Лабораторне заняття № 11. Інвазійні захворювання птиці, особливості діагностики, заходи боротьби і профілактики

Хвороби, спричинювані паразитичними червами, називають гельмінтозами. Зажиттєву діагностику гельмінтозів тварин здійснюють комплексно з урахуванням результатів лабораторних досліджень, епізоотологічних даних і клінічних ознак хвороби. Все більшого застосування набуває імунобіологічна діагностика інвазійних хвороб, у тому числі й гельмінтозів. Певне допоміжне значення у неблагополучних господарствах мають також дослідження водних і сухопутних безхребетних тварин на наявність у них личинок паразитичних червів.

З лабораторних методів діагностики гельмінтозів найчастіше застосовують гельмінтокопроскопічні обстеження (дослідження проб фекалій) тварин. Залежно від цільового призначення розрізняють гельмінтоскопічні (виявлення статевозрілих паразитичних червів або їх фрагментів), гельмінтоовоскопічні (виявлення яєць збудників хвороб) та гельмінтоларвоскопічні (виявлення личинок паразитів) дослідження. Для діагностики деяких інвазійних хвороб досліджують також сечу, кров, м’язи, шкіру.

З метою встановлення ступеня поширення гельмінтозів на тваринницьких фермах застосовують якісні (встановлення видового складу паразитичних червів) та кількісні методи дослідження, за допомогою яких оцінюють інтенсивність інвазії (слабка, середня, сильна), а також ефективність проведених дегельмінтизацій.

Гельмінтокопроскопічні методи діагностики ґрунтуються на різниці щільності яєць, личинок паразитичних червів або їх фрагментів, з одного боку, і рідини, з якою змішують фекалії, — з другого. Залежно від співвідношення щільності зазначених компонентів розрізняють методи осадження, флотації та комбіновані.

Гельмінтоскопія. Послід вміщують у відповідні посудини з водою і відстоюють. Через 5 хв. верхній шар рідини зливають, а до осаду знову доливають воду. Ці маніпуляції повторюють кілька разів. Потім осад досліджують макроскопічно та за допомогою штативної або бінокулярної лупи. Виявлені гельмінти (їх фрагменти) вибирають пінцетами або препарувальними голками й визначають їх видовий склад. Паразитичні черви великих розмірів можна виявити безпосередньо у посліді.

Гельмінтоовоскопія. Запропоновано значну кількість методів досліджень фекалій, за допомогою яких можна виявити наявність яєць збудників.

Метод нативного мазка — найпростіший. Його застосовують за будь-яких умов при дослідженні фекалій усіх видів тварин. На предметне скло наносять краплю води і краплю гліцерину, вносять у них шматочок фекалій завбільшки з горошину і перемішують скляною або дерев’яною паличкою. Гліцерин очищає препарат і запобігає швидкому його висиханню. Після видалення твердих часточок вміст накривають накривним скельцем і досліджують під мікроскопом. Від однієї птиці рекомендується досліджувати 2 – 3 препарати. У разі слабкої інвазії виявити яйця збудників інвазійних хвороб вдається не завжди.

Метод послідовного промивання (метод осадження). Невелику кількість посліду (3 – 5 г) розмішують у склянці з 10-кратною кількістю води. Суміш фільтрують крізь металеве сито або марлю і дають їй відстоятися упродовж 5 хв. Після цього верхній шар рідини зливають, до осаду знову добавляють таку саму кількість води і відстоюють 5 хв. Після прояснення верхнього ша­ру рідини в склянці його зливають, а осад наносять на предметне скло (бактеріологічну чашку) і досліджують під мікроскопом на наявність яєць тре­матод і збудників акантоцефальозів.

Метод Фюллеборна (метод флотації, або спливання) широко використовують для діагностики нематодозів і цестодозів тварин. У склянку вносять 3 - 5 г посліду і, помішуючи скляною або дерев’яною паличкою, добавляють насичений розчин кухонної солі (на одну частину фекалій 15 – 20 частин розчину солі). Для його приготування у 1 л кропу розчиняють 400 г солі. Отриманий розчин фільтрують крізь марлю або вату і після охолодження використовують. Густина такого розчину становить 1,18. Для проведення досліджень краще використовувати розчин аміачної селітри (1,5 кг селітри на 1 л води), густина такого розчину становить 1,3. Суспензію посліду фільтрують крізь металеві або марлеві ситечка в іншу склянку і відстоюють упродовж 40 – 50 хв. (іноді достатньо 30 хв.). Яйця гельмінтів з невеликою щільністю спливають. За допомогою металевої петлі діаметром не більш як 1 см кілька крапель (частіше три) рідини переносять з поверхневого шару на предметне скло, після чого досліджують під мікроскопом при малому збільшенні.

Для дослідження фекалій методом флотації можна використовувати й інші флотаційні рідини (наприклад, насичений розчин сульфату магнію, насичені розчини гіпосульфіту натрію та інших солей).

Комбіновані методи ґрунтуються на принципах осадження і флотації. Вони дещо ефективніші порівняно з описаними методами досліджень. Однак через складність виконання їх рідше використовують у ветеринарній практиці.

Метод Дарлінга. Фекалії змішують з водою і центрифугують упродовж 1 – 2 хв. При 1000 – 1500 об/хв. Після цього рідину з пробірки зливають, а до осаду добавляють суміш однакових кількостей гліцерину і насиченого розчину кухонної солі (або іншого флотаційного розчину). Його ретельно перемішують і знову центрифугують 1 – 2 хв. в такому ж режимі. При повторному центрифугуванні яйця паразитичних червів спливають на поверхню. Металевою петлею з поверхні знімають плівку, переносять її на предметне скло, накривають накривним скельцем і досліджують під мікроскопом.

Зажиттєва діагностика протозойних хвороб. Залежно від виду та локалізації збудника діагностику протозойних хвороб проводять мікроскопічними й серологічними методами. Для виявлення одноклітинних організмів, які паразитують у травному каналі (кокцидії), застосовують флотаційні методи (Фюллеборна, Дарлінга) або методи нативного мазка. Серологічна діагностикадає змогу встановити діагноз не лише у тварин з вираженими ознаками хвороби, а й у паразитоносіїв. У лабораторіях для діагностики протозойних хвороб застосовують РЗК, РТЗК, РІФ, ELISA. Антигени, виготовлені зі збудників, чітко специфічні, допомагають точно встановити діагноз.

Посмертну діагностику гельмінтозів проводять при розтині туш і трупів птиці та виявленні в уражених органах і тканинах паразитичних червів і характерних патологоанатомічних змін. Багато інвазійних хвороб, спричинюваних дрібними паразитами, вдається діагностувати шляхом гельмінтологічних розтинів тварин. Найдосконалішу їх методику запропонував академік К.І. Скрябін.

При проведенні повного гельмінтологічного розтину за К.І. Скрябіним передбачається обстеження усіх без винятку органів і тканин тварини з метою виявлення і збирання паразитичних червів. Це найнадійніший метод, що дає змогу проводити як кількісний, так і якісний облік усіх гельмінтів, якими була заражена птиця.

Метод повних гельмінтологічних розтинів окремих органів застосовують з метою добути відомості про ступінь інвазованості окремих органів певними видами паразитів.

Неповний гельмінтологічний розтин – звичайний патологоанатомічний метод розтинів, у процесі якого в органах і тканинах виявляють лише найбільших гельмінтів (наприклад аскаридій).

При підозрі щодо кокцидіозів основні зміни спостерігаються у кишках, слизова оболонка яких катарально-геморагічно запалена, потовщена, з крововиливами. Для підтвердження діагнозу за допомогою скальпеля або предметного скла беруть зскрібок зі слизової оболонки, кладуть на предметне скло, накривають накривним скельцем і досліджують без фарбування під мікроскопом з метою виявлення ооцист. Слід мати на увазі, що в трупах найпростіші зберігаються недовго і впродовж 20 – 30 год. руйнуються. Тому лабораторні дослідження потрібно проводити впродовж першої доби після смерті тварини.

Для з’ясування гельмінтологічної ситуації на певній території велике значення має дослідження водних і наземних безхребетних тварин з метою виявлення в їхньому тілі личинок паразитичних червів. Проміжними, додатковими й резервуарними хазяями для гельмінтів є різні представники безхребетних: молюски, ракоподібні, малощетинкові черви, комахи, орибатидні кліщі. Бокоплавів (гамаруси, горбунці), водяних осликів та ін. безхребетних тварин досліджують компресорним методом за малого збільшення мікроскопа.

 

Контрольні питання

1. Гелмінтоскопічні методи досліджень у птиці

2. Флотаційні, дисементаційні та комбіновані гельмінтоовоскопічні методи досліджень гельмінтозів та протозоозів птиці

3. Метод повних та неповних гельмінтологічних розтинів трупів птиці