Творче завдання. Докладно опишіть, базуючись на методологічних засадах теорії функціо(

Докладно опишіть, базуючись на методологічних засадах теорії функціо(

нальних систем, який(небудь (на вибір) поведінковий акт людини.

 

 

Розділ 11

Психофізіологія діяльності

 

 Поняття діяльності.

 Види і структура діяльності.

 Загальні характеристики та закономірності діяльності.

 Фактори ефективності діяльності.

 Працездатність.

 Психофізіологія професійної діяльності.

 

 

11.1. Поняття діяльності

Серед усіх категорій, що характеризують людське буття,

найважливішою вважається саме категорія діяльності.

Діяльність становить собою основу життя людини. Великий

внесок у розуміння психофізіологічної сутності діяльності зро(

били праці І.М. Сєченова, І.П. Павлова, О.О. Ухтомського,

М.О. Бернштейна, П.К. Анохіна, В.Б. Швиркова. Вивчення

діяльності, з одного боку, сприяло виявленню її ролі в форму(

ванні і розвитку психіки, а з іншого – вирішенню фундамен(

тальної практичної проблеми підвищення ефективності трудо(

вої діяльності людини.

Поняття " діяльність"; формувалося в філософії, фізіології,

соціології і внаслідок перехресних взаємозапозичень набуло

чотирьох основних значень: праця, робота, активність і по&;

ведінка [9].

Діяльність людини – це свідома активність, яка виявляєть(

ся в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети;

основна відмінність однієї діяльності від іншої полягає у спе(

цифічності їх предметів [6].

Специфічними рисами діяльності є:

 цілеспрямованість;

 продуманість;

 її усвідомлений і соціальний характер;

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

 її двоспрямований характер (в діяльності людина змінює

не тільки навколишній світ, а й себе, в ній формується її

власна психіка).

Слід відокремлювати сутність понять діяльності й актив(

ності, які дуже часто ототожнюються, хоча і тісно пов’язані між

собою та в багато чому "перекривають" зміст одне одного.

 

11.2. Види і структура діяльності

У психологічній літературі є декілька підходів до класифі(

кації видів діяльності. Загальноприйнятим вважається поділ

діяльності залежно від мети, змісту і форм діяльності на три

основні різновиди: гру, навчання і працю (С.Л. Рубінштейн).

Пізніше Б.Г. Ананьєв до зазначених видів додав ще такі, як

бойова, спортивна, комунікативна, управління, пізнання, само&;

діяльність; а також виділив індивідуальну та спільну діяльність.

Згідно з С.Б. Каверіним, все, що робить людина впродовж

життя, все безкінечне різноманіття форм життєдіяльності по(

вністю вичерпується й описується всього чотирма основними

видами діяльності: праця, спілкування, пізнання та рекреація.

До основних понять, що виражають різноманіття діяльнос&;

тей, відносяться:

 у гносеологічному смислі – матеріальна та ідеальна (духовна);

 у смислі найважливіших категорій діалектики – реальна (ак(

туальна), зовнішня і внутрішня, теоретична і практична;

 у смислі роду чи виду занять, галузі чи сфери діяльності –

трудова і нетрудова, професійна;

 у смислі якості – ефективна (продуктивна) і неефективна;

 у смислі інших особливостей – свідома, творча, спільна і

багато ін. [9].

Діяльність як узагалі, так і окремі її види, має певну струк&;

туру. Існує кілька підходів до визначення складових структу(

ри діяльності:

 за В.В. Давидовим до складових структури діяльності

відносяться: нужди, потреби, емоції, завдання, дії, мотиви,

засоби, плани дій і воля;

 

Розділ 11. Психофізіологія діяльності

 В.Д. Шадриков виділяє такі функціональні блоки психо(

логічної системи діяльності: мотивів діяльності, цілей

діяльності, програми діяльності, інформаційної основи

діяльності, прийняття рішень, підсистеми діяльнісно важ(

ливих якостей;

 Б.А. Душков вважає, що будь(яка діяльність включає такі

компоненти, як постановка мети, планування роботи,

вибір найбільш доцільних її прийомів, виконання діяль(

ності, перевірка результатів, виправлення помилок,

підбиття підсумків;

 згідно з М.О. Леонтьєвим кожна діяльність має кільцеву

структуру: вихідна аферентація ® ефекторні процеси, що

реалізують контакти з предметним середовищем ® корек(

ція і збагачення за допомогою зворотних зв’язків вихід(

ного аферентуючого образу;

 відповідно до теорії функціональних систем П.К. Анохі(

на психічна діяльність людини будується через систему

центральної архітектури, яка включає: аферентний синтез,

прийняття рішення, акцептор результату дії, еферентний

синтез і постійну оцінку через акцептор результату дії

параметрів досягнутих результатів на основі зворотної

аферентації [1].

Зазначені підходи хоча й не можуть вважатися універсальни(

ми, але не суперечать і не виключають один одного. Їх можна вва(

жати взаємодоповнюючими і водночас застосовувати при вирі(

шенні завдань теоретичних та експериментальних досліджень.

 

11.3. Загальні характеристики

та закономірності діяльності

До найважливіших характеристик діяльності відносяться:

мета, результат, параметри діяльності, параметри ефективності

діяльності, способи діяльності, засоби, умови і передумови

діяльності.

Найбільш загальною характеристикою діяльності згідно із

загальноприйнятими уявленнями є її ефективність.

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Ефективну діяльність розуміють як діяльність, що характе(

ризується високою продуктивністю та якістю, оптимальними

енергетичними і нервово(психічними витратами, задоволеністю

професіонала [2].

Основними параметрами ефективності діяльності є: про(

дуктивність (результативність), якість та надійність.

Можна виділити такі закономірності діяльності:

 спрямованість діяльності визначається домінуючим моти(

вом, значення потенціалу якого повинно перебільшувати

значення потенціалів інших мотивів на певне надпорого(

ве значення;

 в організмі існує декілька способів (алгоритмів) досягнен(

ня однієї тієї самої мети діяльності чи квазімети (потре(

би), які обираються свідомо чи несвідомо залежно від

умов згідно із законом функціонально(структурної субоп(

тимізації;

 окрім функціонально(структурної субоптимізації, в

організмі має місце параметрична оптимізація; її сутність

полягає в зміні (настроюванні) значень тих чи інших па(

раметрів, від яких залежать якість і інтенсивність функ(

ціонування;

 при монотонній односпрямованій зміні якого(небудь

функціонально значущого, умовно незалежного парамет(

ра відповідна монотонна зміна залежного параметра

відбувається також монотонно лише до певної межі,

потім здійснюється "стрибок функцій" і швидко настають

якісні зміни;

 через обмеженість ресурсів організму і перевищення (в

функціях, пов’язаних безпосередньо з діяльністю) швид(

кості їх витрати над швидкістю відновлення виникає пе(

ріодичність функціонування; вона підпорядковується

двом закономірностям: фазової періодики та активності,

що чергується;

 саморегуляція людини за рахунок вибору й зміни кри(

теріїв має місце на рівнях як цілісної поведінки, так і ро(

боти окремих функціональних підсистем; у першому ви(

 

Розділ 11. Психофізіологія діяльності

падку такими критеріями є особистісні установки – рівні

домагання щодо різних мотивів і латентних цілей;

 внаслідок обмеженості ресурсів процес досягнення пев(

ної мети передбачає активацію чи формування тільки тієї

функціональної системи, яка необхідна для досягнення

домінантної мети;

 поведінка ґрунтується на прогнозованих цілях чи (та)

станах організму (Г.М. Зараковський та В.В. Павлов).

Діяльність людини відзначається тісним зв’язком із суспіль(

ними відносинами. В яких би умовах і формах не протікала

діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її не

можна розглядати як вилучену з системи суспільних відносин,

з життя суспільства. Попри всю свою своєрідність діяльність

людського індивіда являє собою систему, включену в систему

відносин суспільства. Поза цими відносинами людська

діяльність не існує [4].

 

11.4. Фактори ефективності діяльності

Сукупність факторів, які зумовлюють ефективність діяль(

ності, що можна стосовно людини поділити на зовнішні та

внутрішні (чи – об’єктивні та суб’єктивні).

До зовнішніх факторів відносяться:

 умови виконання діяльності людини (фізико(хімічні, тех(

нологічні, інформаційні тощо);

 вид, характер та величина навантаження;

 психологічний клімат;

 соціально(побутові умови.

До внутрішніх:

 професійна кваліфікація та досвід людини;

 її особистісні особливості, особливості окремих психічних

функцій, нейродинамічних якостей;

 емоційні та вольові компоненти, самоконтроль;

 стан та працездатність людини під час виконання діяльності;

 загальні та професійні інтереси людини, її світогляд, пе(

реконання й установки, життєвий досвід;

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

 рівень мотивації до діяльності;

 задоволеність роботою тощо.

 

 

11.5. Працездатність

 

Працездатність – це потенційна готовність і фактична мож(

ливість людини виконувати певний вид діяльності на необхід(

ному рівні ефективності впродовж певного часу [8].

Професійна працездатність являє собою максимальну ефек(

тивність діяльності людини при такому рівні функціональної

мобілізації, яка не викликає перенапруження організму [3].

Віднесення в якості складової поняття працездатності, крім

ефективності, ще і відсутності перенапруження організму є

дуже важливим.

Залежно від ступеня участі в трудовій діяльності людини

м’язової або інтелектуальної сфери виділяють такі види працез&;

датності, як переважно розумова чи фізична.

Працездатність, зокрема її динаміка, залежить від психоло(

гічних, фізіологічних, біологічних особливостей людини, а та(

кож від характеру й умов діяльності.

Найчастіше в динаміці працездатності виділяють шість пе&;

ріодів:

1. Стадія впрацювання, що включає три підстадії:

 первинної мобілізації – спостерігається в момент почат(

ку діяльності і триває до кількох хвилин; вона характери(

зується короткочасним зниженням значень практично

всіх показників діяльності й активації фізіологічних сис(

тем; цей ефект пов’язаний із зовнішнім гальмуванням, що

виникає в результаті зміни характеру стимуляції;

 гіпермобілізації – охоплює "передстартовий" період і ха(

рактеризується підвищенням як неспецифічної активації

організму в цілому, так і специфічних зрушень, наприк(

лад активізацією аналізаторів, переходом організму в стан

готовності до сприйняття інформації; на психологічному

рівні в людини в цей час відбувається побудова плану

 

Розділ 11. Психофізіологія діяльності

діяльності й уявне "програвання" її ключових етапів; по(

ступове підвищення працездатності супроводжується ви(

раженими коливаннями продуктивності, точності, якості

роботи і станом підвищеної нервово(психічної напруже(

ності: частішанням пульсу і дихання, підвищенням кров’я(

ного тиску, депресією альфа(ритму, підвищенням частки

тета(і бета(ритмів;

 гіперкомпенсації – відбувається пошук найбільш адекват(

ного пристосування до вимог діяльності і формування

стійкого динамічного стереотипу діяльності; показники

діяльності і психофізіологічних показників відрізняються

нестабільністю.

2. Стадія оптимальної працездатності характеризується

стабільними параметрами діяльності організму. Вона визна(

чається як "стійкий робочий стан" чи стан "функціонального

комфорту", що відбиває оптимальність психофізіологічних вит(

рат (висока продуктивність досягається мінімальними витрата(

ми). Статистично достовірних змін у психофізіологічних показ(

никах не спостерігається.

3. Стадія повної компенсації, що поступово приходить на

зміну попередній і відображається у зниженні працездатності і

розвитку початкових ознак стану стомлення. Компенсація сто(

млення відбувається за рахунок вольових зусиль і активізації

фізіологічних механізмів, що відбивається в більш високих, ніж

у період впрацювання, вегетативних зрушеннях і розвитку ста(

ну нервово(психічної напруги.

4. Стадія нестійкої компенсації (чи вираженого стомлення)

характеризується наростаючим стомленням і зниженням працез(

датності. У цьому стані спостерігається виражене почуття сто(

млення і різноманітні за спрямованістю та інтенсивністю зміни

психофізіологічних показників. Вони відбивають складну взає(

модію активаційних, регуляторних і компенсаторних систем

різного рівня, зміни в яких відбуваються не одночасно і залежать

від структури конкретної діяльності і від того, яка психічна фун(

кція зазнає більшої напруги. У цій стадії виділяється підстадія

субкомпенсації, коли зберігається висока продуктивність. Компен(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

сація труднощів, що виникають, здійснюється за рахунок менш

відповідальних (енергетично і функціонально) процесів, зокре(

ма шляхом підключення додаткових ресурсів.

5. Стадія "кінцевого пориву"; – наприкінці роботи при адек(

ватному впливі на мотиваційно(вольову сферу, особливо при

наявності високозначущих для суб’єкта цілей, може відбувати(

ся короткочасне підвищення продуктивності за рахунок залу(

чення "недоторканних" психофізіологічних резервів організму,

що супроводжується активізацією ЕМГ, ШГР, ЕЕГ. Очевидно,

що такий режим роботи є екстремальним для організму і веде,

як правило, до перевтоми і хронічних захворювань.

6. Стадія декомпенсації – прогресивне зниження працездат(

ності, коли швидко наростають симптоми стомлення, знижуєть(

ся продуктивність і ефективність роботи й одночасно спостер(

ігаються значні зрушення у всіх психофізіологічних показниках,

пов’язаних із системами активації. У цьому стані вольові зусил(

ля вже не забезпечують активізацію компенсаторних і захис(

них систем, у діяльності з’являються відмови і зриви, викликані

періодами "денного сну", коли подальше виконання діяльності

може і повинне бути припинено [7].

 

 

11.6. Психофізіологія професійної діяльності

Психофізіологічний аналіз діяльності являє собою вивчення

структури і фізіологічних складових діяльності та їхніх взаємин

із психологічними складовими.

Психофізіологія професійної діяльності – це напрям психо(

фізіології, який вивчає динаміку психічних пізнавальних про(

цесів, станів, утворень, якостей та функцій, їх вплив на працез(

датність людини під час взаємодії умов та факторів в системі

"техніка–людина–середовище" й визначає шляхи та засоби

підтримки, збереження, відновлення ефективної та безпечної

професійної діяльності [2].

Об’єктом дослідження психофізіології професійної діяльності

є ефективна та безпечна професійна діяльність спеціалістів.

 

Розділ 11. Психофізіологія діяльності

Предметом вивчення даної галузі вважаються:

 психічні та фізіологічні функції організму в умовах про(

фесійної діяльності;

 закономірності та особливості діяльності спеціалістів;

 умови придатності до життєдіяльності;

 соціально(психологічні, гідрометеофактори і медико(біо(

логічні фактори та їх вплив на працездатність і безпечну

діяльність фахівців;

 психофізіологічна характеристика праці в системах управ(

ління;

 індивідуальні особливості та функціональний стан, які

впливають на ефективну та безпечну діяльність;

 засоби і методи збереження та підтримання працездат(

ності і безпечної діяльності спеціалістів у звичайних та ек(

стремальних умовах [2].

 

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою діяльність людини і які її специфічні риси?

2. Які виділяють види діяльності?

3. Які існують підходи до визначення складових структури діяльності?

4. Які найбільш вагомі характеристики діяльності?

5. Які існують закономірності діяльності?

6. Які основні фактори ефективності діяльності?

7. Що являє собою працездатність?

8. Які існують періоди працездатності?

9. У чому полягає зміст, предмет та об’єкт психофізіології професійної

діяльності?

 

Література

1. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психо(

фізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. – К.: Міле(

ніум, 2004. – 265 с.

2. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів

вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка(Центр, 2003. – 400 с.

3. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. – К.: КНЕУ, 2002. –

182 с.

4. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Смысл, Изд.

Центр "Академия", 2004. – 352 с.

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

5. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. –

М.: Наука, 1984. – 446 с.

6. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл(бук, 2004. – 523 с.

7. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. –

3(е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 464 с.

8. Семиченко В.А. Психические состояния: Модульный курс для препода(

вателей и студентов. – К.: Магістр(S, 1998. – 207 с.

9. Суходольский Г.В. Основы психологической теории деятельности. – Л.:

Изд(во Ленингр. ун(та, 1988. – 168 с.

10. Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Психофизиология труда: Конспект лекций. –

К.: МАУП, 1999. – 88 с.

 

Теми рефератів

1. Діяльність в розвитку людства.

2. Працездатність та ефективність діяльності.

3. Психофізіологічні зміни при виконанні діяльності.