Порівняйте риси господарської системи суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя на першому (V – XI ст.) та другому (XI – XV ст.) етапах.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому на значно нижчому рівні, ніж це було в ан­тичні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна еконо­міка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її посту­пово змінювалися, еволюціонували.

Перший етап господарського розвитку (V— XI ст.) характеризується пануванням натурального господарства. Землі Європи були мало залюдненими,а населення зай­малося в основному землеробством. Умови цієї праці були над­звичайно тяжкими, землеробство в основному мало підсічно-вогневийхарактер. Тобто в умовах необхідності отримання площ під посіви за панування лісів дерева підпилювали, потім валили, обрубували суччя та гілки, а наступної весни все спалювали і у розрівняну, ще теплу золу сіяли. Перші роки така ділянка давала непогані врожаї, але з кожним роком врожайність знижувалася, ділянку доводилося залишати й готувати в той самий спосіб но­ву. Проте такий екстенсивний спосіб землеробства не міг тривати довго, адже вільних земель, придатних для розчистки під посіви, ставало дедалі менше, землероби змушені були повертатися на вже полишені ділянки. Тривалість використання такої ділянки збільшується з появою досконаліших знарядь праці, які дозволя­ли ефективніше обробляти ґрунт, особливо з появою плуга (на півдні) та сохи (на півночі).

Добре відомими культурами цього періоду були зернові, най­більшого поширення набула полба (різновид пшениці), ячмінь, просо. Врожайність зернових була дуже низькою. Умови життя землеробів були надзвичайно тяжкими, у постійній боротьбі за виживання, безза­хисності перед стихійними лихами, частими неврожаями та голо­доморами. Раціон харчування був надзвичайно вузьким, великої рогатої худоби було мало, отже, в раціоні майже відсутніми були м'ясо-молочні продукти.

У цих умовах триває процес утворення ранньофеодальних держав, най­більшою з яких була Франкська, територія якої охоплювала біль­шу частину Західної Європи.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди є форма власності. В Європі,по­чинаючи з V-—-VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних структур, що отримали назву «фео­далізм».

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки при­падає на XI – XV ст., і його характеризує значний прогрес у гос­подарському житті Європи. Цей прогрес передусім виявляється в розширенні землеробства «ушир», коли до господарських процесів починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Ці процеси були найтісніше пов'язані з пев­ними демографічними зрушеннями:за цей період, незважаючи на численні війни та епідемії, населення Європи зросло в два рази. Зростання населення зумовило зростання потреби в сільськогосподарській продукції. На зміну застарілій перелоговій системі приходить нова – трипільна, що разом з застосуванням нових добрив та знарядь праці підвищило врожайність вдвічі. Перехід до грошової ренти(чиншу) збільшував зв'язок селянина з ринком та поглиблював товарно–грошові відносини, це стимулювало велику ярмаркову торгівлю що згодом витіснила дрібні місцеві ринки. Усі ці зміни господарського ладу приводили також до певних соціальних наслідків:перехід до грошової ренти істотно по­слабив зв'язки селянства із землею і збільшив рухомість населення.Отримання особистої свободи викликало розшарування селян­ства.В цей період в Європі відбувається становлення численних абсолютистських монархій. Відбуваються кардинальні зміни в феодальних господарствах, що надає селянам нові права та можливості. Міста поступово набувають статусу самоуправління.

Починаючи з X—XI ст.,відбувається процес відокремлених ре­месла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень,внаслідок комутації ренти, яка відкрила шлях міграції населен­ня, чим і скористалися передусім сільські ремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринкових осередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою гос­подарського розвитку в розглядуваний період.

Зміна структури господарського розвитку була перш за все пов’язана зі збільшенням населення що стимулювала зростання потреби у продуктах харчування та ремесла, зумовлюючи й розширення площ під землеробство.Ці процеси підштовхувалися й розвитком міського ремесла, адже більшість своїх потреб у продуктах харчування та сировині ремісники забезпечували через ринок. Зростання потреби у сільськогосподарській продукції викликало й кардинальні зміни в системі землеробства. Тодішня перелогова система не могла забезпечити задоволення цих потреб. Ій на зміну приходить трипільна система, яка надовго, в деяких країнах до кінця XIX ст., стала основою європейського землеробства.Використання у землеробстві гною як добрива підвищило роль тваринництва, а поряд з ріллею дедалі більшого значення набувають луки та пасовища. Отже, відбувається певна модернізація структури сільськогосподарського виробництва, яка виявляється також у порайонній його спеціалізації. Усі ці зміни зачіпали насамперед селянське господарство, збільшували зайнятість селянина на власному наділі та негативно впливали на ефективність його праці у панському господарстві.Здійснюється перехід від натуральної до товарної господ системи.