Організації і люди розвиваються за допомогою криз.

Э. Воутилайнен, фінський менеджер

Психологічні зміни, що відбуваються в організації, обумовлені як зовнішніми обставинами групової життєдіяльності, так і її внутрішніми протиріччями, обумовленими дією двох протилежно спрямованих тенденцій групової активності, - інтеграції і диференціація. Перша тенденція полягає в зміцненні психологічної єдності членів організації, стабілізації і впорядкуванні міжособових стосунків і взаємодії. Саме у цьому необхідна передумова збереження і відносної стійкості організації. Друга тенденція виражена в неминучій спеціалізації і ієрархізації ділових і емоційних взаємозв'язків членів організації і у відповідних відмінностях їх функціональних ролей і психологічних статусів.

Співіснування цих тенденцій обумовлює нерівномірність і пульсуючий характер процесу розвитку організації, що припускає ряд етапів розвитку і що включає як послідовне сходження організації, так і зворотний рух. Ось чому життям організації з динамічної точки зору є чергування станів рівноваги і його порушення. Практично в будь-якій організації можна виявити як сили об'єднання, що чинять опір деформаціям організації, так і сили розпаду, що штовхають її до безповоротних змін.

Групова динаміка виражена в наступних основних процесах і явищах:

· керівництво і лідерство;

· ухвалення групових рішень;

· нормоутворення, тобто вироблення групових думок, правил, цінностей та ін.;

· формування функціонально-ролевої структури;

· об'єднання;

· груповий тиск і інші способи регуляції індивідуальної поведінки;

· конфлікти та ін.

Проявляючись постійно і не припиняючись ні на хвилину, вказані процеси і явища кінець кінцем формують наступні групові феномени в організації:

· систему соціальних зв'язків і контактів, що проявляються в спілкуванні, взаємодії і взаєминах співробітників, їх психічній сумісності (взаємні оцінки, домагання, вимоги і навіювання, наслідування і самоствердження, змагання або суперництво та ін.);

· групову (колективне) думку, тобто узагальнений показник групових переконань, поглядів, установок, забобонів, стосунків до значущих явищ навколишньої дійсності;

· групові (колективні) настрої, тобто спільні переживання конкретних подій, фактів; схожі емоційні стани, що опановують на якийсь час усю організацію або окремий підрозділ в ній;

· внутрішньоорганізаційні (внутрішньоколективні) звичаї, традиції, звички, тобто відносно стійкі способи реагування, що передаються, на явища навколишньої дійсності; норми і стереотипи поведінки, дій і спілкування співробітників, що стали груповою (колективною) потребою.

До основних чинників, що впливають на спрямованість процесів групової динаміки, відносяться:

1) мотивація, тобто чого чекають члени організації;

2) структура влади в організації, тобто якісна вираженість влади і авторитету окремих членів організації і її підгруп;

3) стиль управління керівника організації;

4) стан процесу комунікації в організації;

5) результати діяльності і авторитет організації;

6) відчуття приналежності (відчуження) до організації, причетності (непричетності) до справ організації, міра відповідальності за результати роботи та ін.

Стадії розвитку колективу організації. В процесі свого розвитку колектив будь-якої соціальної організації проходить послідовно декілька стадій розвитку. Мистецтво управління колективом полягає в правильному визначенні актуальної стадії розвитку і своєчасному переведенні колективу на наступну, вищу стадію. На думку ряду психологів, будь-який колектив у своєму розвитку проходить наступні чотири стадії: виникнення, формування, стабілізацію, вдосконалення або розпад. Розглянемо їх детальніше.

На стадії виникнення зовнішньою організацією задаються цільові установки, проектуються і створюються формальна структура організації, органи управління, система звітності та ін. Взаємні вимоги в системі "Начальник - підлеглі" ще тільки виробляються, взаємозв'язок між працівниками носить нестійкий характер. У членів організації ще немає досвіду спільної діяльності. Психологія організації на цій стадії - виконавська, переважає настрій очікування, іноді настороженості.

Щоб система була стійкіша, її потрібно часто трясти.

В. Н. Челомей, академік

Стадія формування припускає утворення неформальних груп, коли зовнішні дії замінюються внутрішніми імпульсами, а також формується групова думка. Ця стадія особливо складна для управління організацією. З одного боку, створення неформальних груп - процес об'єктивний і зупинити його керівник не в силах. З іншого боку, значна диференціація, особливо за наявності сильних неформальних лідерів, може утруднити виконання основних завдань організації. Ось чому головне для керівника на цій стадії полягає, по-перше, в умілому розподілі балансу сил між неформальними групами (за рахунок постановки диференційованих завдань, стимулювання, індивідуального підходу до кожної групи або окремих виконавців); по-друге, в проведенні спільних заходів (спортивних, культурних та ін.). %

Для стадії стабілізації характерне досягнення певної зрілості організації. Вже створена і діє неформальна структура колективу, визначені умови рівноваги, сформовані соціальні норми колективу, склалася групова думка. Такий колектив досить стабільний, може чинити опір зовнішнім діям. Але на цій стадії розвиток колективу не зупиняється. Стабілізація означає лише закінчення становлення неформальних груп, структури, норм.

За стадією стабілізації неминуче йде або стадія вдосконалення, або розпад організації.

Американські психологи М. Вудкок і Д. Френсис (1991) виділяють наступні п'ять етапів групової динаміки організації.

1. Притирання. Члени організації придивляються один до одного. Визначається міра особистої зацікавленості в тому, щоб працювати в цій організації. Особисті почуття і переживання маскуються або ховаються. Члени організації не цікавляться своїми колегами, майже не слухають один одного. Творча і надихаюча колективна робота фактично відсутня.

2. Ближній бій. Етап боротьби і переворотів, етап, коли утворюються клани і угрупування, коли висуваються постаті, що претендують на роль лідера (іноді може відбуватися і силова боротьба за лідерство), коли розбіжності виражаються більш відкрито в порівнянні з першим етапом. Сильні і слабкі сторони окремих членів групи (як особистісні, так і професійні) усе більш виразно виявляються. На цьому етапі організація починає обговорювати способи досягнення згоди, прагне налагодити ефективні взаємини.

3. Вдосконалення і експериментування. На цьому етапі члени організації усвідомлюють свій потенціал, усе більш актуальною стає проблема ефективного використання здібностей і ресурсів організації. Виникає інтерес до того, як можна працювати краще. Методи роботи переглядаються і удосконалюються. З'являється бажання експериментувати і реально підвищувати ефективність роботи організації.

4. Ефективність. Організація набуває досвіду успішного вирішення проблем і використання ресурсів. Працівники переживають почуття гордості за свою приналежність до "команди-переможниці". Виникаючі проблеми досліджуються реалістично і вирішуються творчо. Функції щодо управління можуть делегуватися різним членам організації залежно від конкретних завдань.

5. Зрілість. На цьому етапі організація - згуртований колектив, в якому реальні загальні цілі поєднуються з індивідуальними цілями більшості членів організації. Діють міцні зв'язки між членами організації. Людей оцінюють по їх достоїнствах, а не по претензіях. Стосунки носять неформальний характер. Особисті розбіжності узгоджуються без негативних емоцій і психічної напруги. Організація показує відмінні результати. Розширюється делегування повноважень, все більше членів організації беруть участь в плануванні і ухваленні рішень

Дещо інакше йдуть справи в групах, що створюються для дій в екстремальних або незвичайних умовах (штучно створений група за допомогою психологічного відбору, команда порятунку для роботи в екстремальних умовах, експедиція як організація для роботи в умовах соціальної ізоляції та ін.). Серед них виділяють наступні етапи розвитку:

1) Етап ознайомлення. Відносно невеликий за часом, навіть для інтернаціонального складу групи. Характеризується підвищеним інтересом друг до ДРУГ" стриманістю, коректністю поведінки. Головне для кожного - з'ясувати орієнтовні і дослідницькі реакції кожного члена групи.

2) Етап дискусій. Досить тривалий за часом. Характеризується інтенсивним спілкуванням і з'ясуванням позицій один одного зі значущих питань. В результаті виникає структурний контур групи з ознаками функціонально-ролевої диференціації і мікрогруп.

3) Етап ролевої орієнтації. Нетривалий за часом. Характеризується завершенням складання групи в цілісну систему, що має певні соціально-психологічні характеристики. Деструктивні процеси, що нерідко розвиваються, носять, як правило, нетривалий характер і досить жорстко присікаються ззовні.