Система попередження пожежМетою пожежної безпеки об’єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі – обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей. Система попередження пожеж об'єднується загальним поняттям — пожежна профілактика. Пожежна профілактика — це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків і створення умов для пожежогасіння. Пожежна профілактика передбачає оцінку пожежної і вибухово-виробничої небезпеки та здійснення різних способів і засобів захисту: технологічних (автоматичне блокування, сигналізація і ін.); будівельних (димовидалення, легкорозбірні конструкції, шляхи евакуації, брандмауери і ін.); організаційних (створення пожежно-рятувальних частин, газорятувальних служб і ін.). Система попередження пожеж має забезпечувати необхідний рівень безпеки працюючих і матеріальних цінностей. Її призначення полягає у тому, щоб: унеможливити виникнення пожеж; у разі виникнення пожежі гарантувати максимальну безпеку людей; забезпечувати одночасну пожежну безпеку як для працюючих, так і для матеріальних цінностей; попереджувати та не допускати негативного впливу на працюючих небезпечних чинників пожежі. Об'єкти, на яких пожежі можуть призвести до ураження працюючих унаслідок впливу небезпечних чинників, пов'язаних з пожежею, повинні розробляти чітку систему заходів попередження пожеж.
30. Основні характеристики робочої зони. Робочою зоною або зоною обслуговування вважається простір заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на яких перебувають люди або є робочі місця. Постійним робочим місцем вважається місце, на якому робітник перебуває більшу частину свого часу. Наприклад: 1) для категорії робіт середньої тяжкості (2а); 2) для холодного періоду року (температура зовнішнього повітря нижче +10°С); 3) на постійних робочих місцях. Оптимальні і допустимі параметри мікроклімату повинні бути такими:
Інтенсивність теплового опромінювання робітників від нагрітих поверхонь технологічного устаткування не повинна перевищувати: - 35 Вт/м2 – при опромінюванні більше 50% поверхні тіла людини; - 70 Вт/м2 – більше 25% та не більше 75%; - 100 Вт/м2 – при опромінюванні не більше 25% поверхні тіла. Вимоги до виробничих приміщень. Вибір типу приміщення визначається технологічним процесом та можливістю боротьби з шумом, вібрацією і забрудненням повітря. Виробничі приміщення відповідно до вимог чинних нормативів мають бути забезпечені достатнім природним освітленням. Обов’язковим є являється також улаштування ефективної за екологічними і санітарно-гігієнічними показниками вентиляції. Висота виробничих приміщень повинна бути не менше 3,2 м, а об’єм і площа – 15 м3 та 4,5 м2 відповідно на кожного працівника (для користувачів комп’ютерів на одного працюючого повинно бути не менше: площі - 6 м2 і об’єму - 20 м3). Приміщення чи дільниці виробництв з надлишками тепла, а також зі значними виділеннями шкідливих газів, пару чи пилу слід, як правило, розміщувати біля зовнішніх стін будівель, а у багатоповерхових будівлях – на верхніх поверхах. Підлога на робочих місцях має бути рівною, теплою, щільною та стійкою до ударів, мати неслизьку та зручну для очистки поверхню; бути стійкою до дії хімічних речовин і не вбирати їх. Стіни виробничих та побутових приміщень мають відповідати вимогам шумо- і теплозахисту; легкому піддаватись прибиранню та миттю; мати покриття, що виключає можливість поглинення чи осадження отруйних речовин (керамічна плитка, олійна фарба). Приміщення, де розміщені виробництва з виділенням шкідливих та агресивних речовин (кислоти, луги, ртуть, бензол, сполуки свинцю та ін.), повинні мати стіни, стелю та конструкції, виконані і оздоблені так, щоб попереджувалась сорбція (осідання) цих речовин та забезпечувалась можливість очищення та миття цих поверхонь. У приміщеннях з великим виділенням пилу (шліфування, заточка тощо) слід передбачити прибирання за допомогою пилососів чи гідрозмивання. Колір інтер’єрів приміщень має відповідати вимогам технічної естетики.
31.Охорона праці неповнолітніх та осіб із обмеженою працездатністю. Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати. Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час. Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молод і, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Районні і міські Ради народних депутатів затверджують програми влаштування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх виконання всіма підприємствами, установами, організаціями. Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними до суду. Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Інвалідами рахуються особи зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідком травм або природженими дефектами, які призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності у соціальній допомозі та захисту. Інваліди в Україні володіють всією повнотою соціально – економічних, політичних, особистих прав і свобод (ст. 1 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів України”). Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України „Про охорону праці”). У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і перевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається. 32. Вплив характеру праці на функціонування організму. Важливе значення з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову. Фізична діяльність визначається в основному роботою м'язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною енерговитрат роботи поділяють на три категорії — легкі, середньої важкості та важкі, перші дві з яких у свою чергу поділяються на відповідні групи (табл. 1). До категорії 1а належать роботи, які виконуються сидячи та супроводжуються незначним фізичним напруженням (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва). До категорії 1б належать роботи, які виконуються сидячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (ряд професій на підприємствах зв'язку, контролери, майстри). До категорій 2а належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують незначного фізичного напруження (ряд професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах). До категорії 2б належать роботи, які пов'язані з ходінням і переміщенням вантажів масою до 10 кг (ряд професій машинобудування, металургії). До категорії 3 належать роботи, які пов'язані з постійними переміщеннями, пересуванням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і які вимагають значних фізичних зусиль (ряд професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничовидобувних підприємств). Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи. Так частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65—70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150—170. Легенева вентиляція так само, як і частота серцевих скорочень підвищується паралельно зростанню інтенсивності виконуваної роботи. Вентиляція легень, що складає 6—8 літрів повітря на хвилину у стані спокою, під час важкої фізичної роботи може доходити до 100 і більше літрів на хвилину. Під час інтенсивної роботи відбуваються зміни і деяких інших функцій організму. Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності. Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується. При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється. Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і при розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна. Стан втоми, як правило, супроводжується відчуттям стомленості — суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі. Важливо щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі паталогічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи. Метеорологічні умови виробничих приміщень Важливість урахуванням метеоумов пояснюється балансом тепла організму людини і навколишнього середовища. При високій температурі (3000С і вище) в робочій зоні, а особливо при важкій фізичній роботі, піт може виділятися в десятки разів більше рясно, а це негативно впливає на самопочуття і здоров'я взагалі. Крім того, швидкість випаровування поту в процесі фізичної роботи залежить від вологості і швидкості руху повітря, а також від матеріалу, виду і крою одягу. Якщо віддача тепла йде через випаровування, при умовах перевантаження водно-сольового обміну, наприклад влітку, на гарячих роботах дуже важливою содлюдать питний режим. Він полягає в тому, що робітникам встановлюють норму води 7-8 л на людину з добавкою 0,5% кухонної солі. При зниженні температури навколишнього повітря реакція людського організму інша: кровоносні судини шкіри звужуються, кров до поверхні тіла припливає повільніше, а віддача тепла конвекцією і випромінюванням зменшується. Тому, для теплового самопочуття важливим є певне поєднання температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні. Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 встановлюються оптимальні і допустимі метеорологічні умови для робочої зони виробничого приміщення, при виборі яких враховуються: період року - холодний період з середньодобовою зовнішньою температурою нижче +100 С, теплий період з температурою +100 С вище; категорія роботи по тяжкості поділяються на: -Легкі фізичні роботи з енерговитратами до 172 Дж / с (155 ккал / ч); -Фізичні роботи середньої важкості з енерговитратами понад 172-293 Дж / с (150-250 ккал / год); -Важкі фізичні роботи з енерговитратами понад 293 Дж / с, до яких відносяться роботи, пов'язані з систематичним фізичним напругою і перенесенням значних (понад 10 кг) тяжкості; характеристика приміщення по надлишку тепла-діляться: -Приміщення з надлишками тепла (більше, ніж 84 МДж/м3 * год) -Приміщення без надлишків тепла 33. Відшкодування шкоди працівникам за ушкоджене здоров’я.
У разі нещасного випадку потерпілий має звернутися до роботодавця, з вини якого йому було заподіяно шкоду, з письмовою заявою про відшкодування матеріальних та моральних збитків. У поданій заяві слід навести обставини й докази вини власника, розмір заробітку, що передував травмі, висновок ЛКК про ступінь втрати професійної працездатності та потребу в медичній та соціальній допомозі. У разі втрати годувальника до заяви додається довідка про смерть потерпілого, довідка про склад утриманців, про дітей, що навчаються віком до 23 років, рахунок про суми, сплаченні на поховання і т. ін.. Суми відшкодування шкоди визначаються залежно від тяжкості нещасного випадку. Одноразова допомога надається у разі: - тимчасові втрати працездатності відшкодування шкоди обчислюється із середнього заробітку за період перебування потерпілого на лікарняному; - смерті потерпілого сім’ї надається допомога у розмірі п’ятирічного заробітку померлого й однорічного заробітку на кожного його утриманця; - стійкої втрати працездатності допомога надається у розмірі, що дорівнює середньому заробітку потерпілого за кожен відсоток втраченої ним професійної працездатності. Ступінь втрати працездатності під час виконання працівником трудових обов’язків і потребу у соціальній допомозі визначає ЛКК. Чинне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди, якщо умови праці призвели до моральних втрат. Моральна втрата – це шкода заподіяна працівникові іншою особою, якщо її поведінку можна охарактеризувати як неетичну або таку, що суперечить системі поглядів та уявлень, які регулюють поведінку людей у суспільстві. Згідно з чинним законодавством до моральної шкоди відноситься: приниження честі, гідності, моральне переживання у зв’язку з ушкодженням здоров’я або інші негативні наслідки морального характеру навіть без втрати потерпілим працездатності. Роботодавець має відшкодувати моральну шкоду потерпілому, якщо не доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не були причиною моральних втрат. Вину роботодавця та право на відшкодування працівникові моральної шкоди можуть підтвердити такі документи: - акт про нещасний випадок або професійне захворювання; - висновок контролюючих та медичних органів щодо причин ушкодження здоров’я і т. ін. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Рішення про відшкодування моральної шкоди оформляється роботодавцем у вигляді наказу із зазначенням терміну її виплати. Особа, яка не задоволена рішенням роботодавця може звертатися до комісії з трудових спорів (КТС) або з позивною заявою до суду.
34. Вібрація її дія на організм, норми і методи захисту. Вібрація – цей коливальний пружний рух точки твердого тіла (механічної системи). Вібрація характеризується такими параметрами: • амплітудою (зсувом щодо точки спокою) (а), мм; • частотою (f), Гц; • віброшвидкістю (V) м/с; • віброприскоренням (W) м/с. Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м’язів, кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження. Гігієнічне нормування вібрації Вібрацію вимірюють в абсолютних і відносних одиницях. Абсолютними параметрами для виміру вібрації є віброзміщення, віброшвидкість і віброприскорення. Основними відносними параметрами вібрації є: - логарифмічний рівень віброшвидкості; - логарифмічний рівень віброприскорення. Загальні вимоги до засобів індивідуального захисту від дії вібрації регламентуються ГОСТ 12.1.012-90 ССБТ. «Засоби індивідуального захисту від вібрації. Загальні технічні вимоги». Необхідно звернути увагу на заходи щодо боротьби з вібрацією. Вони поділяються на колективні та індивідуальні. Відносно до джерела виникнення вібрації заходи колективного захисту поділяються: • зниження параметрів вібрації впливом на джерело виникнення; • зниження інтенсивності вібрації на шляху її поширення від джерела виникнення. робочим процесом у машині, що викликають вібрацію.
Метод зниження інтенсивності вібрації на шляху її поширення. На шляху поширення вібрацію знижують за рахунок таких технічних рішень: • використання додаткових пристроїв, що вбудовують в конструкцію машини (віброізоляційні, віброгасні); • застосування покриття, що демпфірує вібрацію; • використання антифазної синхронізації джерел вібрації. Ефективним методом зниження рівня вібрації є динамічне віброгасіння. Засоби динамічного віброгасіння за принципом дії підрозділяються на динамічні й ударні. Метод віброізоляції полягає у зменшенні передачі інтенсивності коливань від джерела вібрації до об'єкта, що захищається, шляхом введення в коливальну систему додаткового пружного зв'язку. Метод вібродемпфування полягає у зменшенні рівня вібрації об'єкта, що захищається, за рахунок перетворення енергії механічних коливань коливної системи в теплову енергію.
35. Тривалість робочого часу працівників.
- нормальну тривалість робочого часу; - скорочену тривалість робочого часу; - неповний робочий час. Частиною першою ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) встановлено нормальну тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами, в тому числі контрактами. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками на умовах сумісництва, то тривалість його робочого часу в цілому може перевищувати 40 годин на тиждень. Статтею 51 КЗпП визначено скорочену тривалість робочого часу. Це поняття означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, але оплачується в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу, зокрема, встановлюється: - для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень. При цьому тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку; - для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Робота з неповним робочим часом регламентується ст. 56 КЗпП, яка передбачає, що за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Слід відзначити, що нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюються законодавством та на його основі колективним і трудовим договорами, а робота на умовах неповного робочого часу може встановлюватися за погодженням сторін трудового договору як при прийнятті на роботу, так і згодом. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.
36. Основні шкідливі чинники на робочому місті.
І - фізичні, ІІ - хімічні, ІІІ - біологічні, ІV - психофізіологічні. До першої групи відносяться машини і механізми, що рухаються, вироби, заготовки, матеріали, підвищена або знижена: температура, вологість, рухливість повітря, освітленість робочої зони; підвищений рівень на робочому місці: шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвукових коливань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації. Травмування ними можливе при порушенні правил безпеки, правил технічної експлуатації, правил дорожнього руху, при відсутності необхідних засобів сигналізації, інформації; при недотриманні габаритів безпеки, а також при роботах з порушенням вимог безпеки (допуск до керування механізмами ненавченого особи). Хімічні небезпечні та шкідливі чинники - це перш за все отруйні гази, а також пил різного складу. Група хімічних факторів ділиться на такі підгрупи: - Щодо характеру впливу на організм людини: 1. Загальнотоксичні, які діють на центральну нервову систему, на кров і кровотворні органи, наприклад сірководень, ароматичні вуглеводи, оксид вуглецю тощо; 2. дратівливі, які викликають подразнення слизових оболонок очей, носа і гортані і діють на шкіру: пари лугів і кислот, оксиди азоту і аміак, сірчаний і сірчистий ангідрид і т.п.; 3. сенсибілізуючі речовини, які після відносно нетривалої дії на організм викликають підвищену чутливість до них. Навіть незначна кількість цієї речовини при подальшому дії на організм призведе до швидкої реакції, яка викличе шкірні хвороби, астматичні явища, хвороба крові; 4. канцерогенні, що призводять до розвитку злоякісних (ракових) пухлин; 5. мутагенні - визиают порушення спадковості і позначаються на потомстві. - Щодо шляху проникнення в організм людини: а) ті, що діють через дихальні шляхи; б) ті, що діють через шлунково-кишковий тракт; в) ті, що діють через шкірний покрив. Група психофізичних небезпечних і шкідливих факторів за характером дії ділиться на перевантаження фізичні та нервово-психічні. Фізичні перевантаження бувають статичні, динамічні, гіподинамія. Нервово-психічні перевантаження діляться на розумову напругу, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження. Перш за все це стосується інженерно-технічних працівників, майстрів, бригадирів, операторів, диспетчерів, машиністів транспортних засобів. Група біологічних факторів - сюди можна віднести мікроорганізми, які зустрічаються у сховищах (басейнах) зворотного водопостачання, біологічних очисних спорудах.
37. Інструктажі з питань охорони праці.
Вступний інструктаж проводиться з усіма особами, що влаштуються на роботу, працівником служби охорони праці підприємства або організації відповідно до програми, передбаченої Типовим положенням. Він реєструється в журналі інструктажу й у документі про прийняття працівника на роботу. Первинний інструктаж проводиться з працюючими, які поступили на роботу, безпосередньо на робочому місці відповідальним за охорону праці – начальником цеху, майстром. Зміст цього виду інструктажу полягає у викладанні правил безпечного провадження робіт. 1 И 2 групп годности и рельсы с хранения. Повторний інструктаж за змістом і організацією аналогічний первинному. Періодичність його проведення залежить від ступеня небезпеки виконуваних робіт. Позаплановий інструктаж проводиться при нещасному випадку, зміні технологічного процесу, установці нового обладнання, змінах в законодавчих або нормативно-технічних документах з охорони праці. Цільовий інструктаж проводиться безпосередньо перед виконанням робіт, що характеризуються підвищеною небезпекою або при разовому виконанні робіт, що, як правило, не виконуються працюючим. Всі види інструктажів, крім вступного, проводяться безпосередніми керівниками працюючих і фіксуються в журналі реєстрації інструктажів з охорони праці структурного підрозділу.
38. Електромагнітні поля, дія на організм, нормування і методи захисту. Джерелами електричних полів (ЕП) промислової частоти є лінії електропередач високої і надвисокої напруги, відкриті розподільчі пристрої (В РП). Ремонт проводів, вимикачів сигнальних ланцюгів і інші роботи виконуються безпосередньо на обладнанні ВРП при високій напруженості електричного поля. Залежно від характеру технологічних операцій час опромінення електричним полем різної напруги може коливатися від декількох хвилин до декількох годин за робочу зміну. Різноманітні розлади у стані здоров’я працюючих, обумовлені функціональними змінами у діяльності нервової і серцево-судинної систем, що являє собою один з перших проявів професійної патології. Допустимий час перебування в ЕП напруженістю від 5 до 20 кВ/м включно обчислюється за формулою: а) стаціонарні пристрої екранування (козирки, перегородки, навіси); б) переносні (пересувні) екрануючі засоби захисту (інвентарні навіси, палатки, перегородки, щити, зонти, екрани). До індивідуальних засобів захисту відносяться: захисні костюми - куртка, штани, комбінезон; екрануючий головний убір - металева або пластмасова каска для теплої пори року і тепла шапка-вушанка з прокладкою з металізованої тканини для холодного періоду року; спеціальне взуття, що має електропровідну гумову підошву або цілком з електропровідної гуми. Елементи стаціонарних і переносних, а також 313 повинні мати електричний контакт між собою і мають бути заземленими. Елементи індивідуального костюма заземлюються за допомогою використання спеціального взуття зі струмопровідною підошвою. Якщо таке не вдається, тоді передбачають додаткове заземлення. Допустима величина захисного опору заземлення екрануючих пристроїв має бути не більшою ніж 10 Ом.
39. Аналіз причин травматизму та професійних захворювань. Аналіз виробничого травматизму й професійних захворювань має на меті з’ясувати джерела шкідливих та небезпечних чинників в конкретних умовах виробничої діяльності, що спричиняють негативні наслідки та визначити причини, що їх спричиняють. Причини, що спричиняють нещасні випадки умовно можна поділити на побічні та безпосередні. Побічні причини можуть бути виявлені ще задовго до виникнення нещасного випадку. Безпосередні причини передують виникненню нещасного випадку і їх неможливо завчасно виявити. Побічні і безпосередні причини можуть бути як матеріальними, так і особистими (стійка необережна поведінка людини). Матеріальні та особисті чинники створюють можливість нещасного випадку стосовно конкретної людини. Аналіз причин нещасного випадку дає підставу стверджувати, що він є наслідком ланцюгової реакції подій, остання з яких переважно розглядається як безпосередня. Можливі причини виробничого травматизму об’єднуються у чотири групи: Технічні причини – недосконалість технологічного процесу, запобіжних пристроїв, пристосувань, обладнання, інструментів, відсутність інженерних розрахунків та ін; Організаційні причини – незадовільний нагляд та контроль за виконанням робіт, незадовільна організація праці та відпочинку, порушення трудової та технологічної дисципліни, низький рівень кваліфікації, навчання та ін; Санітарно-гігієнічні причини – ненормальні метеорологічні умови, загазованість, запиленість повітря, нераціональне освітлення, незадовільний стан санітарно-побутового обслуговування і т.ін; Психофізіологічні причини – необережність, емоційна збудливість, втома, індивідуальна придатність до даної праці, схильність до ризику, функціональні зміни у нервовій системі, хворобливий стан, відсутність досвіду, відповідних навичок, психічне напруження, фактор алкоголізму і т.ін; Аналіз причин виробничого травматизму має встановити в конкретних виробничих умовах всі основні і супутні чинники, що призвели до нещасного випадку. Щоб достовірно визначити причину нещасного випадку, необхідно в процесі розслідування зібрати повну й достовірну інформацію – від характеру виробничої діяльності до поведінкової реакції працюючої людини.
40.Іонізуюче випромінювання, дія на організм, нормування і методи захисту Іонізуючим випромінюванням (радіацією) - називається будь-яке випромінювання, яке прямо чи побічно викликає іонізацію середовища. До іонізуючих випромінювань відносяться: · гама-випромінювання; · фотонне випромінювання з дискретним спектром; · фотонне випромінювання з безперервним спектром; · рентгенівське випромінювання; · корпускулярне випромінювання. При взаємодії іонізуючого випромінювання з речовиною воно поділяється на декілька видів. Альфа-випромінювання являє собою потік позитивно заряджених атомів гелію, що рухаються зі швидкістю 20000 км/с. Цей вид випромінювання спостерігається переважно у природних радіоактивних елементах (радій, торій, уран та ін.). У зв’язку з великими розмірами, вони мають низьку проникаючу здатність. Довжина їх пробігу невелика—у повітрі 2,5—9 см, в біологічних тканинах декілька десятків мікрометрів. Бета-випромінювання — це потік електронів або позитронів, які виникають при радіоактивному розпаді. Максимальний пробіг у повітрі становить біля 1700 см, у тканинах - 2,5 мм і до 1 м у металах. Гама-випромінювання — високочастотне електромагнітне випромінювання, яке вільно проходить через тіло людини та інші середовища без помітного послаблення енергії зі швидкістю світла. Проникаюча здатність гама-випромінювання дуже висока і знаходиться у прямій залежності від енергії. Рентгенівське випромінювання - характеризується дуже короткою довжиною хвилі (0,006—2 нм). Важливою властивістю його при взаємодії з речовиною є проникаюча здатність при незначній іонізації середовища. Іонізуюче випромінювання, проходячи через біологічні тканини, викликає їх іонізацію, пр
|
