Вербалізація концепту «архе» в категоріях античної філософії.

Архе (грец. ἀρχή - початок, принцип) в досократовской давньогрецької філософії - першооснова, первовещество, першоелемент, з якого складається світ. Для характеристики навчань перших філософів цей термін використав Аристотель.

У Фалеса в ролі архе виступає вода (як сама «безформна» матерія, стихія).

У Анаксимандра архе - апейрон (грец. ἄπειρον - безмежне або невизначене) - первшостихії, яка не є якоюсь певною річчю, «ніяка» сама по собі, але породжує чотири стихії і цілий світ певних речей.

У Анаксимена архе - «невизначений повітря» (грец. αηρ απειρος - аеро (або Айрос) апейрос), першооснова, одночасно невизначена і певна (визначена у якості «повітря» - оскільки він є «порожнеча», що розділяє речі, а крім того джерело життя, дихання). Концепт виник як спроба пояснити протиріччя: першооснова не повинна бути чимось певним, щоб з неї могло статися все (адже різні речі мають різні визначеності, часто протилежні одна одній, наприклад холодне і гаряче), але щоб з чогось могло виникнути щось певне, в цьому чимось вже повинна бути якась своя визначеність. Розвиток поняття архе в милетской школі (Фалес → Анаксимандр → Анаксимен) часто наводять як яскравий приклад розвитку поняття через діалектичну тріаду: теза → антитеза → синтез (архе певне → невизначений → і певне, і невизначене).

У Піфагора архе - число (як щось цілком нематеріальне, але задає порядок у природі, осягаються в математиці і - як сказали б сучасні вчені - у фізиці). Числа розумілися в піфагорейства не як вираження лише кількісної визначеності чогось, але скоріше як метафізичні якості, що відносяться до особливої ​​, «божественної» реальності. Наприклад, одиниця - не просто перший з чисел, але і міра, початок числа як такого, виразник його природи. Двійка («диада», «двоица») - виразник природи поділу, протиріччя, множинності і т.д. Подібне осмислення ряду натуральних чисел знайде розвиток в численних школах окультизму.

У Геракліта архе - вогонь (як сама «тонка» і «жива» стихія). Втім, істинним першоосновою є подібний вогню Логос, закон, що підтримує світовий порядок.

У Парменіда архе - саме буття, воно єдине і неподільне; «буття є, а небуття немає». Крім того, буття як таке тотожне з мисленням.

У Анаксагора архе - вічні елементи світу, «насіння» («гомеомерии», як потім назве їх Аристотель), в кожному з яких потенційно укладено весь світ, всі інші елементи, «все змішано з усім».

Крім того існує Світовий Розум- сам по собі не змішаний ні з чим і присутній «не в усьому, а тільки в деяких». Розум і є причиною, чому кожна річ не є відразу всім, а тільки певної собою.

У Емпедокла архе - множинно, це чотири елементи (стихії): Земля, Повітря, Вода, Вогонь, і дві рушійні сили: любов і ворожнеча. Таким чином, немає єдиного першооснови, а світ існує відразу як система елементів і сил, вчених самих по собі.

У Демокріта архе - нескінченно різноманітні атоми, розділені порожнечею.

Першими проблемами філософії стають проблеми основ і першопричин буття, так зване «архе» дійсності («архе» — грецький вислів для позначення першовитоків). Є чимало спільного в людських уявленнях про першовитоки буття, притаманних різним культурам (досить порівняти давньокитайські, давньоіндійські та давньогрецькі образи буття). Є, проте, й чимало відмінностей, які множаться мірою диференціації згаданих уявлень на певні етнокультурні типи.

Образ буття зазвичай не усвідомлюється людиною вповні, він існує скоріш як свого роду до-образ, «архетип» (грецьке позначення «першообразу»). Архетипові образи (докладне їх вивчення започатковане німецьким психоаналітиком Г. Юнгом) дуже часто спливають у наших снах, у дитячих малюнках, наївному мистецтві, орнаментуванні тощо. Вони наснажують також філософську уяву.
Філософія виникає й розвивається як спосіб теоретичного об-мислення всієї сукупності людських уявлень про світ і про місце людини у світі. Предметом філософічних зацікавлень є смисло-життєва, світоглядова проблематика, передусім — питання про становлення всього існуючого (В. Шинкарук). Саме тому філософії історично передує міфологія, в якій відбувається «космізація» та «універсалізація» людського погляду на світ. Космогонійні та антро-пологійні міфи мають своїм змістом походження Всесвіту, людини, культурних благ тощо. Перші філософські вчення націлені на усвідомлення універсальної закономірності, єдиного походження всього сущого. Філософія постає як свого роду переклад образів міфо-поетичної уяви на мову теоретико-філософських понять, як перехід од того, що греки позначали терміном «міфос», до «логосу». Образи міфології стають для давньогрецьких натурфілософів стихіями природи (земля, вода, вогонь та ін.)