Принципи управління ризиками

Управління ризиками базується на певних принципах, основними з яких є такі:

Усвідомленість прийняття ризиків. Людина, що приймає рішення, повинна свідомо йти на ризик, якщо вона сподівається одержати відповідний дохід від здійснення тієї або іншої операції. Незважаючи на те, що по деяких операціях можна прийняти тактику «уникнення ризику», повністю виключити його з діяльності підприємства не представляється можливим, оскільки ризик — об'єктивне явище, притаманне більшості господарських операцій.

Керованість прийнятими ризиками. До складу портфеля ризиків повинні включатися тільки ті з них, які піддаються нейтралізації в процесі управління, незалежно від їхньої об'єктивної й суб'єктивної природи. Ризики некеровані, наприклад форс- мажорної групи, можна або ігнорувати, або передати зовнішньому страховикові або партнерам по бізнесу. Незважаючи на очевидність цього принципу, люди, що приймають рішення, часто приймають на себе «непрофільні» види ризиків, не володіючи при цьому знаннями, навичками й інструментами, необхідними для управління ними. Так, багато підприємств реального сектору, не маючи достатнього досвіду й кваліфікованого персоналу у фінансовій сфері, займаються кредитуванням своїх клієнтів, проводять операції на ринку цінних паперів і похідних інструментів. У результаті вони зустрічаються з непередбаченими й досить значними втратами, падінням курсів акцій, що підриває їхню ділову репутацію в очах клієнтів, інвесторів і співробітників.

Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості проведених операцій. Цей принцип є основним в управлінні ризиками. Він полягає в тому, що людина, яка приймає рішення, повинна ухвалювати в процесі здійснення своєї діяльності тільки ті види ризиків, рівень яких компенсується адекватною величиною очікуваної прибутковості. Операції, ризики яких не відповідають необхідному рівню прибутковості, повинні бути відкинуті або, відповідно, повинні бути переглянуті розміри премії за ризик.

На практиці величина необхідного рівня прибутковості буде варіюватися навіть у рамках одного бізнесу, будучи залежною в тому числі й від ставлення до ризику. Одні керівники воліють іти на великий ризик заради високого прибутку; інші, більш консервативні, установлюють граничний обсяг ризику незалежно від рівня прибутковості. Однак очікувана прибутковість повинна як мінімум перевищувати вартість капіталу, необхідного для покриття прийнятих ризиків.

Відповідно, як підсумкові, так і прогнозовані результати господарської діяльності або конкретної операції необхідно корегувати з урахуванням рівня ризику, прийнятого підприємцем для їхнього одержання.

Порівнянність рівня прийнятих ризиків з можливими втратами підприємства. Можливий розмір фінансових втрат підприємства в процесі проведення тієї або іншої ризикової операції повинен відповідати частці капіталу, яка зарезервована для його покриття. Інакше настання ризикової ситуації спричинить втрату певної частини активів, що забезпечують операційну або інвестиційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку й темпи подальшого розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає необхідні фонди й резерви, повинен бути визначений заздалегідь і служити критерієм прийняття тих видів ризиків, які не можуть бути передані партнерові по операції або зовнішньому страховикові.

Урахування фактору часу в управлінні ризиками. Чим довше період здійснення операції, тем ширше діапазон супутніх їй ризиків, тим менше можливостей забезпечувати нейтралізацію їх негативних наслідків. При необхідності здійснення таких операцій підприємство повинне включати в необхідну величину доходу не тільки премії за відповідні ризики, але й премію за ліквідність (тобто за зв'язування на певний строк вкладеного в неї капіталу).

Урахування стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система управління ризиками повинна базуватися на загальних принципах, критеріях і підходах, що відповідають обраній підприємством стратегії розвитку. Орієнтація на генеральну стратегію розвитку дозволяє зосередити основні зусилля на тих видах ризику, які обіцяють підприємству максимальну вигоду, визначити граничний обсяг ризиків, які можна взяти на себе, виділити необхідні ресурси для управління ними. У свою чергу, знання цих параметрів дає можливість людині, що приймає рішення, оцінювати свої стратегії в координатах «ризик — прибутковість» і привести їх у відповідність із загальною корпоративною стратегією.

Формулювання корпоративної стратегії відносно ризиків зазвичай покладається на генерального або фінансового директора підприємства при участі членів ради директорів і інших керівників вищої ланки управління. Разом з тим важливо, щоб співробітники структурних підрозділів розуміли загальну стратегію розвитку, систему управління ризиками в компанії й відповідали за їхнє прийняття.

Урахування можливості передачі ризиків. Прийняття ряду ризиків, які не порівняні з можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків. Водночас необхідність реалізації тієї або іншої ризикової операції може диктуватися вимогами стратегії й спрямованості господарської діяльності. Включення їх у портфель ризиків припустиме лише в тому випадку, якщо можлива часткова або повна їхня передача партнерам по бізнесу або зовнішньому страховику. Критерій зовнішнього страхування ризиків повинен бути обов'язково врахований при формуванні портфеля ризиків підприємства.

На підставі розглянутих принципів на підприємстві формується політика управління ризиками. Ця політика являє собою частину загальної стратегії підприємства, що полягає в розробці системи заходів щодо нейтралізації можливих негативних наслідків ризиків, пов'язаних зі здійсненням різних аспектів господарської діяльності.