Тема 13. Мотивація й стимулювання персоналу

 

 

13.1. Потреби, мотиви й інтереси людини.

13.2. Трудова поведінка і її вплив на результати праці.

13.3. Мотиваційний механізм управління трудовою поведінкою.

13.4. Стимул як фактор активізації трудової діяльності.

Взаємозв'язок між мотивами і стимулами.

13.5. Заробітна плата як головний стимул трудової діяльності.

 

Сучасний етап реформування національної економіки України вимагає якісних змін у системі управління. Жодна система управління не буде ефективно функціонувати, якщо в масштабі країни, регіону чи окремого підприємства не розроблено систему мотивації, яка спонукатиме конкретного робітника, службовця чи менеджера працювати якісно і продуктивно для досягнення конкретно поставленої мети.

Мотивація і стимулювання як методи управління працею є протилежними за напрямками: перший направлений на зміну існуючого стану, другий – на його закріплення, проте вони доповнюють один одного. Стимулювання повинно відповідати потребам, інтересам і здібностям працівника. Потреба – це не достаток чогось, що необхідно для створення і підтримки нормальних умов життя і діяльності людини. Інтерес – це конкретна форма вираження усвідомлених потреб. Визнано, що потреби спонукають людину до цілеспрямованої, активної діяльності, мобілізують її здібності й сприяють їх використанню. Здібності поліпшуються у процесі трудової діяльності, формуючи нові потреби, які на кожен момент є сутністю мотивів діяльності людини, її реальної поведінки. Зрозуміло, що в об’єктивному процесі взаємодії здібностей і потреб повинні формуватися мотиви та поведінка людини. Це дозволяє запобігти амбіціозних вимог і девіантних відхилень у діяльності

працівників, спрямовує менеджмент на створення обґрунтованих, реальних стимулів до мотивованої продуктивної праці.

Тобто, мотивація – процес спонукання себе та інших до конкретної діяльності, направленої на досягнення особистих цілей та цілей організації. Стимулювання праці передбачає створення умов, при яких активна трудова діяльність дає певні результати, стає необхідною і достатньою умовою задоволення значних і соціально обумовлених потреб працівника, формування у нього мотивів до праці.

Існує велика кількість теорій мотивації. Розглянемо дві основні категорії теорій мотивації: змістовні та процесуальні.

Змістовні теорії мотивації ґрунтуються на виявленні таких внутрішніх потреб, які змушують людей діяти так, а не інакше. До них відносяться: теорія ієрархії потреб А. Маслоу; теорія потреб Д. Альдерфера; теорія мотиваційних потреб Д. МакКллеланда; двохфакторна теорія Ф. Герцберга.

Процесуальні теорії мотивації засновані на моделях поведінки людей з урахуванням їх сприйняття та пізнання (теорія трудової мотивації Д. Аткинсона, теорія справедливості С. Адамса, теорія посилення мотивації Б. Скіннера, теорія мотивації В. Врума, модель мотивації Портера– Лоулера). Перераховані категорії теорій мотивації не є взаємовиключними, а мають певні сфери застосування.

Література до вивчення: [2, 7, 8, 10, 15]