Організаційно-функціональна структура управління організацією праціВ умовах ринкових відносин головним принципом побудови організаційних структур є забезпечення погодженості і підпорядкованості інтересів, як розробників організаційних нововведень, так і споживачів продукції їхньої діяльності. Найбільшою мірою вимогам принципів гнучкості, адаптивності й оперативності відповідають гнучкі оргструктури матрично-координаційного типу. У літературі матричні структури управління визначаються як структури, засновані на особливому механізмі взаємодії лінійно-функціональних і програмно-цільових підсистем апарата управління, що спираються на збалансований поділ відповідальності, прав і функцій між елементами обох систем. Система ж координаційного управління характеризується як гнучка структура господарського механізму, в основі якої лежать переважно економічні методи управління. Проведене ще наприкінці 70-х років широке обстеження 60 промислових фірм США, Канади, Англії, Франції, ФРН, Бельгії, Голландії, Швеції, Італії і Швейцарії довело, що перехід до матричних структур управління об'єктивно обумовлений наростанням труднощів в управлінні технічним розвитком виробництва з застосуванням традиційної лінійно-функціональної організаційної структури. Розвинута матрична структура підвищує темпи техніко-організаційного розвитку, цілеспрямованість і ефективність виробництва, значно активізує діяльність керівників і працівників адміністративно - управлінського апарату. Головна особливість матрично-координаційних структур — інтеграція в них стабільних і тимчасових цільових структур, що дозволяє, з одного боку, досягти необхідній організованості і стабільності в розробці і реалізації програм оргрозвитку, а з іншого боку - реагувати на зміни зовнішньої і внутрішньої інноваційної ситуації і вчасно регулювати мету, задачі, умови розробки і здійснення програм. На рівні підприємств формою реалізації матрично-координаційного типу оргструктури управління організацією і нормуванням праці в частині тимчасових цільових структур можуть виступати відносно автономні малі інноваційні творчі утворення — науково - технічні, проектні групи, бригади, що здійснюють свою діяльність по контрактах і функціонують в межах організаційної структури управління науково-технічними програмами. Як стабільні структури на підприємствах створюються служби організації і нормування праці, що є елементами системи управління персоналом. Побудова служб організації праці може бути різноманітна: • на одних підприємствах вони можуть входити до складу відділу організації праці і заробітної плати; • на інші — виділяються самостійні відділи, бюро, лабораторії, або групи, вводиться посада інженера - організатора; • на третіх діють відділи наукової організації праці, виробництва і управління, що поєднують у своєму складі різні по функціональному призначенню бюро і групи; • на четвертих створюються самостійні підрозділи по окремих напрямках організації праці. Формування структури служб по організації праці може здійснюватися по принципах: виробничої структури підприємства, функціональному принципу, змішаному принципу. При організації служби організації праці по першому принципу в складі відділу (бюро) НОП можуть бути бюро (групи, виконавці) по удосконалюванню організації праці по видах виробництва. Так, на машинобудівному заводі це будуть окремі бюро (групи) по удосконалюванню організації праці в ливарних цехах, ковальських, прокатних, механоскладальних. Формування підрозділів служби НОП по функціональному принципу забезпечується створенням бюро (груп) по окремим найбільш важливим напрямкам НОП, наприклад, бюро організації й обслуговування робочих місць, бюро фізіології й естетики і т.п. При цьому утворяться підрозділи, на які покладаються функції координації і контролю робіт, розробки методичних матеріалів. У ряді випадків використовується змішаний принцип, що обумовлює формування підрозділів служб НОП як по першому, так і по другому принципі. Конкретна форма організаційної структури по управлінню організацією праці на підприємстві повинна визначатися в залежності від чисельності працюючих, складності технологічного процесу, характеру і типу виробництва.
|
