Поняття стану людини

Поняття "стан" є загальнонауковим поняттям. Воно нале(

жить до системи категорій філософії і співвідноситься з таки(

ми категоріями, як "якість" і "кількість", "міра", "явище" і

"сутність", "причина" і "наслідок", "рух" і "спокій", "зв’язок" і

"відношення" та багатьма іншими (І.Г. Петров).

Стан людини являє собою цілісну системну реакцію (на рівні

організму і часто – особистості) на зовнішні і внутрішні впли(

ви, спрямовану на збереження цілісності організму і забезпе(

чення його життєдіяльності в конкретних умовах існування [3].

Стани характеризуються такими властивостями:

 модальність – стани якісно відрізняються один від одно(

го і насамперед тим, які переживання (емоції і емоційний

тон відчуттів) їх супроводжують;

 тривалість (стійкість) станів;

 глибина станів (інтенсивність) – характеризується ступе(

нем виразності переживань і зрушень фізіологічних

функцій;

 якість станів визначається специфікою фактора, що впли(

ває на людину, вихідним фоном, а також індивідуальни(

ми особливостями людини; за знаком переживань

(емоцій) стани поділяють на позитивні і негативні; у за(

лежності від значущості того чи іншого стану для ефек(

тивності діяльності, спілкування і здоров’я стани поділя(

ють на сприятливі і несприятливі.

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

У науковій літературі найчастіше виділяються такі види

стану людини, як психічний, функціональний та психофізіоло(

гічний. При цьому зміст, який приписується кожному з назва(

них станів часто у значній мірі перекриває зміст іншого стану.

 

12.2. Психічний стан

Виділяють чотири підходи до розуміння психічного стану:

 у феноменологічному плані психічний стан розуміється

як відносно стабільно проявлена психічна реальність, яка

за своїми характеристиками займає проміжне положення

між психічними процесами й особистісними якостями

індивіда;

 у функціональному плані – як атрибут діяльності, що

виконується індивідом (забезпечення адаптивної

функції);

 в онтологічному плані – як психічна свідомість індивіда;

 в екопсихологічному плані – як результат суб’єкт(об’єктної

і (чи) суб’єкт(суб’єктної взаємодії в системі "індивід – се(

редовище" (В.І. Панов).

Психічний стан людини являє собою цілісну характеристи(

ку її психічної діяльності за певний період, що відображає

складну структуру взаємозв’язків з вище(і нижче розташова(

ними рівнями системи психічної регуляції, утворену процеса(

ми самоуправління і саморегуляції (Г. Ш. Габдрєєва).

Компонентами психічного стану є: активаційний, емоційний

і когнітивний.

 

12.3. Функціональний і психофізіологічний стан

Поняття "функціональний стан" було введено, насамперед,

для характеристики стану людини, пов’язаного з виконанням пев(

ної діяльності. Таким чином, це поняття було відокремлено від

різних станів, які до виконання діяльності відношення не мають.

Поняття функціонального стану широко використовується

у фізіології, нейрофізіології, психології, ергономіці та інших

 

Розділ 12. Психофізіологія станів людини

науках. Це зумовлено тим, що в різних сфера життєдіяльності

людини успішність праці, навчання, творчості, фізичне і психіч(

не здоров’я залежать від її функціонального стану. Функціональ(

ний стан є неодмінною складовою будь(якої діяльності. А ефек(

тивність діяльності завжди залежить від функціонального стану.

Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії

організму із зовнішнім середовищем, який характеризується

проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо

або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить

від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного

навантаження, вихідного рівня активності нервової системи,

індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. Так,

люди із сильною нервовою системою менш стійкі до монотон(

ічної праці і в них раніше за слабких знижується рівень актив(

ності нервових процесів. На формування функціонального ста(

ну людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності.

Існує декілька підходів до визначення функціонального ста(

ну. Функціональний стан визначають як:

 фізіологічний стан організму і його систем (будь(який

стан є функціональним, тобто відбиває рівень функці(

онування організму в цілому чи окремих його системах,

а також саме виконує функції адаптації до даних умов

існування);

 фонову активність центральної нервової системи, що суп(

роводжує ту чи іншу діяльність; при цьому зміни функц(

іонального стану залежать не тільки від збудливості голов(

ного мозку, а й від його реактивності, лабільності та інших

властивостей;

Останнє визначення можна конкретизувати за допомогою

двох підходів:

1) функціональний стан визначається як комплекс взаємо(

пов’язаних фізіологічних реакцій;

2) функціональний стан оцінюється за результатами трудо(

вої діяльності людини і розглядається як цілісна багато(

компонентна характеристика зовнішніх поведінкових та

внутрішніх функцій організму людини, за допомогою

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

яких можна оцінити властивий їй у даний момент рівень

активності вищих психічних функцій та фізіологічних

систем, що зумовлюють виконання трудової діяльності.

Дуже близьким із поняттям функціонального стану є понят(

тя "психофізіологічний стан". На відміну від розуміння стану

людини як простого комплексу чи сукупності показників, понят(

тя психофізіологічного стану відразу почали розглядати вже як

єдину систему, спираючись при цьому на методологічну базу

теорії функціональних систем. Уявлення про системну органі(

зацію психофізіологічного стану знайшли своє підтвердження

в експериментальних дослідженнях.

Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну

систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну (за скла(

дом і в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетично(

го, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного,

соціально(психологічного), що організовані за принципом взає(

моспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які

формуються під впливом інтеріоризованих людиною як орган(

ізмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх

компонентів – соціальних, фізико(хімічних факторів середови(

ща і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім резуль(

татом і системоутворювальним фактором функціональної сис(

теми ПФС є досягнення суб’єктом мети діяльності.

Можна навести і більш стислі визначення психофізіологіч

ного стану, в яких він розуміється як цілісна реакція особистості

на зовнішні та внутрішні стимули, спрямована на досягнення

корисного результату (Є.П. Iльїн); чи система психофізіологі(

чних та психічних функцій, що визначають продуктивність

професійної діяльності і працездатність людини на даному

відрізку часу (Л.Г. Дика).

Системна сутність психофізіологічного стану людини поля(

гає у тому, що, з одного боку, він формується в процесі і під

впливом конкретної діяльності, а з іншого, (зумовлює її ефек(

тивність. Подібне розуміння психофізіологічного стану по(

вністю вбирає в себе і наведений вище зміст різних видів і

визначень психічного та функціонального стану, створюючи

 

Розділ 12. Психофізіологія станів людини

передумови до розуміння стану людини в процесі діяльності як

єдиної та взаємозумовленої системи. При такому підході виді(

лені різними авторами види станів не відкидаються, а можуть

розглядатись як компоненти та аспекти підсистем єдиного пси(

хофізіологічного стану.

 

12.4. Негативні стани

До станів, які негативно впливають на життєдіяльність лю(

дини, найчастіше відносять такі, як стрес, нервово(психічна

напруга, стомлення.

Cтрес – це стан, що виникає в результаті невідповідності

"внутрішніх" можливостей людини вимогам, які ставлять до неї

наявні умови її життєдіяльності, і який може призвести до зни(

ження ефективності діяльності людини та негативних наслідків

для її психічного і фізичного здоров’я.

Термін " стрес"; у наукову термінологію був введений Г.

Сельє, який зробив висновок про існування загального адапта&;

ційного синдрому, що забезпечує пристосування організму до

умов середовища, які змінюються. При цьому стрес розумівся

автором як неспецифічна відповідь організму на будь(яку нову

вимогу, що до нього ставиться.

Загальний адаптаційний синдром характеризується трьома

стадіями: на першій стадії (стадія тривоги) відбувається мобіл(

ізація захисних реакцій організму; на другій (стадія резистент(

ності) – виникає збільшення стійкості організму до дії стресорів;

третя стадія (виснаження) характеризується виснаженням адап(

таційних резервів.

У загальному адаптаційному синдромі виділяються ще чо&;

тири субсиндроми: емоційно(поведінковий, вегетативний, ког(

нітивний та соціально(психологічний (Л.О.Китаєв(Смик).

Г. Сельє розмежував поняття " стрес"; та " дістрес";: стрес є

корисним і призводить до адаптації, дістрес – шкідливим і при(

зводить до різноманітних психосоматичних захворювань.

Виділяють два види стресу: фізіологічний та психічний. Фізіо(

логічний стрес характеризується опосередкуванням стимулів

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

автоматичними гомеостатичними механізмами, а психічний –

психічними процесами оцінки можливої загрози та пошуком

адекватної відповіді на неї. Такий поділ є досить умовним, оск(

ільки в фізіологічному стресі є психічні елементи і навпаки.

Впливи, що спричинюють стрес, називаються стресорами. Їх

теж можна поділити на фізіологічні та психологічні. Фізіо(

логічні стресори безпосередньо впливають на тканини тіла. До

них належать біль, холод, висока температура, надмірні фізичні

навантаження та ін. Психологічні стресори – це стимули, які

сигналізують про біологічну чи соціальну значущість подій:

сигнали загрози, небезпеки, переживання, образи, необхідність

розв’язання складних завдань та ін.

Залежно від характеру і специфічності виникнення стресу

фактори ризику його виникнення умовно поділяють на дві гру(

пи: біолого(психологічні і соціально(виробничі.

До біолого(психологічних факторів належать спадково(

конституційні, які визначаються особливостями стану ендок(

ринно(гуморальної системи. У разі схильності людини до яко(

гось захворювання воно виникає при стресі майже завжди.

Тому, знаючи цю схильність, можна передбачити засоби проф(

ілактики і заходи захисту в умовах дії стрес(фактора. Психо(

логічні фактори частіше виникають в осіб, для яких властиві

риси характеру, що сприяють формуванню нервового напру(

ження (конфліктність, нетерпіння, непорозуміння між близьки(

ми людьми, зневіра в собі, агресивність, хронічна тривожність,

внутрішня напруженість, інтимно(особистісні проблеми).

До соціально(виробничих факторів ризику виникнення стану

стресу належать соціальні зміни (розлучення, смерть близьких),

життєві труднощі, тривале емоційне перенапруження, постійне

відчуття нестачі часу, хронічне стомлення, поквапливість, порушен(

ня режиму праці і відпочинку, втрата особистого престижу, трива(

ле очікування в процесі роботи, відсутність взаємодопомоги і взає(

морозуміння між співробітниками, хронічна гіпокінезія тощо.

До факторів ризику також належать порушення сну, статеві

розлади, нераціональне і незбалансоване харчування, система(

тичне вживання алкоголю, наркотиків, паління тютюну тощо.

 

Розділ 12. Психофізіологія станів людини

Існують три основні підходи до розуміння механізму стре(

су: екологічний, трансактний і регуляторний. Згідно з першим

підходом стрес розуміється як результат взаємодії індивіда з

навколишнім середовищем; відповідно до другого – як індиві(

дуально(пристосувальна реакція людини на ускладнення ситу(

ації; третього – як особливий клас станів, що відбиває механізм

регуляції діяльності в утруднених умовах (А.Б. Леонова).

Нервовопсихічна напруга розглядається як загальна ре(

акція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш

різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або

здоров’ю [6].

До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово(пси(

хічної напруги, відносять: психологічну непідготовленість до

роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість,

невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різно(

го походження; несприятливі умови життя.

Стан нервово(психічної напруги може виявлятися у двох

формах зрушень: за типом наростання збудження або за типом

розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану для осо(

бистості й колективу полягає в тому, що він призводить до

дезорганізації поведінки, гальмування раніше напрацьованих

навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труд(

нощів у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам’яті,

імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на ви(

конанні діяльності).

Виникнення нервово(психічної напруги може бути зумов(

лене такими чинниками:

 виконанням складного завдання, пов’язаного з високою

відповідальністю;

 дією перешкод;

 появою сильних раптових подразників на фоні впливу

шкідливих факторів життєдіяльності;

 роботою в умовах дефіциту часу та інформації, необхід(

них для прийняття рішення та організації дій.

 освоєння нових видів діяльності, нестачі чи надміру

інформації [6].

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Від стану нервово(психічної напруги слід відрізняти стан

психоемоційної напруги, який характеризується адекватним ви(

раженням емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію

функцій для успішного виконання професійної діяльності.

Стомлення являє собою тимчасове зниження працездат(

ності під впливом тривалого чи інтенсивного навантаження.

Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним

фізіологічним процесом, який супроводжується певними зміна(

ми функціонального стану і виконує захисну роль в організмі,

оберігаючи його окремі фізіологічні системи й органи від над(

мірного перенапруження і можливого, у зв’язку з цим, уражен(

ня і виснаження.

Стан стомлення може виявлятися через такі зміни:

 зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні

початкового ступеня напруження фізіологічних функцій;

 збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій

при незмінних показниках кількості і якості роботи;

 деяке зниження кількості і якості роботи з одночасним

збільшенням ступеня напруження фізіологічних функцій.

На фізіологічному рівні розвиток стомлення означає висна(

ження внутрішніх ресурсів організму, зниження рівня функці(

онування, розбалансування відношень між окремими функці(

ональними системами та їх компонентами.

Психологічними ознаками стомлення є: відчуття слабосилля,

виникнення обтяжливої напруженості, невпевненості в пра(

вильності виконуваних дій, бажання припинити роботу; виник(

нення розладу уваги; розлад сенсорних процесів; порушення у

моторній сфері; погіршення пам’яті та продуктивності мислен(

ня; послаблення волі; істотна зміна мотивації діяльності, поси(

лення мотивів її припинення; накопичення негативних емоц(

ійних реакцій; поява й посилення сонливості (М.Д. Левітов).

Головним фактором, що викликає стомлення, вважається

величина навантаження, в якій, у свою чергу, виділяють

кілька компонентів: статичний чи динамічний характер на(

вантаження, інтенсивність навантаження (розподіл його в

часі), постійний і ритмічний характер навантаження.

 

Розділ 12. Психофізіологія станів людини

До додаткових факторів, які самі по собі не призводять до

розвитку стомлення, але в поєднанні з дією основного фактора

сприяють більш вираженому і ранньому стомленню, відносять

три групи:

 порушення режиму праці і відпочинку (недостатність

часу відпочинку для повного відновлення сил, неправиль(

не використання перерв під час роботи, непродумане

планування праці й відпочинку, порушення біоритмів,

соціальна ізоляція та ін.);

 фактори зовнішнього середовища (знижений вміст кис(

ню і підвищений вуглекислого газу в повітрі, підвищена

вологість, висока чи низька температура повітря тощо);

 фактори використання техніки (забруднення повітря га(

зами, дія механічних сил, що призводить до вібрації,

вплив електромагнітних коливань, ультразвуку, зміна ос(

вітленості, незручність робочої пози, гіпокінезія та ін.).

Періоди стомлення є майже тотожними за формою та іден(

тичними за суттю періодам працездатності, що наведені у

підрозділі 11.5. І це природно, оскільки стомлення можна знач(

ною мірою розглядати як протилежність працездатності.

Розрізняють фізичне і розумове, гостре і хронічне стомлен(

ня. Хронічне стомлення виникає у випадках, коли тривалість

чи повноцінність періодів відпочинку недостатні і відбуваєть(

ся накопичення стомлення.

Особливий вид стомлення – стан монотонії (виникає під

час виконання монотонної одноманітної роботи. Цей стан суп(

роводжується зниженням тонусу кори головного мозку, дрімот(

ним станом, зниженням здатності до вольових зусиль, загаль(

ним зниженням активності всіх психічних процесів. Відмітною

рисою такого стану є його зникнення в результаті зміни роду

діяльності, що й відрізняє монотонію від стомлення.

Стомлення вважається нормальним явищем, а яскраво ви(

раженим негативним станом для виконання діяльності є пере&;

втома. Адже стомлення виникає як природна реакція на ви(

конання роботи і при адекватній величині не відбивається

негативно на ефективності діяльності і стані здоров’я. Навпа(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

ки, явище стомлення за умови достатнього часу для відпочин(

ку й відновлення сил приводить до підвищення працездатності

за механізмом адаптації.

У той же час перевтома являє собою стан організму на межі

патології, який розвивається під впливом тривалої та невпин(

ної роботи в стані втоми або тоді, коли регламентований відпо(

чинок між циклами роботи недостатній для відновлення, об(

’єктивно(суб’єктивні ознаки втоми зберігаються, а в

професійній діяльності з’являються грубі помилки у роботі [6].

Першими ознаками перевтоми є невротичні симптоми:

підвищена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність

бажання займатися звичайною роботою, порушення сну, го(

ловні болі. Клінічні дослідження засвідчили, що явище перевто(

ми за симптомами аналогічне для хворих на неврози. Це такі

ознаки: підвищений колінний рефлекс, тремтіння вій і пальців

витягнутих рук, виразний ортостатичний рефлекс. При пере(

втомі, як правило, переважають симпатичні впливи на серцево(

судинну і дихальну системи.

 

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою стан людини, якими властивостями він характери(

зується?

2. Що являє собою психічний стан?

3. Які існують підходи до визначення функціонального стану?

4. Що являє собою психофізіологічний стан?

5. У чому полягає сутність стресу, які його основні чинники?

6. Що являє собою стан нервово(психічної напруги, які чинники її ви(

никнення?

7. Які причини і види стомлення?

8. Що являє собою перевтома, і якими ознаками вона характеризується?

 

 

Розділ 12. Психофізіологія станів людини

Література:

1. Абабков В.А., Перре М. Адаптация к стрессу: Основы теории, диагно(

стики, терапии. – СПб.: Речь, 2004. – 165 с.

2. Генкин А.А., Медведев В.И. Прогнозирование психофизиологических сос(

тояний. Вопросы методологии и алгоритмизации. – Л.: Наука, 1973. –

144 с.

3. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. – СПб.: Питер, 2005. –

412 с.

4. Китаев&Смык Л.А. Психология стресса. – М.: Наука,1983. – 368 с.

5. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психо(

фізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. – К.: Міле(

ніум, 2004. – 265 с.

6. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів

вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка(Центр, 2003. – 400 с.

7. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. –

3(е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 464 с.

8. Семиченко В.А. Психические состояния: Модульный курс для препода(

вателей и студентов. – К.: Магістр(S, 1998. – 207 с.

 

Теми рефератів:

1. Стан та ефективність діяльності людини.

2. Класифікація станів людини.

3. Чинники стресу.