Актуальність теми

ДМИТРИК І.О.

 

Розробка та реалізація нової економічної політики займає вагоме місце серед бурхливих подій української історії ХХ століття. Значення цього періоду обумовлено тим, що досить короткий проміжок часу став, певною мірою, прикладом комплексного реформування різних галузей життя, у тому числі соціальної сфери. Вивчення досвіду суспільних перетворень у період НЕПу становить значний інтерес для дослідників, які мають можливість використати отримані результати як для порівняння з сучасними процесами, так і для винесення конкретних уроків, розробки практичних рекомендацій з метою подолання негативних соціальних явищ.

Сьогодні внаслідок тривалості перехідного періоду, політичних та економічних криз перед суспільством у повній мірі постали масштабні соціальні проблеми, які потребують принципового вирішення із залученням значних зусиль та коштів (розповсюдження „соціальних” хвороб, невпевненість у майбутньому, що обумовлена відсутністю державних гарантій, бездоглядність дітей та дорослих тощо). Ще більше коло питань доводилося опановувати у період НЕПу. Дослідження щодо рішення соціальних проблем у такому важливому для країни регіоні, як Донбас, у 20-х рр. ХХ ст. має не тільки теоретичну, а й практичну актуальність.

Існує два варіанти розгляду змістовного наповнення соціальної політики держави: відповідно до суспільної стратифікації або до конкретних проблем. У першому випадку аналізується та порівнюється становище різних верств, виділяються групи населення, які внаслідок своєї лояльності до влади або з інших причин ставали пріоритетними адресатами пільг, соціального захисту, допомоги і т.ін. У другому варіанті з’ясовуються особливості розвитку окремих структурних елементів соціальної політики в певний період. Для того, щоб зрозуміти, якими були головні напрямки та в чому полягала сутність соціальних стратегій влади у 1920-х рр., можна використати обидва підходи: спочатку визначити ставлення керівництва держави до певних верств, а потім – перелік питань, які належали до царини суспільних перетворень, санкціонованих владою.

Формально точкою відліку нової економічної політики вважається Х-й з’їзд РКП(б), який відбувся 8 – 16 березня 1921 р. В останній день його роботи було прийнято постанову «Про поліпшення становища робітників і нужденних селян», яку можна вважати першою ластівкою реальних пошуків соціальної стратегії в період НЕПу.Привертає увагу вже сама назва постанови, що декларує необхідність матеріальної підтримки будь-яких робітників (оскільки стосовно цього іменника не вжито прикметник) та чітко визначеної групи селян – нужденних. На диференційоване ставлення влади до цих верств суспільства вказує також диспропорція змістовного наповнення документу. Становище робітників характеризувалося як «виснаження від злиднів і бідувань, пов’язаних із семирічною війною та розоренням, і перевтома від майже надлюдського напруження сил, яке було виявлене робітничим класом Росії за останні три з половиною роки» [1]. Водночас, нужденні селяни потребували допомоги «з огляду на значне лихо, заподіяне неврожаєм і посилюване в дуже багатьох випадках демобілізацією армії» [2]. За текстом постанови виходить, нібито селяни взагалі не відчули на собі перепитій війн і революції, їх зачепив тільки голод (до речі, згаданий дуже стримано) та наслідки демобілізації. Мабуть, така подача минулого мала пояснювати, чому влада намагалася поліпшити становище не всіх селян.

Отже, єдиними адресатами термінової державної допомоги на Х-му з’їзді РКП(б) були названі пролетарії та нужденні селяни. Зауважимо, що про воєнні та повоєнні труднощі інших суспільних груп – кустарів, службовців та ін. в березні 1921 р. на рівні вищого партійного керівництва офіційно не згадували.

Виступи В.І.Леніна уточнювали державну оцінку соціально-економічного становища різних верств суспільства на початку НЕПу. Він також вважав найгіршим стан робітників, що підтверджується цитатами: «Відбулося поліпшення становища селянства, а на долю робітничого класу випали тяжкі страждання – і саме тому, що він здійснює свою диктатуру» [3], «…громадянська війна 1918 – 1920 років…знекровила більш за все саме пролетаріат» [4], «в Радянській республіці це той клас, …який більше за інші класи за ці три з половиною роки постраждав, змучився, пережив злиднів та негараздів. Ці три з половиною роки… ознаменували собою для робітничого класу, для пролетаріату такі випробування, такі нестатки, такі жертви, таке загострення всіляких нужд, як ніколи в світі» [5].

Декларуючи, що нова економічна політика була введена в інтересах саме селян, В.І.Ленін зауважував, що вони, по-перше, постраждали менше, ніж робітники, по-друге, були «силою коливання», тобто виступали то союзниками, та ворогами робітничого класу. Але голова уряду держави нового типу закликав допомогти селянам заради збереження більшовиками політичної влади. Допомога визначалася введенням продподатку замість продрозкладки.

Перші спроби публічного визнання в умовах НЕПу значущості інших верств суспільства було зроблено протягом 1921 р. Магістральні думки стосовно рівня довіри нової влади до вчительства відображені в листі ЦК РКП(б) «Про роботу серед працівників освіти». У межах нового політичного курсу місцеві партійні організації мали «відмовитися від свого традиційного до цього часу ставлення до робітників освіти, як до саботажників, якими вони давно перестали бути, якщо навіть колись і були. Ми повинні зрозуміти, що таке ставлення в сучасний період є великою помилкою, яка серйозно шкодить справі радянського будівництва… Ми повинні зробити все можливе для того, щоб цю дуже корисну суспільну групу втягнути в інтереси та творчу роботу Радянської держави…» [6]. Матеріальне становище вчителів визнавалося авторами цього документу як «виключно скрутне».

Раптове переосмислення відносин з цією професійною категорією на початку нового історичного періоду пояснювалося тим, що в досить складний для влади час профспілка працівників освіти була єдиною організацією, осередки якої досить щільно охоплювали не тільки міську, але й сільську частини республіки. Тож, інтерес до педагогів був обумовлений тим, що вони могли і мали стати агентами і провідниками певних соціальних змін в першу чергу на селі. По-перше, їх думку поважали, по-друге, селяни сприймали освітян як своїх, а до приїжджих лекторів та агітаторів ставилися з недовірою.

Незрозумілим в період НЕПу було становище спеціалістів. З одного боку, влада декларувала підкреслено позитивне відношення до них. В.І.Ленін, створюючи в січні 1922 р. «Проект тез про роль та завдання профспілок в умовах нової економічної політики» проголосив чіткий намір створити спецам, яких визначав як особливий соціальний прошарок, умови, за яких вони б почувалися в соціалістичній державі краще, ніж в капіталістичній у відношенні матеріальному, правовому, ідейному і т. ін. [7]. З іншого боку, на місцях (на рудниках Уралу та Донбасу) із введенням нового курсу поширилися випадки вбивств інженерів робітниками. За даними дослідниці О.К.Міхеєвої навесні 1921 р. Донбас був визначений як неблагополучний регіон через ставлення до спеціалістів з боку виробничих партійних осередків [8]. Тобто, позиція представників партії на місцях суттєво відрізнялася від зазначеної в центрі.

9 серпня 1921 р. було опубліковано «Наказ Ради народних комісарів про впровадження в життя основ нової економічної політики», в якому на фоні вказівок, що стосувалися економічних перетворень, можна виокремити елементи соціальних змін. У документі зазначалася необхідність створення умов для розвитку дрібної та кустарної промисловості. Найбільш бажаною формою існування кустарного виробництва називалася кооперація. Особлива увага мала приділятися тим галузям дрібної промисловості, які обслуговували потреби великої промисловості, виконували замовлення держави або працювали на споживчу кооперацію [9]. Кустарям ніби надавали статус «своїх», включали до когорти «правильних», тобто відданих радянській владі соціальних груп, що значно спрощувало їх існування.

Після ознайомлення з тим, яке місце займала та чи інша соціальна верства в новому більшовицькому курсі суспільного розвитку, слід окреслити головні соціальні напрями, здійснення яких було заплановано протягом періоду НЕПу. Для цього нами проаналізовано законодавчі акти 1920- х рр., а також партійні резолюції та постанови. Серед соціально-орієнтованих заходів влада та партійні органи найчастіше звертали увагу на питання:

Ø регулювання заробітної плати («Заробітна плата» як частина резолюції VІІ конференції КП(б)У від 4-10 квітня 1923 р.; «Заробітна плата і профспілки» як частина резолюції ХІІІ конференції РКП(б) від 18 січня 1924 р.; постанова пленуму ЦК РКП(б) «Про політику заробітної плати» від 19 серпня 1924 р.;

Ø пом’якшення житлової кризи (постанова ЦВК та РНК СРСР «Про житлову кооперацію» від 19 серпня 1924 р.; резолюція об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) «По житловому будівництву» від 23 липня 1926 р.; постанова ЦВК та РНК СРСР «Про житлову політику» від 4 січня 1928 р.);

Ø боротьби з безробіттям (постанова ІІ сесії ВЦВК 8-го скликання «Про безробіття та боротьбу з ним» від 17 квітня 1924 р.);

Ø порятунку безпритульних дітей (постанова ІІ сесії ВЦВК 8-го скликання «Про боротьбу з дитячою безпритульністю» від 17 квітня 1924 р.; постанова РНК УСРР «Про поліпшення побуту дітей в установах соціального виховання Народного Комісаріату Освіти» від 7 червня 1924 р.);

Ø охорони здоров’я (постанова РНК УСРР «Про обов’язкову реєстрацію заразливих та гостро епідемічних захворювань і повідомлення про них» від 25 серпня 1926 р.; постанова ВУЦВК та РНК УСРР «Про фонд допомоги матері-селянці під час вагітності та пологів» від 25 серпня 1926 р. від 10 листопада 1928 р.).

Відповідно до цього переліку реалізацію соціальної політики як в країні в цілому, так і в окремих регіонах, слід розглядати за наступними проблемно-тематичними блоками: рівень матеріально-фінансового та соціально-побутового забезпечення різних соціальних груп у регіоні як показник характеру та ефективності реалізації державних розробок; аналіз окремих заходів, покликаних гарантувати дотримання соціальних стандартів у сфері охорони здоров’я, соціального захисту безробітних, сиріт, інвалідів, тимчасово непрацездатних осіб тощо. У той же час, в роботі не розглядаються питання, які є темами окремого, більш деталізованого вивчення (зокрема, становлення системи освіти дорослих та дітей та ін.).

Метою нашого дослідження є комплексний аналіз державного досвіду з розробки соціальної політики та її реалізації в регіоні Донбасу у 1921 –1928 рр.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

¨ систематизувати та проаналізувати наукову літературу з даної проблеми, визначити інформаційні можливості джерельної бази та обґрунтувати методологічні засади дослідження;

¨ з’ясувати рівень і особливості матеріального забезпечення різних соціальних груп у Донбасі, спираючись на аналіз динаміки грошових прибутків населення, статей сімейних бюджетів, структури харчування тощо;

¨ дослідити стан житлового питання та конкретні шляхи розв’язання житлової проблеми в регіоні у 1921-1928 рр.;

¨ охарактеризувати параметри комунальної інфраструктури Донбасу та обсяг наданих населенню послуг;

¨ проаналізувати становлення системи охорони здоров’я в регіоні на прикладі окремих напрямків діяльності;

¨ виявити головні особливості безробіття у промисловому центрі, офіційні та латентні форми допомоги тим, хто потребував роботи, реакцію безробітних на своє становище;

¨ визначити характер дитячої безпритульності у період НЕПу та методи боротьби з нею в Донбасі;

¨ розглянути основні напрямки організації та надання соціальної допомоги тимчасово непрацездатним та інвалідам.

Хронологічні рамки дослідженняохоплюють 1921 – 1928 роки. Слід зазначити, що використання абревіатури «НЕП» в історіографічній традиції не завжди супроводжується чітким визначенням хронологічних меж. Так, дослідниця цього аспекту Л.Шаповал дійшла висновку, що початок НЕПу не викликає суперечливих тлумачень стосовно дати його запровадження, хоча деякі вчені виокремлюють своєрідний підготовчий період (лютий-березень 1921 р.), а от період скасування поширюється на декілька років (1927 р., 1928 р., 1929 р.) [10]. Початок нашого дослідження пов`язаний з 1921 р., а саме – з прийняттям у березні на Х-му з’їзді РКП(б) рішення про заміну продрозкладки продподатком, що спричинило до змін основних принципів соціально-економічного розвитку радянської держави у 1920-х рр. 1928-й рік визнається верхньою межею дослідження, оскільки саме тоді, за всіма ознаками, нову економічну політику було остаточно «згорнуто».

Територіальні межі праці визначаються кордонами Донбасу. Під цим терміном розуміється регіон, землі якого у 1920-1925 рр. входили до складу Донецької губернії, у 1925-1930 рр. складалися з Артемівської, Маріупольської, Луганської, Сталінської і Старобільської округ. Вибір Донбасу в якості регіону, який досліджується, обумовлений тим, що в період НЕПу він був одним з найбільших промислових центрів республіки, тож на його теренах знайшли своє відображення закономірні процеси історії країни, успіхи та прорахунки соціальної політики.

Наукова новизна роботи полягає в:

§ обґрунтуванні схеми вивчення соціальної політики радянської держави у період НЕПу;

§ з`ясуванні рівня та характеру оплати праці робітників та службовців Донбасу;

§ аналізі структури сімейних бюджетів робітників та селян регіону;

§ визначенні якості та особливостей соціально-побутового та медичного обслуговування населення;

§ наданні характеристики та класифікації видів допомоги безпритульним дітям, безробітним підліткам і дорослим, непрацездатним особам;

§ виявленні низки функцій місцевих установ, що займалися впровадженням конкретно-орієнтованих соціальних програм у життя, в тому числі таких, що не були їм властивими;

§ встановленні спільних принципів та підходів державної політики у вирішенні різних за своєю формою та змістом суспільних нагальних проблем у визначений період.