Проблема методологічного підходу до визначення цілей орієнтацій. Тут слід з’ясувати наскільки мета колективу є сумою індивідуальних цілей або метою більшості його членів.

Зрозуміло, що з наближенням мети колективу до суми індивідуальних цілей збільшує шанси на досягнення мети, оскільки управління має у своєму розпорядженні досить бідний набір інструментів впливу. На сьогодні одним з найбільш ефективних інструментів впливу, технологія застосування яких досить відпрацьована, є матеріальний стимул.

Значно складніші у застосуванні форми морального заохочення, оскільки у різних групах та обставинах їм надається різного значення.

4. Проблема поширення різноманітності засобів впливу на організацію пов’язана з попередньою. Життя показує, що використання матеріального фактору дає ефективність до певної межі. підвищення зарплати може дати ефект лише на певному етапі і не вплинути істотно на підвищення якості їхньої діяльності в цілому. Досить не високою є ефективність застосування виключно методів караючого плану; певні вади мають методи внутрішньовідомчого контролю.

Усе це спонукає до пошуку таких засобів впливу, які б стимулювали досягнення цілей завдань, враховували б існування цілей орієнтацій і цілей власно системи, а також вивчення мотивів діяльності членів організації, пізнання специфіки орієнтацій різних вікових, кваліфікаційних та інших груп. Наявність такої інформації дозволить суб’єкту управління використовувати творчий потенціал підлеглих у близькому до оптимального режимів.

5. Проблема врахування суб’єктом управління цілей власно системи. Як зазначалося цілі будь-якої організації полягають у досягненні сталості власної системи. Сталість є постійною метою організації, існування якої рівнозначне набуттю нових ресурсів (подолання плинності кадрів, зменшення числа реорганізацій, конфліктів).

Однозначно це може зумовити і розвиток негативних процесів. Якщо організація досягає певного рівня сталості є небезпека набуття одночасної інерційності, небажання перемін, нездатності реагувати на зовнішні зміни.

З іншої сторони, сам процес досягнення сталості загрожує певною мірою підмінити мету організації.

У такій ситуації в організації починають створюватися спеціальні служби, підрозділи, посади, які призначаються виключно або головним чином для підтримки та збереження системи. Їй можуть надаватися контрольні повноваження аж до надзвичайних.

Цілі соціальних систем і цілі управління. Встановлення цілей — складний та трудомісткий процес, у якому поєднуються знання та досвід осіб, відповідальних за формулювання цілей, а також урахування об’єктивних чинників, що відображають ситуацію у середовищі, стан виробничого потенціалу підприємства та вплив інших об’єктивних факторів. Крім об’єктивних підстав у визначенні цілей важливе значення має питання: хто саме формулює мету? Щодо цього дуже вдалим є вислів Л. І. Євенко: «Мета — це об’єктивно-суб’єктивна категорія, що відбиває як вимоги до фірми з боку конкретного стану економічної системи та її окремих «суботочень», так і суб’єктивні уявлення керівників про цілі розвитку фірми. Суб’єктивне сприймання залежить від низки факторів, а саме від досвіду роботи, кваліфікації, особистих якостей, конкретної ситуації та ін.».

Правильно сформульовані цілі мають відповідати таким вимогам:

реальність, конкретність, досяжність — це означає, що метою не може бути лише досягнення бажаного стану об’єкта, абстракція чи благозвучна ба-нальність. Мета — це результат досліджень і передбачень, початковий варі-ант рішень, у якому потрібно враховувати можливості системи;

вимогливість, орієнтація на високий результат, успіх (а не на процес) — це означає, що в цілях має існувати стимулюючий фактор, який спонукає виконавців, котрі хочуть досягти високих результатів та успіху, докладати додаткових зусиль і використовувати весь виробничий потенціал підприємства;

наукова обгрунтованість, погодженість — це означає, що в меті мають бути враховані об’єктивні закони розвитку середовища та об’єкта управлін-ня, збалансовані об’єктивні та суб’єктивні елементи цілеутворення, а всі цілі, що лежать в основі розвитку організації, треба розглядати у взаємозв’язку та взаємодії;

вимірюваність — це означає, що мета має бути представлена кількісно чи іншим способом для оцінки ступеня її досягнення, що дуже важливо під час формування планових документів, стандартів дій або робіт, нормативів тощо. Особливо важливо встановити часові характеристики цілей;

однозначність для сприйняття, ясність — це означає, що, розглядаючи мету як найзагальніший варіант рішення, виконавці повинні розуміти необхідність і доцільність своєї роботи, тоді вони зможуть знецінювати більш досконалі варіанти досягнення цілей;

гнучкість — можливість і необхідність внесення коректив у зміст мети та структуру цілей організації під впливом змін у середовищі;

прийнятність — необхідність урахування звичаїв, потреб, бажань, традицій та цінностей, що склалися в суспільстві;

відображення змісту діяльності — це означає, що процес цілевстановлення задає організації загалом, а також окремим її складовим (підрозділам і посадовим особам) певний зміст та порядок дій, який має сприяти досягненню цілей.

Прикладом погано сформульованих цілей можуть бути: «Ми намагаємося бути лідером у галузі» або «Наша мета — вести жорстку конкурентну боротьбу».

Забезпечення вимог щодо цілей управління пов’язано з технологією їхнього формування.

Встановлення цілей у загальному вигляді передбачає проходження чотирьох обов’язкових етапів:

1) виявлення та аналіз тенденцій, що можна спостерігати в оточенні;

2) встановлення загальної мети організації;

3) побудова ієрархії цілей («дерева цілей»);

4) встановлення індивідуальних цілей та задач як інструменту забезпечення їхнього виконання.

Розглядаючи питання цілей соціального управління важливо виділити у загальному вигляді “власне” управлінські цілі, тобто цілі управління соціальною системою, зорієнтовані та підпорядковані досягненню головної мети.

1. Визначення пріоритетів цілей та завдань, що з них випливають. Це набуває особливого значення, якщо керована система не має упорядкованої ієрархії цілей. Прикладом можуть служити ряд органів виконавчої влади, правоохоронні органи тощо, оскільки у законах та підзаконних актах не завжди визначено, яка ціль є пріоритетною, а яка менш важливою.

2. Розподіл ресурсів для забезпечення максимально повного досягнення цілей системи. Це здійснюється шляхом розподілу (близького до оптимального) неявних сил та засобів між керованими організаціями (системами) з урахуванням різних видів їх діяльності. Ця мета тісно пов’язана з попередньою, оскільки першочергове забезпечення ресурсами повинно здійснюватися лише пріоритетних цілей.

Оптимальний розподіл ресурсів, що, як правило, завжди обмежені, вимагає врахування факторів регіонального та функціонального характеру. Суб’єкт (орган) управління визначає підрозділ та завдання, для розв’язання якого повинен направитися конкретний вид ресурсів. У системі управління, яка має декілька рівнів, питання забезпечення вирішується на одному з них, але з різним ступенем деталізації.

Надлишкова деталізація у розподілі ресурсів на самому верхньому рівні управління паралізує ініціативу, скорочує ступінь маневреності суб’єкта управління, найбільш наближеного до виконавчої діяльності, а також ставить його перед необхідністю використовувати ресурси нераціонально або приховувати реальну картину їх розподілу.

3.Удосконалення ресурсного забезпечення системи досягається шляхом здійснення заходів, що спрямовані на підвищення професійної підготовки кадрів, їх належний відбір, оптимізацію інформаційних потоків, матеріально-технічне та фінансове забезпечення, впровадження передових технологій тощо.

Ресурси забезпечення можуть вдосконалюватися у якісному та кількісному відношеннях. Якісне поліпшення – більш складна проблема, проте її вирішення дає значний позитивний ефект. (Механічне зростання чисельності працівників інспекції чи її підрозділу дасть менший ефект порівняно з комплектуванням кадрів за рахунок кваліфікованих спеціалістів).

Аналогічно може бути з матеріально-технічним забезпеченням: механічне насичення податкових органів чи навчального закладу комп’ютерною технікою не зумовить помітне підвищення ефективності їх діяльності. Якщо ж така техніка буде заданої потужності, з продуманим її територіальним розміщенням, раціональною комплектністю периферійних пристроїв, то природно і загальний ефект буде значно помітнішим.