Творче завдання. Подумайте, як би Ви побудували навчання новачка якій(небудь порівня(

Подумайте, як би Ви побудували навчання новачка якій(небудь порівня(

но складній руховій діяльності.

 

 

Розділ 10

Системні засади психофізіології

 

 Поняття та основні положення системного підходу.

 Концепція системного підходу Б.Ф. Ломова.

 Теорія функціональних систем П.К. Анохіна.

 Людина як цілісна біопсихосоціальна система.

 

10.1. Поняття та основні положення

системного підходу

Системний підхід визнається провідною методологічною

основою як психофізіології, так і багатьох галузей сучасної на(

уки, які займаються вивченням живих об’єктів. Саме системний

підхід є сполучною ланкою між різними галузями психології, а

також між психологією та суміжними дисциплінами.

Системний підхід, який дістав широке визнання та засто(

сування в другій половині ХХ ст., по суті у своїх головних пе(

редумовах і теоретичних основах склався значно раніше: серед

яскравих прикладів системного мислення можна навести гелі(

оцентричне вчення Коперника, космогонічну теорію Канта(

Лапласа, філософську систему Гегеля, еволюційне вчення Дар(

віна, періодичну систему елементів Менделєєва. Системний

підхід являє собою конкретно(наукову методологію пізнання

складних об’єктів, яка прийшла на зміну аналітичним дослід(

женням. У формі завершеної теоретичної концепції під назвою

"загальна теорія систем" системний підхід був сформульований

Л. Берталанфі в 40–50(х рр. минулого сторіччя і набув значно(

го поширення в науці у 60(ті рр. Загальна теорія систем була

орієнтована на пошук універсальних закономірностей об’єктів,

що мають складну організацію, та вирішувала завдання інтег(

рації різнорідного наукового знання.

Системний підхід у психології розуміється як спосіб теоре(

тичного та практичного дослідження, який передбачає, що кож(

ний психічний процес, явище чи стан людини (предмет дослі(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

дження) розглядаються як система (С.Д. Максименко). Особ(

ливість системного підходу полягає в тому, що система дослід(

жується як єдиний організм з урахуванням внутрішніх зв’язків

між окремими елементами і зовнішніх зв’язків з іншими систе(

мами та об’єктами.

Система – це організована множина елементів (довільної

природи), що має відносну цілісність і поліфункціональність,

ієрархічну морфологію, яка включає в себе склади й структури

(логічні, просторово(часові, стохастичні та ін.); динаміку, яка

охоплює функціонування і розвиток (історію); особливості та

умови існування серед інших систем (Г.В. Суходольський).

Основним критерієм виділення системи є розгляд системи

з боку цільового призначення (той чи інший компонент може

бути віднесений до системи залежно від міри його участі в до(

сягненні мети) (В.Д. Шадриков).

Найбільшого визнання в радянській психології і психофізіо(

логії, на надбання якої значною мірою продовжує спиратися

сучасна українська психологічна наука, набули концепція сис(

темного підходу Б.Ф. Ломова в психології і теорія функціональ(

них систем П.К. Анохіна.

 

 

10.2. Концепція системного підходу Б.Ф. Ломова

Б.Ф. Ломов об’єднав, акумулював системні розробки, які

були розрізнені в різних галузях психології та суміжних науках.

Ним були сформульовані шість системних принципів розгляду

психічних явищ:

1) різноплановості – передбачає необхідність розгляду тих

чи інших явищ в декількох планах: як відокремленої які(

сної одиниці, як частини своєї видо(родової макрострук(

тури, в плані мікросистем, у плані зовнішньої взаємодії;

2) багатомірності – необхідність розгляду психічних явищ

у різних системах;

3) багаторівневості – необхідність розгляду системи психіч(

них явищ як багаторівневої;

 

Розділ 10. Системні засади психофізіології

4) ієрархічності – необхідність урахування сукупності різно(

порядкових якостей людини як таких, що ієрархічно

організовані;

5) системної детермінованості – розгляд детермінації психі(

чних явищ як багатопланової, багаторівневої та багатомі(

рної, тобто як системної;

6) розвитку – необхідність розгляду явища в динаміці та

розвитку [3; 4].

Визначним внеском у методологію системного аналізу ста(

ло розроблення Б.Ф. Ломовим про рівні в дослідження людини

та її психіки:

 на першому рівні людина вивчається у системі її соціаль(

них відносин як частина соціальної системи, яка визна(

чає формування її соціальних якостей;

 до другого рівня належать психічні явища та психологічні

якості людини;

 третій рівень – це біологічні якості людини.

За висловлюванням Б.Ф. Ломова, "…біологічні законо(

мірності не відміняються соціальним буттям людини. Але

змінюються умови їх дії, і тому виявляються вони для людини

специфічним чином" [3; 4].

Концепція системної детермінації психіки і поведінки є одним

із найбільш значущих досягнень Б.Ф. Ломова як методолога.

Вона за своїм змістом стала конкретизацією і розвитком прин(

ципу детермінізму С.Л. Рубінштейна. Відповідно до неї через

системний підхід розглядається не тільки психіка (онтологіч(

ний аспект), а й сам процес психологічного пізнання (гносео(

логічний аспект).

 

10.3. Теорія функціональних систем П.К. Анохіна

 

Велике визнання в науковому світі набула також розроб(

лена у 30–60(ті рр. ХХ ст. теорія функціональних систем

П.К. Анохіна. Часто її вважають найбільш завершеною систем(

ною теорією в психології і фізіології, оскільки в ній не тільки

чітко визначене поняття системи, а й розроблена внутрішня

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

операційна архітектоніка системи та визначені основні прин(

ципи її функціонування.

У руслі системного підходу поведінка розглядається як

цілісний, певним чином організований процес, спрямований,

по(перше, на адаптацію організму до середовища і, по(друге на

активне його перетворення,. Пристосувальний поведінковий

акт, пов’язаний зі змінами внутрішніх процесів, завжди носить

цілеспрямований характер, що забезпечує організму нормаль(

ну життєдіяльність. Нині як методологічна основа психофізіо(

логічного опису поведінки використовується теорія функціо(

нальної системи П.К. Анохіна [5].

Функціональні системи – це динамічні організації, що само(

регулюються, діяльність усіх складових компонентів яких

сприяє отриманню життєво важливих для організму пристосу(

вальних результатів (П.К. Анохін).

П.К. Анохін виділив такі універсальні для різних систем

вузлові механізми:

 корисний пристосувальний результат як провідний пункт

функціональної системи;

 рецептори результату;

 зворотна аферентація від рецепторів результату до цент(

ральних утворень функціональної системи;

 центральна архітектура, що являє собою вибіркове об’єднан(

ня нервових елементів різних рівнів;

 виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи,

включаючи організовану цілеспрямовану поведінку.

Результат діяльності для кожної функціональної системи її

є центральним системоутворюючим фактором. П.К. Анохіним

були виділені чотири групи пристосувальних результатів:

1) провідні показники внутрішнього середовища, що визна(

чають нормальний метаболізм тканин;

2) результати поведінкової діяльності, що задовольняють

основні біологічні потреби;

3) результати стадної діяльності тварин, які задовольняють

потреби угрупування;

 

Розділ 10. Системні засади психофізіології

4) результати соціальної діяльності людини, що задовольня(

ють її соціальні потреби, які зумовлені її становищем у

певній суспільно(економічній формації.

Центральна архітектура функціональної системи, у свою

чергу, теж складається із взаємопов’язаних та організованих у

єдине ціле блоків (стадій):

 аферентний синтез – стадія функціонування системи, що

ініціюється певною потребою, для задоволення якої і ство(

рюється згадана система; на цій стадії вирішується питан(

ня "що робити?", який же саме зараз потрібний резуль(

тат; до компонентів аферентного синтезу входять –

домінуюча на даний момент мотивація, установча аферен(

тація, яка також відповідає даному моменту, пускова афе(

рентація та пам’ять;

 прийняття рішення – ця стадія характеризується вибором

основної для даного моменту "лінії поведінки";

 формування акцептора результату дії – визначає процес

формування образу результату або мети системи;

 еферентний синтез – стадія, на якій відбувається динам(

ічне об’єднання соматичних і вегетативних функцій для

виконання цілеспрямованої дії;

 цілеспрямована дія – динамічна взаємодія соматичних,

вегетативних і ендокринних компонентів, спрямована на

досягнення мети системи; цілеспрямована дія відбуваєть(

ся під постійним контролем відповідних механізмів ак(

цептора результату дії за допомогою зворотної аферен(

тації, інформації (параметри, образ) про реально

отриманий результат; при цьому відбуваються постійне

порівняння, оцінка досягнутого та відповідна корекція дії;

 санкціонуюча стадія – якщо порівняння досягнутого ре(

зультату через зворотну аферентацію відповідає запрог(

рамованим якостям в акцепторі результату дії, то робить(

ся висновок про задоволення даної потреби і

поведінковий акт завершується.

Вищенаведене схематичне уявлення є певною мірою гіпо(

тетичним, оскільки реальних механізмів його здійснення поки

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

що не виявлено. Як не виявлено і конкретних мозкових струк(

тур, які відповідають за роботу зазначених блоків. Пошук ме(

ханізмів функціональної системи триває.

Крім вищенаведених принципів організації функціональної

системи, також існують основні принципи її функціонування:

 взаємоспівдії – системою можна назвати тільки такий

комплекс вибірково залучених компонентів, у яких взає(

модія та взаємовідношення мають характер взаємоспівдії

компонентів для отримання сфокусованого корисного

результату (щоб підкреслити основний механізм функц(

іонування системи, П.К. Анохін у своїх роботах часто

виділяв частку "спів" у слові взаємоСПІВдія);

 динамічності – зумовлює властивість системи бути плас(

тичною, раптово міняти свою структуру задля досягнен(

ня запрограмованого корисного результату;

 ієрархічності – принцип функціонування та організації си(

стеми, який, з одного боку, відображає багаторівневість її

внутрішньої реалізації, а з іншого – передбачає, що певна си(

стема також входить і до ієрархії системи вищого порядку;

 саморегуляції – принцип функціонування системи, що

реалізується на основі механізму зворотної аферентації та

апарату акцептора результатів дії задля досягнення зап(

рограмованого результату;

 мінімізації – введення до структури функціональної сис(

теми лише тих елементів, що необхідні для отримання

кінцевого результату, і відкидання всіх інших.

Функціональна система являє собою універсальну модель

для розуміння і побудови будь(якої системи в різних класах

явищ, включаючи організми, машини й соціально(економічні

організації. Перевага теорії функціональних систем перед інши(

ми системними теоріями полягає в тому, що вона дає конкретні

можливості для системного аналізу різних класів явищ приро(

ди й суспільства і є з’єднувальною ланкою між синтетичним і

аналітичним рівнем досліджень (К.В. Судаков).

Саме теорія функціональних систем П.К. Анохіна виявила(

ся найбільш ефективним та придатним для психологів варіан(

 

Розділ 10. Системні засади психофізіології

том системної методології, бо, на відміну від інших варіантів

системного підходу, в ній було розроблено поняття системоут(

ворювального фактора. Цей фактор – результат системи, під

яким розуміється корисний пристосувальний ефект у

співвідношенні організму і середовища, що досягається при

реалізації системи. Тому детермінантою поведінки і діяльності

у теорії функціональних систем розглядається не минула щодо

них подія – стимул, а майбутнє – результат (Ю.І. Александров,

В.М. Дружинін).

Визначним проявом впливу теорії функціональних систем

на психологічну науку стало створення нового напрямку в пси(

хології – системної психофізіології, завданням якої є вивчення

систем і міжсистемних відносин, що складають і забезпечують

психіку та поведінку людини.

 

 

10.4. Людина як цілісна

біопсихосоціальна система

 

Останнім часом в науці набули значного поширення по(

глядів щодо необхідності розгляду людини як цілісної біопсихо&;

соціальної системи. Витоки цих поглядів було закладено ще у

60–80(х рр. минулого сторіччя працями М.О. Агаджаняна,

Б.Г. Ананьєва, В.О. Ганзена, О.С. Батуєва, Б.Ф. Ломова,

В.С. Мерліна, В.М. Русалова та ін.

Згідно з теорією Б.Г. Ананьєва людина становить собою пол(

ісистемне утворення, в якому виділяються різні іпостасі. Перша

з них визначається як індивід (чи цілісний організм). Індивідні

якості, у свою чергу, поділяються на первинні та вторинні. До

первинних належать соматичні, нейродинамічні, конституціо(

нальні та статеві, до вторинних – ті, що утворюються на основі

первинних у процесі життєдіяльності: сенсомоторна організація,

структура органічних потреб, темперамент, задатки.

Б.Ф. Ломов виділяв три рівні індивідуальності людини, що

являють собою цілісну систему: соціальний, психічний та пси(

хологічний, біологічний. При цьому вчений відзначав, що про(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

відну роль у ставленні людини до світу відіграють ті якості, які

визначаються її належністю до соціальної системи.

Згідно з теорією інтегральної індивідуальності В.С. Мерліна

сукупність індивідуальних якостей людини являє собою вели(

ку ієрархічну систему, що саморегулюється. Ієрархічні рівні цієї

великої системи включають:

1. Систему індивідуальних якостей організму. Її підсистеми:

а) біохімічні; б) загальносоматичні; в) якості нервової системи

(нейродинамічні).

2. Систему індивідуальних психічних якостей. Її підсисте(

ми: а) психодинамічні (якості темпераменту); б) психічні якості

особистості.

3. Систему соціально(психологічних індивідуальних якос(

тей. Її підсистеми: а) соціальні ролі у соціальній групі і колек(

тиві; б) соціальні ролі в соціально(історичних спільностях.

В.М. Русалов, засновуючись на системних принципах, виз(

начив людську індивідуальність як цілісну систему, метою якої

є збереження цілісності й тотожності людини самій собі в умо(

вах безперервних внутрішніх (організмічних) і зовнішніх (соц(

іальних) змін.

У структурі людської індивідуальності він виділив два основ&;

них компоненти: організм та особистість та такі основні ознаки:

цілісність, відокремленість, неповторність, автономність, само(

свідомість, творчі здібності.

В.М. Русаловим було також виділено два основних рівні інди&;

відуально&психологічних відмінностей між людьми, що підкрес(

лює переважно "соціальне" чи "біологічне" походження цих

відмінностей:

 до першого рівня належать "змістові" індивідуальні

відмінності, що стосуються соціально зумовлених якостей

(спрямованості, відносин, моральних установок, бажань,

мотивів, інтересів, а також знань, умінь, навичок тощо).

 другий рівень стосується "психодинамічних" якостей осо(

бистості, які зумовлені організмічними якостями людини,

її біологічною організацією. При цьому поділ психіки лю(

дини на "змістовий" і "динамічний" рівні не означає існу(

 

Розділ 10. Системні засади психофізіології

вання непрохідної межі між ними, а вказує лише на мож(

ливість розгляду цих різних аспектів єдиного цілісного

психічного процесу.

Вищенаведені погляди на людську індивідуальність являють

собою загальнонаукову основу сучасних поглядів на людину як

цілісну біопсихосоціальну систему.

Незважаючи на певну абстрактність викладених уявлень,

вони мають важливе значення для теоретичного обґрунтуван(

ня психофізіологічних досліджень і інтерпретації їх резуль(

татів. Про те, що між психічним і соматичним існують причин(

но(наслідкові зв’язки, які мають двосторонню спрямованість

(психічне впливає на фізіологічне і навпаки), свідчить безліч

фактів. Тільки при такому підході дістають пояснення фено(

мени зміни фізіологічних показників під впливом психічних

змін, і навпаки, зміни в психіці людини під дією впливів на її

тіло. Отже, цілісність індивідуальності лежить в основі того

факту, що будь(який вплив (наприклад, прийом хімічного

препарату, зміна атмосферного тиску, шум на вулиці, не(

приємні звістки тощо) хоча б на один з рівнів (біохімічний,

фізіологічний, психологічний і ін.) неминуче призводить до

відгуків на всіх інших рівнях і змінює поточний стан організ(

му людини, її психічний стан, а можливо, і поведінку. Тому

слід розглядати різні аспекти індивідуальності у всьому різно(

манітті їхніх взаємозв’язків і взаємодії [5].

 

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою поняття системного підходу і системи?

2. Які системні принципи розгляду психічних явищ були визначені

Б.Ф. Ломовим?

3. Які рівні дослідження людини та її психіки були визначені

Б.Ф. Ломовим?

4. Що являє собою функціональна система і які її вузлові механізми?

5. З яких блоків складається центральна архітектура функціональної си(

стеми?

6. Які основні принципи функціонування функціональної системи?

7. У чому полягають основні погляди щодо розуміння людини як цілісної

біопсихосоціальної системи?

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Література

1. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. – М.:

Наука,1980. – 197 с.

2. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психо(

фізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. – К.: Міле(

ніум, 2004. – 265 с.

3. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. –

М.: Наука, 1984. – 446 с.

4. Ломов Б. Системность в психологии: Избр. психол. тр. / Под ред В.А.

Барабанщикова. – М.: Институт практ. психологии, 1996. – 384 с.

5. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. – 4(е

изд. – М.: Флинта, 2004. – 400 с.

6. Теория функциональных систем в физиологии и психологии. – М.:

Наука, 1978. – 384 с.

7. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. –

3(е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 464 с.

 

Теми рефератів

1. Історія розвитку системного підходу.

2. Системний підхід в психології.

3. Системна психофізіологія як новий напрям психології.