ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ЛІДЕРСТВА

Здавна люди намагалися знайти відповідь на питання, який набір конкретних якостей повинен мати керівник, щоб ефективно управляти підлеглими. В давнину існувала притча про те, що спочатку Бог наділив людину трьома основними якостями: талантом, волею і порядністю. А потім з якихось невідомих нам причин передумав і залишив кожному представникові роду людського тільки по дві якості. Говорять, що відтоді і ходять по Землі: порядні і вольові, але безталанні; талановиті і порядні, але безвольні; вольові і талановиті, але непорядні. Кожен же керівник через свою професійну діяльність зобов'язаний мати і організаторський талант, і розвинену волю, і бездоганну порядність. Як же добитися гармонії в поєднанні цих "спочатку цих" якостей? Які їх додати?

Різні учені намагалися виділити необхідні риси або характеристики, якими повинен володіти той або інший керівник. Цій проблемі приділяється пильна увага, передусім, в зарубіжній психології управління. Спочатку наукові пошуки знайшли своє втілення в так званій "теорії рис" (іноді її називають "харизматичною" теорією, від слова "харизма", тобто щось дане людині від бога).

Відповідно до цієї теорії лідером, керівником не може бути будь-яка людина, але лише такий, який має певний набір природжених особових якостей, набір або сукупність певних психологічних рис. Управління - це не наука, а своєрідне мистецтво, стверджують прибічники цієї теорії. Управлінець - це свого роду артист, діяльність якого грунтується на його природному таланті. "Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, - стверджував американський психолог Д. Бойд. - Мистецтво керівництва не є чимось, чого можна навчитися ззовні; воно йде від вашого серця і власної сили". Аналогічну позицію займав Е. Шумахер, що відмічав, що дії із здійснення керівництва "відносяться швидше до області поезії, ніж до точних наук".

На основі приведених поглядів пізніше формуються теорії "еліти і натовпу". Згідно з ними, обов'язковою умовою життя всякого суспільства виступає його диференціація на два шари - на "еліту", привілейовану правлячу групу, члени якої покликані керувати, і на "натовп", іншу масу людей, які сліпо йдуть за лідерами

Погодитися з такою точкою зору - означає визнати непотрібними спроби виявити закономірності ефективного управління, якості якими повинен володіти керівник. Проте вивчення практики показує, що певні закономірності існують, типові риси є. Ось чому пізніше психологи-біхевіористи обґрунтовують положення про те, що лідерські риси не можна вважати цілком природженими. Деякі з них можуть бути сформовані в результаті навчання і накопичення досвіду. У цьому напрямі проводяться численні дослідження, спрямовані на виявлення універсальних рис, які є необхідністю, мають бути властиві лідерам.

Особливо ретельно набори рис розроблялися в США, тому що вони повинні були стати основою для побудови системи тестів для відбору осіб, "придатних" для керівництва. Проте незабаром з'ясувалося, що завдання це важко вирішуване. Почавши з декількох фундаментальних якостей, ряд учених в процесі дослідження довели їх кількість до двох сотень і більше. У 1940 р. американський психолог К. Берд склав список з 79 рис і якостей, що згадуються різними дослідниками як "лідерські".

Проте його збентежила "різниця" цих рис у різних авторів: 65 % названих рис було взагалі згадано лише одного разу, 16-20 % - двічі, 4-5 % - тричі і лише 5 % рис було названо чотири рази. Крім того, не можна було ігнорувати і інші спостереження з практики здійснення керівництва: було немало випадків, коли особи, що не мають "найважливіших рис", успішно справлялися з усіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера. Усе це зумовило появу інших точок зору.

Досить поширеною в зарубіжній психології є "ситуаційна теорія". У ній акцент перемістився з рис лідера на аналіз ситуації і об'єкту управління, тобто лідерство виникає як відповідь на вимогу ситуації. Іншими словами, в цьому підході зменшується роль активності особи, її рис і в ранг вищої сили виводяться обставини. Риси розглядаються лише як одна з "ситуаційних" змінних. До інших належать: розмір і структура організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема, їх очікування), час ухвалення рішень, психологічний клімат організації та ін. У одних умовах від лідера вимагається одна лінія поведінки, в інших - зовсім інша. Тому дитина може бути лідером у дворі, але веденою - в класі, а керівник - лідером на роботі, але не в сім'ї.

Проте часто зустрічаються люди, чия компетентність цілком задовольняє вимоги ситуації, вони є хорошими професіоналами, але не здатні до керівної діяльності. Крім того, на практиці при зміні завдань, що стоять перед організацією, а отже, при зміні ситуації, надто частої зміни лідерів не відбувається. При усіх очевидних недоліках "ситуаційної теорії" прогресивним є визнання того, що для лідерства важливі не лише певні якості особи, але і інші чинники.

Нині в західній соціальній психології домінуючою є "синтетична концепція лідерства";. Згідно цієї теорії, лідерство є процес організації міжособових стосунків в групі, а лідер є суб'єктом управління цим процесом. При такому підході лідерство є функцією групи, тому і вивчати його необхідно, передусім, з точки зору цілей і завдань групи. В той же час особа лідера, його якості не повинні скидатися з рахунку.

Отже, ця теорія відрізняється комплексним підходом до усього процесу управління. На характер здійснення лідерської ролі чинить вплив взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників або ведених і характер ситуації, в якій здійснюється лідерство. З одного боку, лідер впливає на ведених і ситуацію, з іншої - такі ж істотні і їх дії на лідера.