Номенклатура. За тривіальною номенклатурою гліцериди називають, додаючи закінчення-ід до скороченій назві кислоти і приставку

За тривіальною номенклатурою гліцериди називають, додаючи закінчення-ід до скороченій назві кислоти і приставку, яка показує, скільки гідроксильних груп в молекулі гліцерину проэтерифицировано.

Застосування жирів

• Харчова промисловість (зокрема, кондитерська).
• Фармацевтика
• Виробництво мила і косметичних виробів

• Виробництво мастильних матеріалів

 

40. Синтетичні миючі засоби, мило. Охорона довкілля від СМЗ

Синтетичні миючі засоби (СМС) - це рідкі, пастоподібні і порошкоподібні речовини, які містять поверхнево-активні речовини, а також інші органічні і неорганічні речовини, що підвищують ефективність поверхнево-активних речовин.
Основне призначення миючих засобів - видалення забруднень з різних поверхонь. Забруднення міцно утримуються на них за рахунок фізико-хімічних сил, не змочуються водою і тому практично нею не змиваються. Щоб перевести забруднення в розчин, слід зробити їх гідрофільними (змочують). Молекули миючих речовин, адсорбируясь на грязьовий частці, «притягають» її до води, відривають від поверхні перешкоджають зворотному прилипанню та злипанню частинок між собою. Таким чином, частки переходять в розчин. Так як розчин поверхнево-активних речовин краще змочує поверхні, він проникає в найдрібніші пори і руйнує великі частки забруднень.

Всі синтетичні миючі засоби є органічними сполуками. Вони мають односторонньо розташовану углеводородную ланцюг і групу, що бере участь в реакціях.
Основною складовою частиною СМС є органічні поверхнево-активні речовини, що володіють смачивающей, емульгує, пептізірующей і пенообразующей здатністю. Сукупність цих властивостей обумовлює їх миючу дію. ПАР, використовувані для виробництва СМС, поділяються на іоногені, диссоциирующие у водних розчинах на іони, і неіоногенні. Найбільш поширені аніоноактівние речовини (алкілсульфати, алкілсульфонати і алкіларілсульфонати), які розпадаються у водних розчинах на аніони (більші негативно заряджені частинки) і катіони (дрібні позитивно заряджені іони, як правило, натрію або калію). Великі за розміром аніони забезпечують поверхнево-активні властивості. Всі аніоноактівние ПАР є кристалічні речовини, розчинні у воді. Зміст їх в СМС складає від 10 до 40%.

ОПИС ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ
СМС випускають у формі порошку, рідини або пасти. Технологія приготування полягає в складанні композиції, змішуванні і розчиненні всіх компонентів рецептури. Для отримання порошкоподібних засобів використовують сушку. Далі слід розфасовка і упаковка готового продукту.
Приготування композиції полягає у змішуванні поверхнево-активних речовин з необхідними за рецептурою добавками. Щоб знизити витрати на випаровування води, для порошкоподібних засобів готують найбільш концентровані композиції (до 50-60% сухої речовини), фактично представляють собою суспензії. Потім композиції фільтрують і пропускають через колоїдну млинок для додання однорідності. Сушіння полягає в розпиленні розчину в сушильній башті під тиском до 50 атм і температурі 250-350 З. При такому способі порошки одержують у гранульованому вигляді. Основна кількість порошкоподібних СМС проводиться методом високотемпературної розпилювальної сушки, що забезпечує отримання гранульованого продукту високої якості.

ОБЛАСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ
Синтетичні миючі засоби є найбільш широко вживаними засобами побутової хімії. Перший синтетичний порошок «Новина» був випущений в 1953 році на основі продуктів, виділених з китового саломас.
Сучасний асортимент синтетичних миючих засобів досить великий. Підбір доцільного складу (композиції) синтетичного миючого засобу дозволяє легко виробляти миючі препарати найрізноманітнішого призначення.
Засоби кожного підродини випускають порошкоподібними, рідкими і у вигляді паст. Близько 85% всього виробництва синтетичних миючих засобів припадає на частку порошкових засобів, приблизно 15% випуску складають рідкі та пастоподібні препарати. Дані опитування покупців показують, що ѕ всіх сімей користуються в даний час в основному порошковими синтетичними миючими засобами, близько 14% використовують пасти і тільки 10% споживачів застосовують рідкі миючі засоби. Малий попит на рідкі та пастові миючі засоби пояснюється в основному поганою рекламою. Покупець не завжди належним чином поінформований про переваги цих миючих засобів: легкості дозування, хорошою розчинності.
Приблизно 45% всіх СМС для побуту складають універсальні синтетичні миючі засоби, стільки ж - кошти для прання бавовняних і лляних тканин і лише 10% випуску припадає на частку СМС, застосовуваних для прання виробів з вовни, шовку і хімічних волокон.
Останнім часом намітилася тенденція збільшення виробництва синтетичних миючих засобів комбінованої дії, що забезпечують, крім прання, дезінфекцію, підфарбовування, пом'якшення, антистатична дія. З кожним роком зростає також випуск синтетичних миючих засобів, що містять ферменти, що полегшують видалення білкових забруднень (кошти з біоеффектом).

Ми́ло — розчинна у воді мийна речовина; як хімічний продукт являє собою відносно складне з'єднанняжирних кислот з лугами, а за своєю будовою відноситься до класу солей. Випускається в твердому стані, рідкому, а також у вигляді порошку і гранул.

Технологія виготовлення

Мило ручної роботи з екстрактом кропиви

Головною складовою твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше - калієві чи амонієві солі стеаринової, пальмітинової, міристинової, лауринової чи олеїнової кислот. Додатково в складі можуть буть: наповнювачі, барвники, ароматизатори, дезинфікуючі та лікувально-профілактичні додатки (борна кислота, тимол,гліцерин, хна, ланолін, дьоготь березовий, сірка, спермацет, гексаметафосфат та ін.). Важливими якостями мила є: розчинність в воді, мийна здатність, мило має не швидко стиратись та добре пінитись.

Мило виготовляють кип'ятінням у воді жирів з лугами: гідроксид натрію (каустична сода), гідроксид калію. Жири виділяють з продуктів рослинного походження: (бавовникова, пальмова чи соєва олії), а також з тваринних продуктів: свинячого сала, яловичого чи баранячого жиру, риб'ячого жиру. Під час кип'ятіння жирів з лугами утворюється гліцеринта солі жирних кислот (мило). Натрієві мила густіші і, як правило, тверді; калійні мила м'якші, або взагалі рідкі. Подальший етап виготовлення включає очищення мила від залишку солей, лугів та гліцерину. До туалетних мил додають барвники, ароматизатори, інертний наповнювач (каолін) тощо. Господарське мило містить невелику кількість надлишкового лугу.

41. Моносахариди. Глюкоза – альдегідо спирт, склад, будова молекули. Фізичні властивості. Хімічні властивості, якісна реакція. Поширення в природі, добування, застосування.

Моносахариди – полігідроксикарбонільні сполуки, що містять від трьох до дев’яти атомів Карбону. Їх називають також монозами або простими вуглеводами.

Моносахариди - глюкозаФормула – С ₆ H ₁₂ О₆ Структурна формула глюкози – ізомери глюкози

Моносахариди – найпростіші вуглеводи. Молекули природних моносахаридів мають, як правило, нерозгалужений ланцюг, вони трапляються у природі у вільному стані, і входять до складу оліго- та полісахаридів.

Моносахариди класифікують за довжиною карбонового ланцюга та природою карбонільної групи (альдегідної чи кетонної).

За кількістю атомів Карбону виділяють триози (молекула містить три атоми Карбону), тетрози (чотири атоми Карбону), пентози (п’ять атомів Карбону), гексози (шість атомів Карбону) і т.д. Моносахариди до складу яких входить альдегідна група називають альдози (від альд егід + оза), а які містять кетонну групу – кетози (від кет он + оза).

Зазвичай моносахариди групують за двома ознаками, що відображається в назві такої групи вуглеводів. Найпоширенішими в природі є моносахариди із 5 та 6 атомами Карбону, які поділяють на групи: альдопентози і кетопентози та альдогексози та кетогексози.

Перші моносахариди були виділені в індивідуальному вигляді ще в кінці XVIII ст. На встановлення їх будова пішло майже 100 років, коли стала відома формула глюкози.

Вперше правильну структурну формулу глюкози запропонували Р. Фіттіг та А. Байєр у 1870-1878 рр.:

Однак залишалось незрозумілим, чому моносахариди з однаковою послідовністю сполучення атомів мають різні фізичні та хімічні властивості.

Виявилось, що на фізичні та хімічні властивості значно впливає просторова будова моносахаридів. Серією блискучих експериментальних робіт Е. Фішер (Німеччина) у 1884 – 1891 рр. встановив просторове розміщення атомів Гідрогену та ОН-груп вздовж карбонового ланцюга моносахариду. За проведені дослідження а також за вивчення гетероциклічних сполук Е. Фішер у 1902 р. одержав Нобелівську премію з хімії.

Найважливіші представники моносахаридів – глюкоза і фруктоза. Вони мають однакову молекулярну формулу С₆Н₁₂О₆ і є структурними ізомерами. Глюкоза відноситься до альдогексоз:

Фруктоза є кетогексозою:

Молекули глюкози і фруктози зображені з використанням проекційних формул Фішера, які відтворюють просторове розташування атомів Гідрогену та гідроксильних груп відносно карбонового ланцюга. Карбонільну групу розміщують вгорі проекції.

Поряд з цим, почали накопичуватись факти, які неможливо було співставити із запропонованою лінійною будовою моносахаридів. Так, глюкоза не вступає у деякі реакції, характерні для альдегідів.

В результаті ряду досліджень встановлено, що моносахариди можуть існувати і у вигляді циклічних форм. Розглянемо це на прикладі глюкози:

Циклічна структура утворюється за рахунок наявності у складі молекули глюкози альдегідної та спиртових груп, які можуть підходить близько одна до одної і взаємодіяти між собою.

Циклізація молекули глюкози супроводжується утворенням двох ізомерних циклічних форм, які відрізняються положенням гідроксильної групи біля першого атома Карбону, відносно площини кільця.

У циклічних форм немає альдегідної групи, внаслідок циклізації утворюється нова гідроксильна група, яка одержала назву напівацетальний гідроксил. Він відрізняється від інших гідроксильних груп підвищеною реакційною здатністю (вплив атома Оксигену, який входить до складу циклу).

У кристалічному стані глюкоза зазвичай має a-будову. У водному розчині існують обидва циклічні ізомери (a- і b-), між якими встановлюється динамічна рівновага. При цьому перетворення ізомерів (аномерів) один в одного відбувається через ациклічну (лінійну) форму, яка у незначній кількості може перебувати в розчині. Низькою концентрацією лінійної форми в розчині, пояснюється те, що глюкоза не дає деяких реакцій, характерних для альдегідів.

Цікаво, що уже до 1885 р. накопичився ряд фактів, які свідчили про існування циклічних форм моносахаридів, але ще до 1926 р. проводились уточнення розмірів циклу.

Способи добування та хімічні властивості моносахаридів

Вуглеводи в природі утворюються в результаті фотосинтезу.

Моносахариди добувають в основному з природних джерел – ди- і полісахаридів. При нагріванні дисахариду сахарози з мінеральними кислотами, він гідролізує з утворенням двох моносахаридів – глюкози та фруктози:

В результаті кислотного гідролізу полісахаридів крохмалю та целюлози утворюється один моносахарид – глюкоза.

За продуктами гідролізу ди- та полісахаридів встановлюють, з яких моносахаридів вони складаються.

Синтетичні методи добування моносахаридів застосовують рідко, в основному для малодоступних моносахаридів, або тих, які не зустрічаються в природі.

Для моносахаридів, як полігідроксикарбонільних сполук, характерні реакції, в які вступають багатоатомні спирти, альдегіди чи кетони, а також реакції циклічних форм моносахаридів.

1. Взаємодія з купрум (ІІ) гідроксидом. Моносахариди, подібно до багатоатомних спиртів (етиленгліколю, гліцерину) на холоду розчиняють купрум (ІІ) гідроксид з утворенням розчину блакитного кольору:

Ця реакція підтверджує наявність гліколевого фрагменту в молекулі глюкози.

2. Відновлення. При відновлення моносахаридів утворюються багатоатомні спирти. Глюкоза дає сорбіт:

Сорбіт, як і глюкоза має солодкий смак, але на відміну від неї, сорбіт не засвоюється організмом, тому його використовують як цукрозамінник, наприклад, для хворих цукровим діабетом.

3. Окиснення. Реакції окиснення моносахаридів мають важливе значення. Їх використовують для синтезу полігідроксикислот (наприклад, глюконової кислоти), а також для ідентифікації моносахаридів. Серед численних методів розглянемо окиснення моносахаридів: а) бромною водою; б) амоніачним розчином аргентум гідроксиду; в) купрум (ІІ) гідроксидом в лужному середовищі.

Обробка альдоз бромною водою дозволяє окиснити тільки альдегідну групу; кетони у цих умовах не окиснюються. Окиснення глюкози веде до утворення глюконової кислоти:

При окисненні глюкози амоніачним розчином аргентум гідроксиду на стінках пробірки осідає металічне срібло у вигляді дзеркального нальоту, тому цю реакцію називають реакція “срібного дзеркала”. При окисненні глюкози купрум (ІІ) гідроксидом в лужному середовищі спостерігається виділення червоно-коричневого осаду купрум (І) оксиду. Ці реакції є якісними на глюкозу. Окиснення моносахаридів, у тому числі і глюкози, у лужному середовищі супроводжується їх розщепленням за зв’язками С–С з утворенням суміші продуктів окиснення.

Фруктоза, незважаючи на те, що не містить альдегідної групи, теж дає реакцію “срібного дзеркала” і окиснюється купрум (ІІ) гідроксидом. Пояснюється це тим, що як перша, так і друга реакції відбуваються у лужному середовищі, в якому моносахариди зазнають епімеризації. При цьому в розчині встановлюється динамічна рівновага між моносахаридами та ендіольною структурою:

Таким чином, в реакцію окиснення за таких умов вступає не фруктоза, а продукт епімеризації – глюкоза. Це не дозволяє відрізнити глюкозу від фруктози використовуючи дані реакції.

4. Утворення етерів. При взаємодії моносахаридів із спиртами в присутності газоподібного хлороводню утворюються відповідні етери. У реакції бере участь лише напівацетальний гідроксил (ОН-група при С₁). Атом Карбону з яким зв’язана напівацетальна гідроксильна група безпосередньо зв’язаний з атомом Оксигену циклу, що і впливає на його підвищену реакційну здатність.

В результаті реакції утворюються етери, які називають глікозидами. Називають їх шляхом заміни суфікса –оза в назві моносахариду на –озид.

5. Бродіння. Під дією ферментів моносахариди піддаються бродінню – складному процесу їх розщеплення з виділенням у більшості випадків газоподібних продуктів (СО₂, Н₂ та ін.). Залежно від кінцевих продуктів розщеплення розрізняють різні види бродіння: спиртове, молочнокисле, маслянокисле та ін.

Цікаво, що із шістнадцяти мождивих альдогексоз у природі зустрічаються лише три: D-глюкоза, D-маноза та D-галактоза і лише одна кето гексоза – D-фруктоза. І лише ці моносахариди можуть піддаватись бродінню звичайними дріжджами.

Глюкоза (гр. glykys – солодкий) (декстороза, виноградний цукор) –кристалічна речовина, солодка на смак, добре розчинна у воді. Міститься у рослинах (плодах, ягодах) у вільному стані, а також входить до складу ди- та полісахаридів. Глюкоза – найпоширеніший моносахарид у природі. У крові людини міститься від 0,08 до 0,11% глюкози. При захворювання на цукровий діабет вміст глюкози у крові зростає.

Глюкозу вперше виділив У Праут у 1802 р. Назву “глюкоза” запропонував Ж. Дюма у 1838 р. за її солодкий смак.

У промисловості глюкозу добувають ферментативним або кислотним гідролізом крохмалю та целюлози.

Глюкозу використовують у харчовій промисловості для добування аскорбінової кислоти (вітамін С), глюконової кислоти. Бродінням глюкози добувають етанол. В медицині глюкозу використовують як поживну речовину, вона також входить до складу кровозамінних та протишокових розчинів.

Фруктоза (лат. fructus – плід) (левулоза, фруктовий цукор) кристалічна речовина, добре розчинна у воді. Фруктоза солодша за глюкозу та звичайний цукор – сахарозу, її вважають найсолодшим моносахаридом. У вільному стані міститься у багатьох фруктах і плодах, меду, входить також до складу ди- та полісахаридів. В меду фруктози міститься до 40% від загальної маси.

Фруктоза відкрита раніше, ніж глюкоза, сталося це у 1792 р. (Т. Ловіц).

Фруктозу добувають кислотним гідролізом ди- (сахароза) і полісахаридів (інулін, який на 95% складається із ланок фруктози).

Фруктоза добре засвоюється в організмі і її використовують хворі на цукровий діабет, як замінник цукру.

Різноманітність і значення моносахаридів

Серед альдоз тільки d-глюкоза часто зустрічається у природі у вільному стані. ЇЇ можна знайти у виноградному соці, багатьох фруктах, а також у крові тварин. В організмів людини окиснення глюкози є джерелом енергії для роботи нервової системи, а також великою мірою — для м'язових скорочень. Глюкоза є продуктом гідролізу полісахаридів крохмалю, гілкогену і целюлози (під дією ферментів або мінеральних кислот). Інші важливі речовини цього класу — d-гліцеральдегід, d-рибоза, d-маноза і d-галактоза — переважно входять до складу більших молекул. Серед кетоз у природі найчастіше зустрічаються дигідроксиацетон, d-фруктоза, d-рибулоза і d-ксилулоза.

Поширення в природі. У природі широко поширені гексози (D-глюкоза, D-галактоза, D-манноза, D-фруктоза) і пентози (D-ксилоза, D-арабиноза, D-рибоза). Моносахариди рідко в природі зустрічаються у вільному стані. Вони входять у вигляді залишків до складу численних глікозидів: оліго-і полісахаридів, більш складних біополімерів-глікопротеїнів, гліколіпідів, нуклеїнових кислот та інших. Виняток - D-глюкоза, що міститься в плазмі крові і соках рослин, і D-фруктоза, великі кол-ва якій є в меді і плодах деяких рослин.

 

Освіта моносахаридів в рослинах пов'язано з асиміляцією ними СО2 і відбувається в результаті фотосинтезу. Молекула СО2 приєднується до 1,5-дифосфат D-РИБУЛОЗО в хлоропластах за участю ферменту рибулозодифосфаткарбоксилазы, а утворюється в результаті 3-фосфо-D-гліцеринова кислота (формула VII) шляхом подальшого відновлення і конденсацій дає D-глюкозу (дивися Глюконеогенeз) або D -фруктозу; при цьому регенерується молекула рібулозодіфосфат (цикл Кальвіна):

 

Розпад гексоз, окислювальний або анаеробний (гліколіз "), служить джерелом енергії для більшості рослинних і тваринних клітин; ферментативні трансформації гексоз призводять до отримання інших природних моносахаридів, а при більш глибоких перетвореннях в обміні речовин з них утворюються амінокислоти, ліпіди та інші органічні сполуки. У численні реакції окислення, глікозилювання, відновлення та епімерізаціі під дією відповідних ферментів моносахариди вступають у вигляді нуклеозіддіфосфатсахаров (НДФС). Так, наприклад, з уридиндифосфат-D-глюкози (VIII) можуть утворюватися уридиндифосфат-D-галактоза (IX) і уридиндифосфат-D-глюкуроновая кислота (X):

 

НДФС служать в живих клітинах для побудови гликозидной зв'язку; причому залежно від природи ферменту, що каталізує гликозилирование, ця реакція може супроводжуватися як збереженням, так і зверненням конфігурації аномерного атома С.

Добування глюкози1.В природі – фотосинтез СО2 + Н2О → С6Н12О6 +О22.В промисловості – гідроліз крохмалю В 1811 р. російський хімік Костянтин Сигизмундович Кірхгоф вперше добув глюкозу гідролізом крохмалю

Біологічна роль глюкозиГлюкоза — основний продукт фотосинтезаВ организмі людини тварини глюкоза є основним та наибільш універсальним джерелом енергії для забезпечення метаболічних процесів.Глюкоза — важлива структурна одиниця, з якої побудовані полісахариды (крохмаль, глікоген, клітковина). Глюкоза входить до складу дисахаридів — сахарози, лактози, мальтози.

42. Дисахариди. Сахароза – дисахарид, склад та будова молекули, фізичні та хімічні властивості. Поширення в природі, застосування, загальна схема виробництва цукру.

Дисахариди (Дицукриди) — вуглеводи, які при нагріванні з водою в присутності мінеральних кислот чи під дією ферментів піддаються гідролізу, розкладаються на дві молекули моносахаридів. Легко розчиняються у воді, добре кристалізуються, солодкі на смак. При окисленні дають альдонові кислоти, відновленні — спирти, при гідролізі — моносахариди. Як у вільному стані, так і в складі ін. молекул дуже поширені в тваринних і рослинних організмах. Найпоширеніші дисахариди: сахароза (цукор), лактоза, мальтоза. Дисахариди - цінні харчові й смакові речовини; деякі дисахариди застосовують у мікробіології та фармації.

Хімічна структура

Загальна хімічна формула дисахаридів — С₁₂Н₂₂О₁₁. Молекула складається з двох залишків моносахаридів. Зв'язок може утворюватись між будь-якими гідроксильними групами моносахаридів в різних комбінаціях, також можливі два просторові ізомерні варіанти (альфа- чи бета-). Таким чином, навіть одна й та ж пара моносахаридів може давати декілька дисахаридів-ізомерів з різними фізичними та хімічними властивостями.

Найрозповсюдженіші дисахариди

Дисахариди	Залишок 1	Залишок 2	Зв'язок	Дисахаридази
Цукроза (буряковий цукор, тростинний цукор, сахароза)	глюкоза	фруктоза	α(1→2)	сахароза
Лактоза (молочний цукор)	галактоза	глюкоза	β(1→4)	лактаза
Мальтоза	глюкоза	глюкоза	α(1→4)	мальтаза
Трегалоза	глюкоза	глюкоза	α(1→1)α	трегалаза
Целобіоза	глюкоза	глюкоза	β(1→4)	целобіаза

 

Серед олігосахаридів найбільше значення мають дисахариди – вуглеводи, молекула яких внаслідок кислотного або ферментативного гідролізу розщеплюється на дві молекули моносахаридів. Це можуть бути дві молекули одного або різних моносахаридів.

Як правило, дисахариди – безбарвні кристалічні речовини, добре розчинні у воді, солодкі на смак.

У вільному стані в природі зустрічаються лише три дисахариди: сахароза, лактоза (молочний цукор) і мальтоза. Розглянемо будову мальтози та сахарози.

Мальтоза (солодовий цукор) (лат. maltum – солод) добувають із крохмалю під дією солоду, звідки і пішла її назва.

В молекулі мальтози дві молекули глюкози сполучені між собою α-1,4-глікозидним зв’язком:

Утворення молекули мальтози можна розглядати як процес конденсації двох молекул глюкози:

За хімічними властивостями мальтоза схожа із глюкозою, вступає в ті ж самі реакції, зокрема, дає реакцію “срібного дзеркала”. Це пояснюється тим, що один із залишків глюкози, який входить до складу молекули мальтози, містить напівацетальний гідроксил (гідроксил при С₁), здатний при розмиканні циклу утворювати альдегідну групу (аналогічно з глюкозою).

Сахароза (буряковий або тростинний цукор) – біла кристалічна речовина, розчинна у воді, солодка на смак.

Сахароза найпоширеніший в природі дисахарид, міститься в плодах, овочах, соках рослин. Особливо багато її в цукровій тростині та коренях цукрових буряків (до 20%), звідки сахарозу добувають у промисловості. Джерела добування відображені в назві – тростинний або буряковий цукор.

До складу молекули сахарози входять залишки двох моносахаридів: глюкози та фруктози, сполученихα-1,2-зв’язком:

Молекула сахарози утворюється при конденсації молекули глюкози та фруктози:

В молекулі сахарози немає вільного напівацетального гідроксилу, обидва вони задіяні в утворенні зв’язку між залишками моносахаридів (в глюкозі гідроксил при С₁, у фруктозі – при С₂). Тому в молекулі сахарози жоден із моносахаридів не здатен утворити ациклічну форму з вільною карбонільною групою без порушення міжмоносахаридного зв’язку. Це відповідно позначається на хімічних властивостях сахарози. На відміну від мальтози, сахароза не дає реакції “срібного дзеркала”.

Тростинний цукор був відомий ще з давніх часів. Перші відомості про нього в Європі пов’язують з Олександром Македонським. Його воїни під час походу в Індію побачили білу солодку речовину, що утворювалась при застиганні соку тростини. Тростинний цукор спочатку використовували як ліки.

Появі цукрової тростини в Америці людство завдячує Х. Колумбу, який під час своєї другої експедиції в Новий Світ у 1493 – 1496 рр. завіз туди тростину, де вона швидко зайняла великі площі. Згодом, звідти тростинний цукор почали постачати до Європи.

Тільки у 1747 р. німецький хімік А Мартграф виділив цукор із соку цукрового буряка. У 1802 р. в Сілезії збудований перший цукровий завод із виробництва цукру з коренеплодів.