Г.І.Петров розрізняє соціальне управління за його характером, методами здійснення і суб'єктивним складом: державне, суспільне, сімейне.

 

Загальним для всіх форм або видів соціального управління є те, що їх суб'єкти і об'єкти управління, - це перш за все люди і їх об'єднання; те що управлінська діяльність завжди має цілеспрямований характер і сприяє організованій діяльності людей шляхом впливу на їхню свідомость.

 

Соціальне управління може бути науковим або стихійним, залежно від засад, на яких вибудовується управлінська діяльність. Наукове управління вибудовується на основі пізнання і використання притаманних соціальній системі об'єктивних закономірностей і тенденцій її функціонування та розвитку. Відповідно до них відбувається планування, організація, регулювання і контроль управлінської діяльності. Основним завданням наукового управління є забезпечення повноцінного функціонування певної соціальної системи. З цією метою необхідно вчасно виявляти застарілі компоненти в організації управління та вводити і асимілювати нові, враховуючи їх значущість для існування системи як певної якісної цілісності.

 

Тип особистості управлінця може характеризувати специфіка його дій в різних соціальних ситуаціях, реакція на виклики. Т. Парсонс розрізняє п’ять «типових змінних дії», тобто парних понять, які визначають полярні типи орієнтації в ситуаціях, між якими повинен вибрати діяч. У соціальній інтерактивній ситуації вони є визначенням взаємних ролевих очікувань і служать для опису ціннісних орієнтацій діячів.

1. Афектність – нейтральність.	Тут йдеться про контоль над афектами, дилему: чи повинен діяч слідувати імпульсам чи ні. Альтернативи формулюються по-різному, в залежності від того, що береться за вихідний пункт: система культури, соціальна система чи особистість. Афектність/нейтральність в системі культури вказує на нормативний зразок, який приписує негайне отримання задоволення або контроль над афектом. В соціальній системі цим визначаються відповідні рольові очікування. В системі особистості це означає схильність індивіда в певній ситуації віддаватися своїм почуттям чи контролювати їх.
2. Орієнтація на себе – орієнтація на колектив.	Так визначається дилема між власними інтересами та обов’язками перед групою/суспільством, між особистими інтересами та суспільними зобов’язаннями. Вона визначається як норма і як рольове очікування в певних ситуаціях.
3. Універсалізм – партикуляризм.	Йдеться про те, чи проявляються в певних ситуаціях загальноприйняті норми, стандарти потреб і рольові очікування чи все ж розраховують на особливі, специфічні відносини між суб’єктом і оуб’єктом.
4. Досягнуте – приписуване.	В кожній ситуації існує альтернатива, чи слід надавати якостям об’єкта чи його досягненням більшого значення, тобто повинно бути важливо: ким він є чи що він власне робить. Норми, потреби чи рольове очікування в залежності від ситуації можуть бути орієнтовані на якості або на досягнення.
5. Специфічність - дифузність.	Йдеться про те, чи займається в певній ситуації діячс одразу лише специфічними аспектами об’єкта чи ж неупереджено надає об’єкту можливість діяти і в залежності від необхідності реагує на це. Норми, потреби та рольові очікування в певних ситуаціях можуть одразу ж применшити важливість об’єкта чи її збільшити.

 

В кожній ситуації управлінської дії містяться ці п’ять альтернатив, діяч повинен зробити вибір між ними, і його рішення веде до певної організації цих типових змінних дії.

 

 

4. Соціальний контроль як функція управління.

 

Основною функцією управління є функція соціального контролю, яку в суспільстві виконують різного роду соціальні інститути та спеціальні органи, які діють незалежно від підконтрольних органів управління (прокуратура, державна інспекція, ревізійні комісії тощо), а також суб'єкти управління.

Соціальний контроль виконує в суспільстві роль своєрідного механізму санкціонування й оцінки соціальної поведінки і діяльності встановленого зразка та відтворення пануючих у суспільстві соціальних відносин і структур.

· Соціальне регулювання – це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її розвиток через уведення в неї регуляторів (норм, правил, тощо).