Запозичення ресурсів суб'єктами підприємництва за рахунок короткострокових кредитів

Кредити, які надаються комерційними банками, за строками користування поділяються переважно на такі категорії:

- короткострокові кредити - до одного року;

- середньострокові кредити - до трьох років;

- довгострокові кредити - понад три роки.

Під кредитоспроможністю підприємства (credit rating або creditworthiness) розуміють його фінансову спроможність належним чином обслуговувати свої фінансові зобов'язання, зокрема здатність своєчасно погашати борг, у повному обсязі виплачувати проценти за кредитом.

Складовою системи управління кредитоспроможністю підприємства є аналіз кредитоспроможності. Кредитоспроможність підприємства, а отже його інвестиційна привабливість як позичальника на фінансовому ринку, значною мірою залежить від наявності та якості забезпечення виконання зобов'язань перед третіми особами, а також його форми. Під забезпеченням зобов'язань слід розуміти джерело та (або) засіб забезпечення виконання зобов'язань боржника незалежно від подій, що мали місце на момент погашення забезпеченого зобов'язання перед кредитором.

Чинним законодавством України передбачена можливість використання серед інших механізмів зобов'язально-правових форм забезпечення, які мають більш превентивний характер - неустойка та завдаток (аванс). Під кредитним забезпеченням слід розуміти фінансово-правові механізми забезпечення виконання підприємством зобов'язань, передбачених умовами залучення позичкового капіталу. Відповідно до законодавства України підприємства можуть використовувати такі форми кредитного забезпечення:

- застава;

- іпотека;

- перевідступлення права вимоги (цесія);

- порука та гарантії третіх осіб, у тому числі держави;

- страхування.

Однією з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань суб'єктів підприємництва є застава (pledge), яка може набувати форми застави рухомого та нерухомого майна або майнових прав, відчуження яких не заборонено законодавством. Як об'єкт застави можуть використовуватися цінні папери, що належать позичальникові на правах власності. Дозволяється використання одного й того самого активу як застави за двома або більше зобов'язаннями за умови згоди всіх заставодержателів, якщо інше не передбачено першим договором застави. Специфічною формою застави є іпотека (mortgage), що передбачає використання об'єктом застави одного з таких активів: 1) нерухомість - нерухоме майно; 2) земельні ділянки або права на їх використання; 3) цілісні майнові комплекси. Об'єкт іпотеки не може бути об'єктом застави за іншим зобов'язанням підприємства.

Цесія (лат. cessiō — уступка, передача) — уступка, на платній основі, кредитором (цедент) свого права вимагати гроші чи інші цінності, на користь третьої особи (цесіонарій), до якої за договором про відступлення права вимоги (договір цесії) переходить визначений таким договором обсяг прав вимагати від дебітора виконання ним свого боргового зобов’язання перед цесіонарієм, яке виникло в нього перед первісним кредитором (цедентом). Однією з форм поступки вимоги є факторинг, який розглядався вище.

Гарантія (guaranty) як форма кредитного забезпечення є зобов'язанням третьої сторони задовольнити вимоги кредитора на визначених у гарантії умовах. Таке зобов'язання третьої сторони оформляється у вигляді гарантійного листа, в якому і визначаються основні моменти виконання зобов'язань боржника гарантом (зокрема, можливе обмеження максимальної величини відповідальності гаранта за зобов'язаннями боржника). Найчастіше для забезпечення виконання боржником його зобов'язань використовуються банківські або державні гарантії.

Поряд із гарантією як кредитне забезпечення може використовуватися поручительство (порука) - додаткова до основного договору господарська угода, що визначає порядок забезпечення виконання основного зобов'язання. Договором поручительства може визначатися як незабезпечене зобов'язання щодо виконання умов основного договору, так і окремі форми забезпечення такого зобов'язання, зокрема застава (іпотека).

Специфічною формою кредитного забезпечення є страхування відповідальності позичальника щодо неповернення кредиту. Така форма кредитного забезпечення реалізується перекладенням ризику неповернення кредиту на страхову компанію зі сплатою останній відповідної винагороди. Кредитор зазвичай рекомендує позичальникові страхові компанії, що здійснюють такий вид страхування та є комерційно надійними з його погляду. Страхування відповідальності позичальника здійснюється шляхом укладання відповідного договору між страховою компанією та позичальником, який і передбачає передання кредитного ризику страховій компанії за відповідну винагороду (страхова премія, яку сплачує позичальник страховій компанії). У разі настання страхового випадку (неспроможність позичальника виконувати зобов'язання належним чином) страхова компанія відшкодовує кредитору (комерційному банку) основну суму боргу та нараховані проценти й отримує у частині фактично виконаного зобов'язання право регресійної вимоги до боржника.

На практиці зустрічається також форма одержання кредиту в іноземній валюті на основі договору валютного фіксингу, згідно з яким кредит надається банком в українських гривнях, однак з прив'язкою до курсу долара чи євро. Погашення кредиту здійснюється також у гривнях у перерахунку за курсом відповідної іноземної валюти. Завдяки цьому позичальник може отримати кредит за зниженою процентною ставкою, характерною для кредитів в іноземній валюті, однак бере на себе валютний ризик. Зрозуміло, що з юридичного погляду такого роду кредити не можна вважати кредитами в іноземній валюті, хоча за економічними характеристиками вони мають багато спільного саме з валютними кредитами.

У процесі кредитування часто використовується система скорінгу. Кредитний скорінг - це процес оцінки позичальника банком або іншою кредитною організацією. За наслідками цієї оцінки потенційний кредитор ухвалює рішення по кредитній заявці. Якщо в ході цього процесу, (а кредитний скорінг - це процес), позичальник не набирає строго певної кількості балів, то в отриманні кредиту йому відмовляють.