Євразія — найбільший континент світу. Він прос-
тягається від полярних областей до екватора. На території його
розташовані регіони пустинь Центральної Азії і Аравійського пів-
острова, найвологіші регіони світу Індостан і Південно-Східна
Азія, найвищі гірські системи, найглибші безстічні котловини
тощо.
Величезні розміри, різноманітність природних умов, складна
і контрастна орографія, різноманітність грунтоутворюючих порід
зумовили складну структуру його грунтового покриву. На терито-
рії Євразії є, по суті, всі типи грунтів світу від арктичних до тро-
пічних.
Виходячи з орографічних, історико-геологічних, гідрологічних і
біокліматичних особливостей окремих регіонів Євразії, В. М. Фрід-
лянд (1984) виділив 21 грунтово-географічну країну, кожна з
яких має свою характерну структуру грунтового покриву. У цьо-
му посібнику немає можливості дати повну характеристику грунто-
вого покриву цього величезного континенту, тому далі наведено
особливості лише окремих регіонів.
Грунтовий покрив Західної і Східної Європи. Рельєф, грунто-
утворюючі породи і грунтовий покрив Європи формувалися під
впливом зледенінь четвертинного періоду, альпійського орогенезу
і морських трансгресій. Клімат Європи формується під впливом
Атлантичного океану і тому він в цілому м’який і вологий.
Характерною особливістю рельєфу Європи є великі рівнини
на півночі і сході і високі гірські системи на півдні континенту.
На рівнинних територіях досить чітко простежується широтна
зональність грунтового покриву, але конфігурація грунтових зон
на території Західної і Східної Європи виражена неоднаково.
Східноєвропейська країна відрізняється чітко вираженою ши-
ротною зональністю грунтів. З крайньої Півночі до Прикаспійсь-
кої низовини простежується закономірно послідовна зміна зон
від арктичних до бурих пустинно-степових. На території Північної і Східної Європи, де переважають водно-акумулятивні рівнини
і низовини, сформувались в основному кислі сіалітні грунти (під-
золисті і сірі лісові) під хвойними, мішаними і листяними лісами.
Рівнини Центральної Європи вкриті зональними степовими грун-
тами (чорноземи і каштанові), а в Південно-Східній Європі по-
ширені зональні грунти посушливих ландшафтів (бурі і сіро-бурі),
серед яких значну площу займають засолені грунти.
У Західній Європі широтна зональність виражена не так чіт-
ко. Тундрова зона для цього регіону в цілому не характерна,
Тундрові грунти займають лише вузьку прибережну смугу на пів-
ночі Норвегії. Зона підзолистих грунтів широка (від 70° до 50°
пн. ш.) і займає кілька країн. На відміну від Східної Європи, зо-
ну підзолистих грунтів тут змінюють не сірі, а бурі лісові грунти,
які сформувалися під впливом вологого океанічного клімату.
Степові грунти для Західної Європи також не характерні. Зо-
на чорноземних грунтів вузькою смугою заходить лише до Угор-
ської низовини. Окремі масиви цих грунтів є в Румунії, Болгарії,
Чехії і на півдні Німеччини. Зони каштанових грунтів в Західній
Європі немає. Невеликі їх ділянки трапляються в Болгарії, Греції
та Іспанії.
Середземноморське узбережжя Західної Європи зайнято корич-
невими субтропічними і своєрідними червоноколірними грунтами
(terra rossa), які сформувалися на продуктах вивітрювання вап-
няків.
Серед інтразональних грунтів Західної Європи характерними
є перегнійно-карбонатні (рендзини), які поширені серед підзо-
листих і бурих лісових грунтів.
Грунтовий покрив Західно-Сибірської і Туранської низовини,
Для цього регіону характерна чітко виражена широтна зональ-
ність грунтів від полярних широт до гірських систем Середньої
Азії.
Зона підзолистих грунтів у межах цього регіону є дуже забо-
лоченою територією. Високе залягання грунтових вод зумовлює
також оглеєння сірих лісових грунтів і північну смугу чорноземів
Для грунтів степової зони характерне глибоке промерзання і
розтріскування на значну глибину. Крім того, в грунтах цієї зони
відбувається процес акумуляції солей. Грунти лісостепової облас-
ті одночасно є заболоченими і засоленими.
Грунтовий покрив Центрального і Східного Сибіру. Доміную-
чими факторами грунтоутворення у цьому регіоні є багаторічна
мерзлота і різко континентальний клімат. Грунтовий покрив цієї
території вивчено недостатньо.
На оглядових грунтових картах у межах Центрального Сибіру
виділено три широтні грунтові зони: глейово-мерзлотних тайгових
грунтів північної тайги, мерзлотно-тайгових кислих і опідзолених грунтів середньої тайги і дерново-підзолистих грунтів південної
тайги.
Центральноякутська низовина являє собою давню алювіальну
рівнину, поверхня якої вкрита лесовидними карбонатними суглин-
ками, під якими часто залягають соленосні породи. Більша частина
низовини вкрита модриновими лісами, під покривом яких ростуть
брусниця і трави. На безлісих територіях розвивається лучно-
степова рослинність. Основними типами грунтів цієї місцевості є
палеві мерзлотно-тайгові і мерзлотно-тайгові осолоділі.
Більшу частину Східного Сибіру займають гори, для яких ха-
рактерна вертикальна зональність. Переважаючим типом рослин-
ності цього регіону є модринові ліси з домішкою кедра, берези та
інших порід. Зону гірської тайги поділяють на три підзони: верх-
ню, середню і нижню, кожна з яких є окремою грунтовою зоною.
У нижньотайговій підзоні під трав’янистими модриново-березо-
вими лісами на елювії і елюво-делювії щільних порід поширені
гірські дернові тайгові кислі грунти. На продуктах вивітрювання
карбонатних порід сформувалися мерзлотно-тайгові перегнійно-
карбонатні грунти.
У середній підзоні під лишайниково-чагарниковими модрино-
вими лісами сформувались гірські підзолисті і гірські тайгово-
мерзлотні грунти.
Третя гірська грунтова зона вкрита рідколіссям з модрини,
кедрового сланика, вільхи, мохів і лишайників, під якими утвори-
лись гірсько-тайгові підбури.
На висотах понад 1300 м поширені гірські тундрові грунти.
Грунтовий покрив Далекого Сходу (далекосхідні області Ро-
сії, Північно-Східний Китай, Корея і Японія).
У зоні тихоокеанського вулканічного поясу поширені попелово-
вулканічні грунти. Вони охоплюють Камчатку, Курильські остро-
ви, Сахалін, Японські острови.
Мусонний клімат і відсутність високих гірських систем на схо-
ді Азії зумовили розвиток лісової рослинності уздовж узбережжя
в межах бореального, суббореальиого, субтропічного і тропічного
поясів. Відповідно з півночі на південь змінюються грунтові зони
від бурих лісових до червоно-жовтих фералітних.
Завдяки сусідству двох протилежних кліматичних провінцій —
антициклональної Центральноазіатської і Східноазіатської му-
сонної — грунтовий покрив Далекого Сходу має субмеридіональ-
ну зональність. Грунтові зони орієнтовані з південного заходу на
північний схід. З південного сходу на північний захід змінюються
зони червоноземів і жовтоземів, бурих лісових, черноземовидних
рерій, чорноземів, каштанових, сіро-бурих напівпустинь і пустинь.
Грунтовий покрив Південної і Південно-Східної Азії. Для Ін-
достану і Індокитаю характерна значна строкатість грунтового покриву, яка складається з тропічних і субтропічних грунтів. Це
пояснюється вертикальною зональністю, яка з підняттям у гори
зумовлює перехід тропічного клімату у субтропічний. Особливо
це помітно в Індокитаї, де серед червоно-жовтих і червоних фера-
літних грунтів трапляються червоноземи і жовтоземи вологих суб-
тропіків.
На півострові Індостан поширені різні типи грунтів. Плоско-
гір’я Декан і берегова низовина східної частини півострова зайня-
ті червоно-бурими і чорними злитими грунтами сухих саван. Уз-
довж західного узбережжя розташована смуга червоно-жовтих
тропічних грунтів. На північному заході півострова, де клімат су-
хіший, поширені червоно-бурі грунти. Тут розташований великий
масив чорних тропічних грунтів.
Пустинна країна Аравійського півострова лежить у субтропіч-
ному і тропічному поясах. Недостатнє зволоження зумовлює слаб-
кий розвиток грунтоутворюючих процесів. Тому тут значні терито-
рії зайняті піщаними і кам’янистими пустинями, серед яких роз-
кидані ділянки червонувато-бурих грунтів опустинених саван.
У комплексі з ними поширені солончаки та інші засолені грунти.
На півночі півострова розташована Месопотамська алювіаль-
на рівнина, для якої характерне складне поєднання, залишково-
алювіальних та різних засолених грунтів. Засолення цієї терито-
рії значною мірою пов’язане зі зрошенням, яке тут проводять вже
кілька тисячоліть.
АФРИКА
Африка майже повністю лежить в межах тропіч-
ного і екваторіального поясів. Невеликі території на півночі і півд-
ні континенту лежать в субтропічному поясі. Цей континент являє
собою єдину платформу, більша частина якої має рівнинно-плоско-
гірний рельєф.
Більша частина Африки є давньою сушею, яка не зазнавала
зледенінь. Значну частину континенту займають виходи щільних
гірських порід і давніх кір вивітрювання. В екваторіальній зоні
поширені алітні кори вивітрювання. Тому в Африці поширені в
основному давні грунти.
Величезну територію Африки (близько 30%) займають пусти-
ні (Сахара, Наміб, Калахарі) та інші ділянки суші без грунтового
покриву. Це піщані й кам’янисті пустині, латерітні кори і панци-
ри, виходи скельних порід.
У географії грунтів Африки чітко проявляється закон широтної
зональності. Основною особливістю грунтового покриву континен-
ту можна вважати дворазову повторність грунтових зон у захід-
ній частині континенту (на захід від 30° сx. д.) і симетричне роз-ташування їх на північ і на південь від екватора. Іншою особли-
вістю є чітко виражена широтна зональність грунтів на всій
території материка, крім східної частини і території на південь
від 18—20° пд. ш.
Центральне положення в системі широтних грунтових зон зай-
має зона червоно-жовтих фералітних грунтів постійно вологих
тропічних лісів. З півночі і півдня ця зона облямована зонами чер-
воних грунтів сезонно вологих лісів і високотравних саван. Далі
від екватора в міру зменшення вологості клімату послідовно роз-
ташовані зони червоно-бурих грунтів сухих саван, червонувато-
бурих опустинених саван і грунтів тропічних пустинь.
На південь від екватора ця послідовність порушується наяв-
ністю зони червоно-коричневих грунтів сухих тропічних лісів і
чагарників, яка розташована між паралелями 10° і 18° пд. ш. Це
зумовлено дещо більшим зволоженням цієї території порівняно
з аналогічною смугою сухих саван, яка розташована на північ
від екватора.
У межах зон червоних і червоно-бурих грунтів саван, розташо-
ваних на північ від екватора, поширені великі масиви чорних тро-
пічних грунтів (між меридіаном 10° сx. д. і Абіссінським нагір’ям),
які приурочені в основному до негативних форм рельєфу.
Східна частина континенту порівняно з центральною має знач-
но сухіший клімат. Тому тут переважають савани. У цьому регіо-
ні спостерігається наростання зволоження від сухого східного
узбережжя до більш вологої центральної частини континенту.
Тому грунтові зони на цій території розташовані меридіональне,
а на півночі і півдні з’єднуються з відповідними широтними зона-
ми західної частини континенту. В результаті утворились напів-
кільця, в центрі яких знаходиться масив червоно-жовтих грунтів.
На південь від паралелі 20° широтна зональність переходить
в меридіональну. Зміна грунтових зон з сходу на захід зумовлена
розподілом опадів, які надходять з теплої Мозамбіцької течії.
Драконові гори затримують вологу, яку несуть південно-східні
пасати з боку Індійського океану, і тому в напрямку до західного
узбережжя наростає сухість клімату. В зв’язку з цим з сходу на
захід послідовно розташовані зони червоно-коричневих, червоно-
бурих саван і пустинних грунтів.
На крайньому півдні Африки зони субтропічних грунтів роз-
ташовані субмеридіонально. В напрямку з південного сходу на пів-
нічний захід також наростає сухість клімату. Смугу узбережжя
займає зона коричневих грунтів, далі в горах і передгір’ях сіро-
коричневих степів і зона пустинних субтропічних грунтів.
Субтропічні грунти Північної Африки мають широтну зональ-
ність. В районі Атлаських гір поширені коричневі грунти сухих
субтропічних грунтів, уздовж всього північного узбережжя конти- ненту простягуються зона сіроземів субтропічних напівпус-
тинь, на південь від неї — широка зона субтропічних пустинних
грунтів.
На Мадагаскарі грунтові зони розташовані меридіонально.
Клімат східної частини острова — вологий тропічний. Тут поши-
рені червоно-жовті і червоні фералітні грунти. Західну частину
гірського масиву вкривають гірські червоні грунти сезонно воло-
гих лісів і високотравних саван.
Західний Мадагаскар — широка прибережна рівнина з посуш-
ливим кліматом, яка вкрита сухою саваною і лісами міомбо. На
цій території сформувались коричнево-червоні грунти сухих тро-
пічних лісів і червоно-бурі грунти сухих саван. Уздовж західного
узбережжя простягається смуга засолених мангрових грунтів.
