів (ними можуть бути соціальні, економічні і екологічні системи). Застосовують системний аналіз головним чином для дослідження штучних (тобто створених за участю людини) систем (наприклад, агроекосистеми), причому в таких системах важлива роль належить діяльності людини. Теоретичну і методологічну основу системного аналізу утворюють системний підхід і загальна теорія систем. Тому системний аналіз слід розглядати як реалізацію системного підходу у дослідженнях різноманітних наукових проблем.

Слід зазначити, що єдине однозначне визначення системного аналізу поки що відсутнє. Згідно з принципами системного аналізу досліджуваний об'єкт повинен розглядатись як дещо ціле, як система у взаємодії всіх її компонентів. Відповідальним етапом системного аналізу є побудова узагальненої моделі, яка відображає взаємозв'язки реальної ситуації, що виникли у об'єкті, що підлягає дослідженню.

Поняття системного аналізу значно ширше поняття системного підходу, тому що системний підхід виступає як засіб системного аналізу. Завжди слід пам'ятати, що будь-яке системне уявлення про досліджуваний об'єкт завжди є відносним: зміна мети і способу дослідження можуть зумовити й інший поділ цього об'єкта на конкретні одиниці аналізу, що будуть виступати як структурні елементи системи.

Одним з перших, ще в середині 19 століття, ідеї системного підходу в екології сформулював Юстус Лібіх. Він, зокрема, підкреслював, що мі ж всіма явищами в мінеральному, рослинному і тваринному царствах існує закономірний зв’язок, завдяки чому жодне явище не існує само по собі окремо, а завжди з одним або декількома іншими явищами. Ю.Лібіх стверджував, що всі явища зв’язані одне з одним без початку і кінця, а послідовна зміна одних явищ іншими подібні руху хвиль. “Ми розглядаємо природу як одне ціле, де всі явища зв’язані, як вузли у сітці. Досліджувати явища – це означає знаходити ті нитки, за допомогою яких даний вузол у сітці зв’язаний з двома або трьома іншими” (Федоров В.Д., 1980). Системний підхід до вивчення екосистеми полягає, по-перше, у визначенні її складових частин і взаємодіючих з нею об’єктів довкілля. По-друге, у визначенні структури екосистеми, тобто сукупності внутрішніх зв’язків і відносин, а також зв’язків між екосистемою і зовнішнім середовищем. По-третє, необхідно знайти закон функціонування екосистеми, який визначає характер змін компонентів екосистеми і зв’язків між ними під дією зовнішніх об’єктів.

Для вирішення цих трьох задач в сучасній екології використовують три основних групи методів:

1) польові спостереження;

2) польові і лабораторні експериментальні дослідження;

3) моделювання (реальне і математичне).

Як правило, в екології найбільш ефективним є комплексне використання натурних спостережень, вимірювань і досліджень, експериментальних лабораторних і польових досліджень, екологічного картування і математичного моделювання. У сучасних екологічних дослідженнях широко використовують методи інших наук – хімії, фізики, геології, біології, математики. До таких методів належать:

· методи реєстрації та оцінки якості довкілля, насамперед різні типи екологічного моніторингу, зокрема геоекологічний, біомоніторинг і біоіндикація, дистанційний аерокосмічний моніторинг;

· методи кількісного обліку організмів і методи оцінки біомаси та продуктивності рослин і тварин;

· вивчення особливостей впливу різних екологічних чинників на життєдіяльність організмів (як складні й тривалі спостереження в природі, так і, частіше, експерименти в лабораторних умовах – токсикологічні, біохімічні, біофізичні, фізіологічні та ін.);

· методи вивчення взаємозв'язків між організмами в багатовидових угрупованнях;

· методи математичного моделювання екологічних явищ і процесів, а також імітаційне моделювання екосистем; моделювання від локальних до регіональних і глобальних екологічних процесів і ситуацій;

· створення геоінформаційних систем і технологій для розв'язання екологічних питань різних масштабів і в різних сферах діяльності;

· комплексний еколого-економічний аналіз стану різних об'єктів, територій, галузей виробництва;

· технологічні методи екологізації різних виробництв з метою зменшення їх нега­тивного впливу на довкілля;

· медико-екологічні методи вивчення впливу різних чинників на здоров'я людей;

· методи екологічного контролю стану довкілля: екологічна експертиза, екологічний аудит, екологічна паспортизація.

У зв'язку з тим, що серед перелічених методів сучасної екології в україномовній навчальній літературі найменш висвітлені методи біоіндикації, наведемо детальнішу характерис­тику цих екологічних досліджень.