Наукові праці

До релігійних проблем Бекон підходить з суто світської політичної міркою, турбуючись передусім про стабільності державних справ. Йому чужі настрої пуритан, "спонукуваних необачної ненавистю всім церемоніям і порядків часів римської церкви (коли б усі вони незалежно від були забобонними і брудними) і відомих болючим наслідуванням деяким протестантським церквам". У той самий короткий час він вважає ці настрої скоріш образливими для церковні школи й світської влади, ніж ворожими. У англійської реформації Бекон виділяє три важливі моменти: "утримання всередині королівства значних коштів, що колись стягувалися до Рима", закриття монастирів, звільнення англійських королів від підпорядкування зовнішнім політичних сил. Своєрідна охоронна позиція у питаннях релігії обумовила та її ставлення до урядовим переслідувань папістів і пуритан. Він рекомендує вдаватися до репресій проти тих і інших у випадку їх публічних виступів чи інших дій, які завдають шкоди державі.

Набагато більше, ніж протиборство англійців, католиків і пуритан, Бэкона залучали заняття філософією, історією, мистецтвом. Світогляд Бэкона спочатку складалося як світське у своїй основі. Його молодість збіглася з часом бурхливого цвітіння англійської гуманістичної культури. Сучасниками Бэкона були видатні поети і драматурги, філологи і антикварии, мореплавці і пірати, люди холодного потужні мізки і гарячих пристрастей - Френсіс Дрейк і Уолтер Рэли, Томас Сміт і Вільям Кемден, Джон Лілі і Томас Нэш, Едмунд Спенсер і Філіп Сідні, Роберт Грін і Томас Кид, Крістофер Марло і Вільям Шекспір...

У 80-ті роки Бекон написав не перший і, на жаль, несохранившийся філософський трактат "Найбільше породження часу", де із молодою енергією і відвагою висунув ідею реформи всього людського знання і набутий сформулював поняття нового, індуктивного методу, яке, за словами видавця та найбільшої знавця його філософського спадщини Елліса, "визначило характер усіх її теорій", залишаючись їх душею, животворящим. Але знадобилося довгих 35 років напруженої багатоденної роботи бэконовского інтелекту, як ця ідея відлилася в карбовані афоризми "Нового Органона", надавши особливий багатозначний сенс всьому, що з роки вийшло з-під його пера.

У 1597 р. у житті Бэкона відбувається ще одна подія - випускає друком свій "перший літературний працю "Досліди й красномовні настанови моральні і політичні". У наступні роки "Досліди" перевидавалися неодноразово. Від видання до видання збільшувалася їх кількість, разнообразилась тематика, помітнішою ставав політичний акцент. Видання 1597 р. складався лише з 10 коротких есе, які, здавалося б, справляють враження випадкового, аморфного зборів з хаотичної композицією. Сам авторка у присвяті, адресованому братові, побоювався, що "Досліди" "будуть подібні... новим полупенсовым монетам, які, хоча срібло у яких і повноцінно, аж надто дрібні".

Але чи справді випадкової була тематика "Опытов" 1597 р.? Фактично Бекон розглядає у яких ті запитання, які хвилювали його весь останні роки - шляхи і засоби досягнення посад, правил поведінки у суспільстві та ін. Про це йдеться у дослідах "Про мистецтво розмови", "Про заходи дотримання пристойності", "Про наближених і друзів", "Про просителях і ходатаях", "Про почестях і популярності". Проза життя продиктувала і теми двох інших дослідів - "Про витрати" і "Про засобах зберегти здоров'я".

"Досліди" - це маленьке правила моралі, почерпнутих "більше з досвіду, ніж із книжок". Вони чітко виявляється гуманістичний ренесансний характер етики Бэкона, отвергавшего пасивне споглядальне ставлення до світу і вважало, що щастя і добробут можна досягнути завдяки власній активності людини. Цей принцип його етичної концепції отримує розвиток у наступних виданнях "Опытов", в філософських і розширення політичних працях. Концепція Бэкона містить у собі оптимістичний заряд віри у духовну міць людини, здатного подолати всі, навіть страх смерті. Він, що "так само природно померти, як і народитися".

Логічно продовжуючи своє етичне вчення, Бекон виводить його з рамки відносин окремих індивідів і поширює на громадське життя загалом. Вже виданні 1597 р. з'являються досліди "Про партіях" і "Про мистецтво переговорів", у яких Бекон зачіпає суто політичні проблеми. Кількість "політичних" дослідів різко зростає у солідному виданні 1612 р. Бекон обізнаний із "Дослідами" Монтеня, вперше опублікованими 1580 р., і відчув їхнього впливу. Характер цього впливу, співвідношення масштабів зробленого Монтенем і Бэконом добре показав А. І. Герцен. У Франції XVI в., писав Пауль, "утворилося особливе, практически-философское погляд на речі... погляд вільне, заснований на життя, на самомышлении і звіті про прожитих подіях, почасти на засвоєнні, на боргом, живому вивченні древніх письменників; погляд ця зустріч стала це й прямо оцінювати життя, з її брала матеріали і совет...Монтень був дещо відношенні попередник Бэкона, а Бекон - геній цього погляди".

Мислення Бэкона вирізняла одна непогані часто яка трапляється риса - сталість ідей, висновків, концепцій. Вдивляючись, скажімо, в доповнення, що він робив до нових виданням "Опытов", важко знайти шви між різночасними частинами. У житті ситуація була інакша...

Бэкону, 42-летнему юристу, оглядывающемуся у своє минуле, доводилося визнати, що його надій не здійснилося, а плани досі залишалися планами. У 1604 р., прагнучи заручитися розташуванням Якова I, Бекон становить так звану "Апологію" - документ, покликаний реабілітувати автора перед королем і друзями страченого графа. "Усі, що зробив, - заявляє Бекон, -...було зроблено з міркувань боргу і служіння королеві і держави".

У роки царювання Якова Бекон прагне зацікавити його своїми політичними і науковими ідеями. "Приблизно так як весна року - найкращий час очищення і лікування тіла природи, - пише він, - і весна королівського правління - найкраще час для очищення політичного тіла" У 1605 р. Бекон видав перше велике філософське твір "Дві книжки про відновлення наук" - принциповий начерк завершеного 18 років праці "Про гідність і збільшенні наук". Перша книга присвячувалася обгрунтуванню видатну роль знання і набутий наук у всіх галузях життя, друга містила схему класифікації наук і намічала шляху їх подальшого розвитку.

Власне філософської частини твори передував багатий потік славослів'я на адресу Якова I, що завершується наступним пасажем: "Воістину важко було знайти за історію з часу Різдва Христового хоч одну государя, якого було б порівняти зі своєю величністю за розмаїттям і глибині пізнанні у сфері наук як людських, і божественних". Нас нічого не винні дивувати ці витримані на кшталт явного сервілізму компліменти, мають тривалу, що йде від часу античності традицію та звичайні для літературної практики гуманістів епохи Відродження. Їх сенс не зводився лише у "домаганню прихильності", а й переслідував етичні мети, влучно розкриті самим Бэконом: "Коли кажуть людям, які є, їм показують, якими повинно бути".

Проте ідеї реформатора науки витратило не були зрозумілі королем. Перелистав якось одна з творів Бэкона, Яків зауважив, що його, як Святе письмо, переважає всі доступне розумінню.

У першому парламенті Якова, скликаному в 1604 р., ім'я Бэкона називалося серед імен імовірних кандидатів посаду спікера палати громад. За давньою традиції цю посаду обиралося обличчя, запропоноване короною, але у парламенті 1604 р. налагоджений механізм забуксував. Депутати зустріли у багнети кандидатуру подвір'я і назвали власних кандидатів, серед яких Бекон видавався постаттю компромісною, здатної задовольнити і палату, і королівський двір.

У стосунках корони із парламентом починався новий етап. Палата громад дедалі більше поривалася становищу дієвого та постійного чинника у житті країни, підкреслюючи законність і непохитність своїх прав. Цей мотив чітко пролунав вже в початку роботи першого парламенту Якова. 20 червня 1604 р. розробили документ "Апологія палати громад", який радянськими істориками як програма політичні й економічні вимог нового дворянства і буржуазії. Автори "Апології" заявляли: "У нашій країні немає що посідає настільки високе положення органу, який міг би за становищем і правам переносити які з цієї високої палатою парламенту, що з згоди вашого величності видає закони всіх інших органів держави, сама ж ми отримує жодної від жодного іншого органу ні законів, ні наказів". "Апологія" фактично заперечила абсолютний і одноособовий характер королівської влади як і громадянської, і у в духовній сфері і намічала заходи, долженствовавшие зі свого об'єктивного змісту забезпечити право власності на грішну землю і недоторканність доходів від торгово-промислової діяльності.

Порівняння тексту "Апології" з парламентськими промовами, листами і стають політичними трактатами Бэкона цих років дозволяє припустити, що її ідеї було використано головним чином тієї частини, де йдеться про усунення суперечностей у питаннях релігії, соціальній та окремих положеннях, що стосуються скасування найодіозніших феодальних повинностей.

Під час обговорення в палаті питання про англо-шотландской унії, якої домагався король, Бекон виступив як переконаний прибічник об'єднання двох королівств. Він чудово бачив в англо-шотландской унії єдину реальну гарантію проти багатовікової ворожнечі і кривавих міжусобиць двох десятків країн. До того ж, думав Бекон, Англія, об'єднавшись із Шотландією і підпорядкувавши Ірландію, перетворилася в жодну з найсильніших монархій світу. На його думку, до початку XVII в. вже можна було розмовляти про єдність території двох сусідніх країн, які було поділено природними межами, про близькості мови та спільності релігійної доктрини (при різному церковної організації); з царювання Якова Стюарта англійською престолі обидві країни мали при цьому одного суверена.

Бекон включається й у обговорення проблем, що з релігійними чварами між офіційної англіканської Церквою і пуританами. Зберігся його трактат 1603 р. "Про умиротворенні і наставлянні церкви", перейнятий духом неприйняття фанатизму. Бэкон-политик вважав, що у справах релігії слід різко відрізняти розбіжності у питаннях догматики від суперечностей у питаннях ритуалу, церковної ієрархії. Якщо у першому разі слід керуватися принципом: "Хто ні з нами, той проти нас", то у другому доречнішим буде принцип: "Хто не проти нас, той із нами". Відзначаючи, політика щодо цивільних справ парламент регулярно приймає закони, покликані коригувати різні політичні норми, він висловлює подив, чого ця практика не поширюється на церковні справи.

Політичною концепції Бэкона, яка склалася основному кінець доби Тюдорів, близька і органічна відома формула англійського державного права - "король у парламенті". Досить ємна і еластична як така, здатна за необхідності задовольнити і апологетів крайнього абсолютизму, і прихильників монархії конституційного типу, ця формула, употреблявшаяся кількома поколіннями англійських юристів й політичних мислителів, знайшла до кінця XVI в. цілком певний сенс, ставши літературним вираженням практики тюдоровского абсолютизму, що використовував посилення своєї місцевої влади парламент.

"Король у парламенті" - те, що, на думку теоретиків англійського абсолютизму, відрізняло їхню країну від Німеччині й інших країнах континенту, становила її винятковість, служило гарантією від внутрішні негаразди і смут. Дядько Бэкона лорд Бэрли вигукував: "Чого тільки може зробити король у парламенті - хіба що для дива!", яке сучасник лондонський єпископ Джон Эймлер, під час перебування архідияконом Стау, розмірковував так: "Правління Англії - це буде непросто монархія, як по недостатнього міркуванню вважають, непросто олігархія чи демократія, але правління, що представляє суміш від цього... вираженням, більше, істотою чого є парламент яку виявите три ці стану: короля чи королеву, які мають монархію, знати, т. е. аристократію, городян і лицарів - демократію". Так політична практика тюдоровской Англії подводилась під становища популярною добу Відродження теорії "змішаного правління".

Бекон вважав англійське законодавство, що стосувалася взаємовідносин государя і, "найкращим, справедливейшим у світі". "Суверенітет і свободи парламенту, - зазначав він у парламентської промови 1610 р., - суть дві основні елемента цієї держави, які, хоча них активніший, а інший більш пасивний, не перекреслюють і знищують, а посилюють і підтримують одне одного".

Вихідним теоретичним імпульсом бэконовской концепції структурі державної влади стала гуманістична ідея могутнього та освіченого правителя як гаранта підтримки здоров'я з політичної тілі, яке вбачалося Бэкону держава. Переведенная мовою політичних трактатів, ця ідея перетворюватися на ідею співробітництва королівської влади з мудрою порадою. "Хоча усі королі іменуються земними богами, - помічав Бекон, - вони бренны, як і; є підстави дітьми, старими, хворими, розсіяними". Государи що неспроможні бачити все на власні очі, чути все своїми вухами і, отже, повинні вдаватися до сприянню ради.

Як і у навчанні Бэкона, ця ідея наділена кров'ю і плоттю історичної реальності, вона позбавлена абстрактного філософствування. Бекон розмірковував про сильному держави не сильному правителі, маю на увазі не якесь абстрактне держава, а своєї країни - Англію свого часу. У філософських трактатах, літературних вазі, парламентських промовах і листах королю з різною мірою конкретності, але завжди йдеться про долю англійського держави, як і в працях Макіавеллі - про долю його Італії.

Ідея сильної державної влади - наскрізна в усій соціологічною концепції Бэкона. Усі, що суперечить цієї ідеї, що може загрожувати державному могутності, викликає його різко негативне ставлення, чи це сепаратизм феодальної знаті, народні повстання чи релігійні чвари. І навпаки, сили, здатні, на його думку, це могутність зміцнити (саме такий силою вважав він парламент), знаходять у його обличчі рішучого прибічника.

Беручи посаду лорда-канцлера, Бекон вимовив традиційну мова, у -обмежився звичайним у разі викладом завдань своєї діяльності обіймали цю посаду, а й сподівається, за всієї зайнятості службовими справами йому вдасться зберегти "певну частку свободи для занять мистецтвами і науками", і як, додав, що до цим занять він від природи плекав найбільшу схильність.

Але Бэкона тривожило, мабуть, й те... Ще 1612 р. в досвіді "Про високій посаді" він писав: "Вивищення - важке справа: від самих тяганини люди дійдуть ще більшою... до честі приходять через безчестя; вищому місці легко посковзнутися, а шлях тому - нічим іншим, як падіння чи, по меншою мірою, захід, являющий собою а хто печальний видовище". Протягом восьми десятиліть до Бэкона Томас Мор, обіймаючи посаду лорда-канцлера, сказав майже ті ж слова: "Вважаю це крісло місцем, повним небезпек і тяжкої праці і інакшим почесним. Що становище, то глибше падіння... Якби милість короля, я вважав би своє місце так само приємним, як Дамоклу був приємний меч, висів вдома її головою".

Восени 1620 р. Бекон опублікував свій головну філософську працю "Новий Органон", у якому вчення про методі як основу філософії і будь-якого наукового знання.

Публікація "Нового Органона" як така була науковим подвигом мислителя, завершенням багаторічної, титанічній роботи. Остаточному тексту передувало, по меншою мірою, 12 варіантів.

"Новий Органон" побачив світ кілька місяців до шістдесятиріччя Бэкона, що він зазначив у дружньому колі й усієї вищої знаті королівства. Ювілей відзначався 22 січня 1621 р. Торжества були пишними. Король подарував ювіляру титул віконта Сент-Олбанского. Поэт-лауреат Бен Джонсон присвятив новому віконту кілька бундючні, але з позбавлені щирого почуття вірші.

Навесні 1622 р. виходить "Історією Генріха VII". У дусі ренесансної традиції, що розглядала (іноді навіть зайве прямолінійно) історію як наставницю життя, Бекон звертався поваги минулому, сподіваючись знайти у ньому підтвердження політичним ідеалам, отримати від нього уроки для сьогодення й майбутнього.

Роботу Бэкона над "Історією Генріха VII" важко поза тієї інтелектуальної атмосфери, що склалася щодо англійської суспільстві наприкінці XVI - початку XVII в.

Політичний характер "Історії Генріха VII", який підкреслював сам Бекон, дав латинської виданню підзаголовок "Праця воістину політичний", зближує англійського автора з представниками італійської гуманістичної історіографії. Особливо великий вплив на Бэкона надали Макіавеллі і Гвиччардини.

Бэконовская "Історія" хіба що з'єднує риси історичного дослідження та сценічної хроніки. Сама історія представляється Бэкону гігантської сценою, де розігрується грандіозна драма людських і введення державних доль.

У цьому вся праці Бекон розглядає проблеми, цікавили його як державної діяча і мислителя: державна влада, законодавство, торгівля, боротьби з заколотами, війни. Ступінь охоплення, майже неймовірна для досить невеликого твори, коло тим гаслам і проблем внутрішньої і до зовнішньої політики - від питань престолонаследия до відкриття Північноамериканського материка - надають "Історії Генріха VII" характер незбираного праці, присвяченого історії Англії кінця XV - початку XVI в.

У історії Бекон спробував знайти підтвердження соціально-політичної концепції сильної політичної влади, заснованої на співробітництві государя й поради. У правлінні Генріха VII Бекон бачив або хотів би бачити а то й ідеальний, то вартий уваги приклад. Перший Тюдор вмів, на думку Бэкона, поєднати королівську прерогативу з правами парламенту.

Трактат "Про гідність і збільшенні наук", у якому класифікацію всіх накопичених людством знань, і "Новий Органон" мали, за задумом Бэкона, скласти два перших частини "Великого відновлення наук". У третій частині - "Природною й експериментальної історії" - він хотів дати систематизоване описи явищ і фактів навколишнього світу, які б послужити підвалинами побудови філософської теорії. Цю частина ще було написати. Поки само було завершено лише попередній начерк "Природною історії", що з'явився одному томі з "Новим Органоном". Четверту частину, "Драбина розуму", мала включати приклади досліджень, і відкриттів, зроблених у відповідність до новим індуктивним методом. У п'яту передбачалося включити опис спостережень і відкриттів, зроблених старим умоглядним методом і ще вимагали додаткової перевірки. Шоста, остання частина "Великого відновлення", заради якої, власне, і створювалися попередніх, замислювалась як ще всеосяжне і систематичне виклад знань, вироблених з урахуванням індуктивного методу.

Бэконовская класифікація наук стала своєрідною енциклопедією, а сам Бекон то, можливо з права названий на числі найперших європейських енциклопедистів. Цю його роль визнавали і французькі енциклопедисти XVIII в. Одне з творців французької "Енциклопедії" Д'Аламбер зазначав: "головним чином, ми маємо канцлеру Бэкону енциклопедичним деревом".

Проголошуючи необхідність досвідченого знання, яке єдине здатне сприяти відкриттю про причини і аксіом, Бекон був дуже далекий до примітивного розуміння досвіду, від відомості його до голому емпіризму чи "наївному сенсуализму". Не випадкові дані безпосереднього сприйняття дійсності, а спеціально організовані, "впорядковані" експерименти здатні прокласти дорогу "істинному", т. е. об'єктивного знання. Бекон був, мабуть, першим мислителем своєї епохи, зрозумів, яку величезну роль покликана відігравати у процесі пізнання дослідницький метод. Про индуктивном методі Бэкона написані сотні сторінок. Докладно проаналізовані його нескороминущі гідності й великі вади, одні у тому числі пояснюються полемічним азартом, інші - рівнем розвитку тодішньої науки. Сам Бекон був далекий від здобуття права вважати свій метод вершиною, після чого подальше сходження було б непотрібним. "Ми... не стверджуємо, - писав Пауль, -... що до цього нічого не можна додати: навпаки... мистецтво відкриття може зрости разом із відкриттями". Філософ залишався вірний старому девізу: "Істина - дочка часу, а чи не авторитету"..

"Важко вказати й у історії інший приклад, - вважає академік П. Л. Капіца, - коли філософ міг надати така велика впливом геть перебіг математично-природничої грамотності". Засновники перших європейських академій заявляли, що й діяльність натхненна ідеями Бэкона при створенні академій вони спиралися на бэконовский проект організації наукових досліджень державному масштабі, викладений у його незакінченому творі "Нова Атлантида", з якого працював у останні роки життя.

"Нова Атлантида" розповідає про вигаданому острові Бенсалем, що у Тихому океані і відомому європейцям. Тут досягнуть небачений у Європі рівень науку й техніки завдяки діяльності якогось співтовариства учених - Будинку Соломона, метою якого "є пізнання про причини і таємних пружин всіх речей і розширення меж людської влади до того часу, доки всі стане йому можливим". Бенсалемиты вміють отримувати високі і надвисокі температури, прогнози погоди були, землетруси та хвороби, створювати штучний клімат, оживляти тварин і звинувачують управляти їх розвитком, отримувати гарантовані врожаї шляхом (як ми сказали б сьогодні) меліорації грунту. Але вони є прилади, схожі на сучасні радіо, телебачення та звукозапис, літальні апарати, підводні човни й багато іншого. Відповідно до рівнем науково-технічних досягнень і рівень життя громадян Бенсалема, переважаючий сучасні Бэкону європейські зразки.

У "Нової Атлантиді" докладно викладається розгалужена структура науково-дослідної праці закордонних вчених Будинку Соломона, яка, як і загальна оцінка цілей своєї діяльності, повністю цілком узгоджується з бэконовской програмою розвитку наукових знань.

Можна лише гадати, що мала являти собою "Нова Атлантида" у вигляді. Її перший видавець духівник Бэкона У. Раули стверджував, що у наступних розділах автор збирався дати зображення соціального ладу Бенсалема. Якщо це точно, залишається тільки жалкувати з приводу неосуществленности задуму Бэкона. Та й зроблену ним змушує поставити під сумнів тому, ідея твори, як вважали багато дослідників, полягала лише у пропаганді ідеї наукової кооперації і державної субсидування наукових досліджень про при абсолютному байдужості до проблеми суспільного ладу.

"Нову Атлантиду" робить утопією не віра у прогрес науки, а віра у її абсолютну соціальну міць. Наука виступає в утопії Бэкона як цілитель виразок і пороків суспільства і людини, як сила здатна самостійно переобладнати світ, зробити його щасливою і процвітаючим, затвердити гуманістичні принципи відносин між людьми. Головна відмінність стюартовской Англії від Бенсалема очевидно. Якщо останньому наука має виключно соціальними функціями, то Англії початку XVII в. припадало лише мріяти про суспільство, де науці належить вельми відповідальна роль.

Ідеї "Нової Атлантиди" надихали багатьох діячів Англійської революції (одного з лідерів Долгого парламенту Джона Піма до ідеолога дігерів Джерарда Уинстэнли), зуміли побачити у творах Бэкона, захисника політичного статус-кво і - державної стабільності, їх глибоку внутрішню відданість ідеї розвитку та зміни.

За свідченням У. Раули, Бекон перервав роботу над "Нової Атлантидою", аби пожвавити складання "Природною історії". Старіючий філософ поспішав... Дедалі частіше й частіше давали себе знати хвороби. Влітку 1624 і осінню 1625 р. воно було між життям і смертю. Кілька разів переробляє Бекон текст заповіту, проявляючи особливе стурбованість долі своїх рукописів.