ПІДВИЩЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОСТІ МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ У ВИРОБНИЦТВІ

Методологія логістики дозволяє здійснювати системну раціоналізацію складних виробничих систем. Вона озброює методами підвищення організованості виробничих систем і дозволяє ефективно завойувати конкурентні переваги.

В умовах ринкової економіки життєспроможність підприємств, завойування ними конкурентних переваг можливі лише за умов їх обов’язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до оптимального проекту, що відповідає досягнутим рівням знань, техніки, технології, організації і управління виробництвом. Ця організаційно-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адаптації підприємства до змінюючихся умов ринку, до нестабільної системи податків та методам державного регулювання. Для досягнення стійкого рівня конкурентоспроможності на ринку, процес перебудови організації повинен йти як процес наближення існуючої моделі організації до її ідеалу.

Оптимальний проект повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки та культури (знань) організації і управління підприємством. Тобто, оптимальний проект підприємства повинен являти собою гнучку виробничу логістичну систему (ВС). Виходячи з сутності поняття “система” та мети її функціонування, що розкриваються на основі системного підходу до вивчення і проектування логістичної ВС, слід відокремити три єдині частини: функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи – це структура взаємопов’язаних функцій, що встановлюється у відповідності до цілей, тобто та, де формується логіка дії кожної функціональної підсистеми та логіка функціонування системи в цілому. Меті забезпечення одержання найбільшої норми прибутку підприємства відповідає акцентація уваги на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва.

Основні завдання внутрішньовиробничої логістики це:

- планування виробництва на основі прогнозів потреб готової продукції та замовлень споживачів;

- організація оперативного-колективного планування з детальним розкладом графіка виробництва;

- організація управління технологічними процесами виробництва;

- контроль якості, притримування стандартів якості продукції та сервіса;

- організація стратегічного та оперативного планування постачань;

- організація процесів збереження та оперативних ресурсів в цехах;

- прогнозування, планування та нормування витрат матеріальних ресурсів у виробництві;

- організація роботи внутрішньовиробничого технологічного транспорту;

- управління запасами на всіх рівнях внутрішньовиробничої складської системи та в технологічному процесі виробництва;

- встановлення норм незавершеного виробництва та контроль за їх виконання;

- фізичний розподіл матеріальних ресурсів у внутрішньому виробництві;

- інформаційне та технічне забезпечення процесів управління внутрішньовиробничими матеріальними потоками.

Можна виділити головну ціль і цілі трьох рівнів, що будуть сприяти створенню оптимальної виробничої логістичної системи. Головна ціль полягає у забезпеченні своєчасної і комплектної поставки продукції у відповідності з договорами, тобто робота на споживача.

Ціль першого рівня полягає у мінімізації витрат на виробництво, забезпечення безперервного завантаження робітників і робочих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Ціль другого рівня полягає у підвищенні організованості процесів виробництва, реалізації основних принципів організації виробництва:

Спеціалізація-диверсифікація

Стандартизація – універсалізація

Прямоточність – невизначеність

Безперервність – перервність

Паралельність - послідовність

Пропорційність – резервування

Надійність – гнучкість

Ритмічність- аритмічність

Цілі третього рівня полягають у забезпеченні працеспроможності виробничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних показників, забезпечення повного циклу управління у їх взаємозв’язку, прогнозуванні, нормуванні, плануванні, організації, обліку, контролі, аналізі, координації, регулюванні, стимулюванні.

Цільова орієнтація виробничих процесів передбачає всіляке зменшення неупорядкованості різноманітності та невизначеності у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, односпрямований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багатократне зменшення складності ВС та працевитратності управління виробництвом завдяки скороченню у десятки разів кількості різноманітних міжцехових та внутрішньоцехових технологічних маршрутів та виробничих зв’язків між учасниками;

б) створення бази для узгодження строків виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць та виробничих ділянок;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється у відповідності до головної мети, тобто на основі річної виробничої програми підприємства і формує чи уточнює їх виробничу структуру.

Гнучкість адаптації підприємства до змінюючихся зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління виробництвом.

Розрізняють тактичну та стратегічну гнучкість. Перша визначає час, що необхідний підприємству на опанування виробництвом нового виробу чи реконструкції окремого виробництва, пов’язаного з нововведенням у техніці чи технології. Друга визначає значущість можливих капіталовкладень, ефекту, обсягу та часу реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва призводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства за умов відносно стабільних впливів середовища, тоді як реалізація основних та протилежних принципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виробництва, тобто можливість оперативно, з мінімальними витратами адаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на ринку товарів та послуг, норм державного регулювання. В результаті формується динамічно організована структура підприємства тобто логістична виробнича система.