Студопедия — Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Речі Посполитої у другій половині XVI - першій половині XVII ст.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Речі Посполитої у другій половині XVI - першій половині XVII ст.






Першими відчули на своїй шкірі наслідки золотої лихоманки селяни Галичини та Західного Поділля, які раніше інших потрапили до складу Речі Посполитої. Тут же на рубежі XV-XVI ст. активно впроваджується фільварковий тип господарювання і на селян накладається все більше днів панщини, тобто обов'язкової праці селянина на полі свого пана. Зростання панщини неминуче супроводжується обмеженням прав селянина, зокрема на перехід від одного пана до іншого. Уже на початку XVI ст. польський сейм прийняв закон, за яким такий перехід став можливим лише за дозволом попереднього дідича. Зрозуміло, що, за умови гострої боротьби за селянські руки, на практиці це положення означало повну заборону на такі переходи. Важливо й те, що одночасно селян передавали під абсолютну юрисдикцію пана, доменіальний суд якого залишався для них першою і найвищою інстанцією. Скасувати вирок доменіального суду не міг навіть сам король. Годі говорити, до яких зловживань панської адміністрації це могло призвести і неодноразово призводило.

Початок активному закріпаченню до тих пір особисто вільного селянства на землях, що перед укладенням Люблінської унії належали до Великого князівства Литовського, було покладено аграрною реформою 1557 р., коли впроваджувалася так звана "Устава на волоки". Реформа 1557 р. передбачала переміряння селянських земельних наділів на так звані волоки (одна волока становила 30 моргів, або 21,3 гектара) і закріплення нормованих селянських повинностей залежно від кількості цих земельних одиниць та якості самої землі. Переміряння супроводжувалося відбиранням землі в селян, особливо тієї її частини, яка перебувала в общинному користуванні, та передачею - у фільварковий фонд. Більшою мірою реформа зачепила білоруські землі, де було практично повністю зруйновано селянську общину. На українських землях "Уставу на волоки" було реалізовано лише в окремих районах Волині, зокрема на Кременеччині, Ковельшині, Піншині та Берестейщині. На Київщині та Брацлавщині практика волочної поміри не набула значного поширення.

Але перехід українських земель до складу Корони Польської розставив усе на ті місця, на яких прагнули бачити розвиток поземельних відносин українські пани. За умов інкорпорації українських земель і поширення на них правового поля Корони тут швидкими темпами поширюється кріпосне право, щоправда з певними, під час досить важливими, регіональними особливостями.

Процес юридичного оформлення кріпосного права в Короні Польській, що розпочався згаданою вище сеймовою постановою 1505 р., розтягнувся у часі й остаточно завершився лише в 1570-80-х рр., коли в 1573 р. було прийнято "артикули" польського короля Генріха Валуа, а в 1588 р. ухвалено Третій Литовський статут. Згідно з цими документами, селяни повністю ввірялися своєму панові, котрий отримував можливості визначати розміри обов'язкової для виконання паншини, вершити над ними суд і приводити до виконання його вироки (аж до смертної кари включно), бути розпорядником їх майна, розшукувати своїх збіглих підданих протягом наступних 20 років.

Процеси закріпачення селян, позбавлення їх землі та інтенсивного розвитку фільваркового господарства призводять до того, що на першу половину XVII ст. на західноукраїнських землях - в Белзькому, Руському та Подільському воєводствах - лише 15 % селян мали наділ, більший за половину лана, близько 33 % - півлана, близько 32 % - чверть лана і до 20 % - менше чверті лана. У цілому ж по Україні, згідно зі спостереженнями В.Смолія та В.Степанкова, малоземельне та безземельне селянство становило 30-40 % загального його складу. Водночас неймовірних розмірів набрали магнатські господарства. Зокрема, у Брацлавському воєводстві у володінні лише 14 магнатських родів перебувало 86 % селянських і міщанських господарств, або так званих димів. Причому лише Збаразькі, Заславські та Калиновські розпоряджалися майже 60 % усіх тутешніх господарств.

Не набагато меншою була й частка магнатського землеволодіння в інших українських воєводствах. Так, у Руському воєводстві магнати володіли 80-82 % поземельного фонду, Волинському - 80 %, Київському - 68 %, Белзькому 60-65 %.

Доволі наочне уявлення про масштаби економічної могутності представників найбільш потужних магнатських родин дають такі дані: у першій чверті XVII ст. князі Острозькі володіли 80 містами та майже трьома тисячами сіл, коронний гетьман Станіслав Конєцпольський мав 120 тисяч підданих, а князь Ярема Вишневенький - аж 230 тисяч.

Процеси закріпачення селянства та розвитку фільваркового господарства в різних регіонах України мали свої регіональні особливості, зумовлені цілим рядом факторів. Найважливішими з-поміж них були такі: міцність чи слабкість державної влади в тих чи інших регіонах, рівень усталеності традицій шляхетського землеволодіння, можливості селян виходу на слободи, близькість осередків козацтва та вплив козацьких традицій, необхідність залучення селянства до виконання певних військових функцій.

Зважаючи на перераховані вище фактори, найбільш важкою кріпосна залежність була в селян західноукраїнських земель, а також внутрішніх районів України, там, де кріпосницькі порядки почали утверджуватися раніше, аніж на Подніпров'ї чи в суміжній зі Степом прикордонній смузі Східного Поділля. Тут панщина сягала 3-6 днів на тиждень.

На землях Південної Київщини, особливо її лівобережної частини, та Брацлавщини кріпацтво не набуло таких значних масштабів. Тут кількість днів обов'язкового відробітку на пана могла коливатися від одного до максимум трьох днів на тиждень. Причому дні відробітку накладалися не на окремі селянські господарства - дими, а на об'єднання дворів, на яких могло мешкати по декілька поколінь однієї селянської родини, - так звані дворища.

Причини такого становища не важко встановити. Адже названі землі були слабко заселені, а тому для селянина існували можливості в разі пробудження непомірних апетитів шляхтича перейти на іншу земельну ділянку та позбутися його опіки. Крім того, ці землі лежали на прикордонні з Диким Полем, шляхта почала проникати сюди доволі пізно, коли тут уже склалися певні традиції вільної хліборобської праці. Спроби брутального їх ламання завжди несли в собі загрозу збройного спротиву, тим паче, що обставини життя на прикордонні завжди змушували селянина бути не лише хліборобом, а до певної міри й воїном.

Далеко не останню роль відігравали також і близькість Запорозької Січі та активне поширення козацтвом своїх традицій і укладу життя на волость. Козацький приклад завжди був притягальним ідеалом для вільнолюбного селянина чи міщанина, котрі намагалися його наслідувати або ж самим прилучитися до козацького товариства.

Особливої гостроти соціальним суперечностям в Україні додавав той факт, що з кінця XVI ст. до них домішувався національний фактор. Адже в цей час завдяки королівським данинам, шлюбним контрактам та важелям адміністрування польська шляхта та магнатерія - Замойські, Любомирські, Калиновські. Потоцькі, Фірлеї, Конєцпольські та інші - почали активно проникати на українські землі та вибудовувати на них свої потужні латифундії, супроводжуючи цей процес не лише освоєнням незайнятих земель, а й активним загарбанням тих, що раніше належали українським селянам, міщанам, козакам і боярам. Зважаючи ж на ту обставину, що час проникнення польських панів збігся із часом динамічного розвитку кріпосницьких відносин загалом, то останні асоціювалися в народній свідомості саме з появою поляків і як вияв національно-релігійного гноблення.

23. Україна і Крим у другій половині XV ст. Відсіч турецько-татарській агресії наприкінці XV - у XVI ст. (?????????????)







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 189. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Этапы и алгоритм решения педагогической задачи Технология решения педагогической задачи, так же как и любая другая педагогическая технология должна соответствовать критериям концептуальности, системности, эффективности и воспроизводимости...

Понятие и структура педагогической техники Педагогическая техника представляет собой важнейший инструмент педагогической технологии, поскольку обеспечивает учителю и воспитателю возможность добиться гармонии между содержанием профессиональной деятельности и ее внешним проявлением...

Репродуктивное здоровье, как составляющая часть здоровья человека и общества   Репродуктивное здоровье – это состояние полного физического, умственного и социального благополучия при отсутствии заболеваний репродуктивной системы на всех этапах жизни человека...

Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...

ОСНОВНЫЕ ТИПЫ МОЗГА ПОЗВОНОЧНЫХ Ихтиопсидный тип мозга характерен для низших позвоночных - рыб и амфибий...

Принципы, критерии и методы оценки и аттестации персонала   Аттестация персонала является одной их важнейших функций управления персоналом...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия