Процеси, зумовлені контактуванням мов

Контактування мов може зумовити такі процеси:

1) запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила численну кількість іншомовних слів, переважно з англійської мови: дисплей, дискета, файл, інтерфейс, принтер, факс, менеджмент, маркетинг, шоп, саміт, електорат, консенсус, спікер, брифінг, ексклюзивний, боїнг, мерседес, екстрасенс, хот-дог, піца та багато інших. Досить поширеними є запозичення фразеологізмів як в оригінальній формі, так і у вигляді калькування: memento mori, о tempora, o mores, tabula rasa, бути чи не бути (англ. to be or not to be), дивитися крізь пальці (нім. Durch die Finger sehen), яблуко від яблуні далеко не падає (нім. Der Appel fallt nicht weit vom Stamm). Нерідко фразеологічні кальки поширюються на різні мови. Наприклад, за німецьким зразком (danke schon) будуються фраземи зі значенням вдячності в багатьох європейських мовах: укр. красно дякую, серб, хвала лепо, чеськ. dekuji pekne, угор, koszonom szepen тощо;

2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови. Внаслідок контактування румунської мови зі слов'янськими її артикуляція дуже наблизилася до артикуляції слов'янських мов (нерідко можна почути таку характеристику румунської мови: це романська мова зі слов'янською вимовою). Фарингалізовані голосні, що не ластиві тюркським мовам, в азербайджанській мові з'явилися під впливом кавказьких мов. Вимова коміперм'яків стала близькою до російської. Інколи субстрактний вплив може поширитися на декілька мов. Наприклад, у болгарській, румунській і албанській мовах наявний редукований голосний [а] (болг. ъ, рум. а, алб. ё);

3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов характер наголосу змінився: тепер наголошеним є перший склад у всіх формах усіх слів;

4) зміни у граматичній будові мови. У всіх тюркських мовах є шість відмінків. У якутській мові, яка належить до тюркської сім'ї, їх дев'ять. Уважають, що це сталося під впливом евенкійської мови, що належить до тунгусо-маньчжурської сім'ї, багатої на відмінкові форми. У болгарській мові внаслідок контактування з турецькою виник переповідний спосіб дієслова (коментатив), що позначає неочевидну дію (чел «кажуть, що він читав», чели «кажуть, що вони чита-ли»). Під впливом російської мови в сучасній удмуртській мові намітилася тенденція до утворення видових пар дієслова.

Помітним є вплив мовних контактів на зміни в синтаксисі. Синтаксична будова таких фінно-угорських мов, як фінська, угорська, естонська, мордовська, комізирянська, набула ознак індоєвропейських мов: порядок слів у реченні замість фіксованого став вільним, з'явилися підрядні речення зі сполучниками і сполуч-ними словами тощо. У французькій мові зворотний порядок слів у питальному реченні виник під впливом німецької мови.

5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запозичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-, інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -up-, -ізм-, -ант-, -аж-, -am-, -ар- та багато інших (бригадир, марши- рувати, українізм, квартирант, тренаж, типаж, аркушат, актор, фактор). Російською мовою запозичений український суфікс -щин(а): Псковщина, Смоленщина. Бувають випадки запозичення моделей побудови слів. Так, наприклад, румунські числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти творяться за слов'янською моделлю «один + на + десять»: unsprezece, doisprezece тощо, де ип - «один», doi - «два», spre - «на», zece - «десять».

Запозичення – найпоширеніший результат взаємодії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. В англійській мові, наприклад, 60 % французьких слів, у турецькій – 80 % арабізмів, а в корейській – 75 % китаїзмів. Роль лексичних запозичень є визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення. Так, зокрема, суфікси -able, -ible (eatable «їстівний», workable «такий, який потрібно обробити», drinkable «такий, що можна пити», unreadable «нерозбірливий») увійшли до англійської мови з французької разом із запозиченими словами admirable «чудовий», possible «можливий» тощо.

Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лексичні. Як правило, іншомовні слова фонетично пристосовуються до фонологічної системи мови-реципієнта. Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну синтагматику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність), змінюються фонетичні закономірності початку та кінця слова, суперсегментні особливості (відступ від правил наголошування в іншомовних словах) тощо.

Однак за тривалого і масового запозичення слів можуть статися суттєвіші зміни у фонологічній системі, в тому числі поява нових фонем і фонологізація вже наявних у мові варіантів фонем (алофонів). Так, скажімо, у східнослов'янських мовах не було звука (відповідно і фонеми) [ф]. Із прийняттям християнства посилилися контакти східних слов'ян з греками, і в давньоруській мові стали з'являтися грецькі слова, в тому числі й такі, в яких був звук [ф]. Оскільки такий звук був цілком чужим, то спочатку він замінювався своїми звуками [п], [т]: pharos – парус, Philippos – Пилип, Theodor – Теодор, mythos – міт; див. ще поширені раніше в українській мові, в тому числі й у літературній, форми на зразок Атени (Афіни), катедра (кафед-ра) тощо. Сторонність цього звука відчувається навіть тепер: багато хто з українців замінює його звукосполученням [хв]: Хведір, хверма тощо. Однак ще в давньоруську епоху, коли запозичення грецьких слів із звуком [ф] стало масовим, цей звук був спочатку засвоєний освіченими людьми, а через них – іншими верствами населення, і, отримавши широку лексичну базу, став самостійною фонемою (опозиція [ф] іншим звукам стала релевантною, тобто вико-ристовується для розрізнення слів). Пор.: вен – фен, він – фін, вар – фар, ваза – фаза; рос. еон – фон, веска – феска, влага – флага, ворс – форс. Подібне сталося зі звуком [ґ] в українській і чеській мовах. Спочатку він вживався в деяких іншомовних словах, а потім фонологізувався. Див. укр.: гніт і ґніт, грати і ґрати тощо. Отже, спершу запозичений звук функціонує лише у фонетично неасимільованій лексиці, а згодом входить до фонологічної системи мови.

Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим ступенем непроникності. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує морфологію. Наприклад, англійська мова внаслідок контактів із скандинавськими мовами значно спростила свою морфологічну структуру. Саме такий результат контактування в морфології засвідчують креолізовані мови і піджини (спрощені мови), в яких морфологічні способи вираження значень замінюються лексичними.

Синтаксис на відміну від морфології характеризується високим ступенем проникності. Саме в тому вбачають причину подібності синтаксичної структури речення в багатьох мовах світу. Правда, в тих мовах, де основне навантаження вираження граматичних значень лежить на синтаксисі, як то маємо в китайській мові, синтаксичні запозичення обмежені.

Отже, ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови. Здатність до запозичення тим більша, чим слабші системні відношення. Систем-ність зумовлює стійкість, бо сила взаємозв'язку елементів системи перешкоджає проникненню чужого елемента. Це і є причиною того, що найбільше запозичень є на лексико-семантичному рівні мови.

Мовні – один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й кон-вергентний розвиток мов, утворення допоміжних спільних мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих перетворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного розвитку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатичності.

Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними відмінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Серйозні контактно зумовлені зрушення починаються з двомовності, тобто з функціонування двох мов на одній території, в одному й тому ж етнічному середовищі. У двомовних групах людей дві мовні системи вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови – піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, числа, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мовна, а значить і етнічна.

Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвергентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку декількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто «особливі типи ареально-історичної спільності мов, які характеризуються певною кількістю подібних чи спільних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактування і конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.

Термін мовний союз уведений у науковий обіг М. С. Трубецьким у 1923 р. (стаття «Вавілонська і змішування мов»). За Трубецьким, до мовного союзу належать ті мови, які суттєво подібні у морфологи та синтаксисі, рідше – у фонетиці і мають спільний фонд культурних слів, але не пов'язані системою звукових відповідників і корінною (споконвічною) елементарною лексикою. Таким чином, мовні союзи характеризуються певною спільною для мов, що до них входять, незалежно від їх походження сукупністю структурно-типологічних і деколи й матеріальних особливостей. Як зауважує болгарський мовознавець В. Георгієв, мовний союз – це рух мов до інтеграції, який зупинився на півдорозі, це, образно кажучи, набута спорідненість.

Як приклад звичайно наводять балканський мовний союз. До нього належать грецька, албанська, румунська, болгарська, македонська, сербська, хорватська і частково турецька мови. Ці мови характеризуються, як правило, такими спільними ознаками:

а) збігом форм родового та давального відмінків;

б) наявністю постпозитивного артикля;

в) відсутністю інфінітивної форми дієслова;

г) описовим утворенням форми майбутнього часу (за допомогою дієслова зі значенням «хотіти»);

ґ) утворенням числівників від одинадцяти до дев'ятнадцяти за зразком «один + на + десять»;

д) наявністю зредукованого голосного.

Крім цього, названі мови помітно прямують від синтетичної до аналітичної будови і мають багато спільного в лексиці.

З інших мовних союзів можна назвати західноєвропейський, гімалайський, поволзький (волгокамський) і кавказький.

Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.

Субстрат – мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови.

Наприклад, кельтський (галльський) субстрат для французької мови, фракійський субстрат для румунської мови, іберійський субстрат для іспанської мови, дравідський субстрат для індійських мов, фінський субстрат для російських говірок півночі європейської частини Росії.

Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом для мов Західної Європи, німецька для чеської, мова норманських завойовників для англійської, германська мова франків для французької, тюркська мова волзько-камських болгар для слов'янської болгарської та ін.

Сучасний стан будь-якої мови – це результат її довговічної історії, де різноманітні мовні впливи відбилися в ній у вигляді субстратних, суперстратних та адстратних нашарувань. Так, скажімо, в англійській мові можна виявити сліди неіндоєвропейської іберійської мови перших поселенців на Британських островах, кельтської мови бритів і гаелів, латинської мови поселенців перших століть нашої ери, західногерманської мови англів, саксів, фризів, ютів, які завоювали Британію в V – VI ст., північногерманської мови скандинавських вікінгів, які владарювали в Англії в X ст., французької мови норманських феодалів, які підкорили Британію в XI ст.