ВИСНОВКИ. «Весь світ театр, а люди в нім — актори» - відомий вислів англійського класика Вільяма Шекспіра

 

«Весь світ театр, а люди в нім — актори...» - відомий вислів англійського класика Вільяма Шекспіра. Схоже мислив і український філософ Григорій Сковорода: «…Цей світ підхожий до театру, — казав він. — Щоб грати на сцені з успіхом і похвалою, треба взяти належну роль». І якщо всі ми добре знаємо що таке світ (все, що навколо нас), то що таке театр і зокрема театральність (вплив театру на світ) є предметом дослідження.

Театральність, поняття надзвичайно злободенне у низці сфер людського життя, журналістській практиці зокрема. Якщо відштовхуватися від протилежного то театральність – це все те, що не текст. Це рух, жест, міміка, голос, костюм, місце, поведінка.

У цій науковій роботі ми розкрили тему: «Театральність як основний чинник культури поведінки публічної особи».

Для цього ми розглянули історичні етапи виникнення та сутність поняття театральності. Провели критичний аналіз. Висвітлили основні підходи, методи та методологічні аспекти визначення термінів “театральність” та “репрезентація”, з’ясувати значення театральності у поведінці публічних осіб.

Реалізовано такі завдання:

1) описано теоретичні відомості отримані вченими раніше;

2) розкрито поняття «жест», «міміка», «мова тіла», «образ», «персоніфікація», «репрезентація», «театральність»;

3) проведено спостереження за театральністю поведінки публічних осіб (зокрема журналістів) і здійснено її детальний аналіз;

4) сформулювано основні засади використання театральності у поведінці публічних осіб на телеканалі.

Станом на сьогодні написано багато наукових робіт про різні аспекти театральності. Ми акумулювали і узагальнити якомога більше уже досліджуваного матеріалу. Але ці праці, зазвичай, написані після досліджень іноземного матеріалу і розглядають театральність лише в одній площині.

Ми врахували ці зауваги, провели свої дослідження на базі українського телебачення та зробили психоаналіз публічних осіб.

Опираючись на опрацьовану літературу, розглянули важливі, часто суперечні системи поглядів на театральність.

Також, ми довели, що традиційний театр із сукупністю таких ознак, як постійне переміщення, трупа, адміністрація тощо, стає лише тимчасовим притулком, резервацією для театральності, яка є явищем громадського життя.

У першому розділі ми розглянули історію дослідження театральності від давнини до сьогодення, зупинились на театралізованих образах Сократа, Катерини ІІ, Сталіна, Муссоліні та Гітлера.

У другому розділі ми звернули увагу на роль, як особистісну характеристику індивіда, екранний імідж, як одну з численних «масок», прослідкували схожість між екранною подією (як персоніфікованим образом) і театральним лицедійством

У третьому розділі ми прослідкували маскування за мімікою, жестами і позами, досягнення театралізації особи за допомогою інтонації, зовнішнього вигляду та простору.

З проведеної роботи з літературою та власних спостережень можна зробити наступні висновки:

· Чітке, однозначне визначення для театральності неможливо сформулювати досі, але доречно звернути увагу на двозначність епітета «театральне»: то він означає, що ілюзія повна; то, навпаки, що гра надто штучна й безупинно нагадує нам, що це театр, а глядач воліє перенестися у світ інший, аніж реальний.

· Для досягнення театральності потрібно 1. Спеціально обладнане місце дії. 2. Дійство, показне і нарочите, як видовище 3. Дійові особи, тобто видимі виконавці дійства.

· Феномен репрезентації – динаміка лицедійства, один зі складників театральності. Репрезентація реалізується через невербальну поведінку (жест, міміку, позу), зовнішній вигляд, голос (інтонацію), декорації, простір, що навколо.

Тема театральності є гостроактуальною не лише для акторів, людей дотичних до театру, політиків, громадських діячів, а й журналістів. Адже мистецтво володіти собою, дотримуватися образу чи не найбільше розкривається на телебаченні, яке пов’язане із живим мовленням, а ньюз-рум чи лаштунки телепрограм найбільш схожі до театрального закулісся. Сьогоднішній слухач (і глядач) стає все вимогливішим. Його не задовольняє сухе мовлення, дратують передачі, які ведуться мляво, непереконливо, йому надокучає одноманітна, часом заштампована мова. З метою посилення експресивності тележурналісти повинні ознайомитись із тонкощами театральності та бути здатними використовувати її на практиці.

Отримані у ході курсової роботи знання, дозволяють краще зрозуміти співрозмовника та довше утримати увагу глядача.

Результати, отримані в ході теоретичного і практичного вивчення поставленої теми є суттєвим доповненням до наукової спадщини попередників, які вивчали театральність.

Ми розглянули особливості поведінки Кончіти Вурст, Олега Ляшка, Віктора Ющенка, Ангели Меркель, Юлії Тимошенко, Ірени Карпи Остапа Ступки, Катерини Осадчої, Констянтина Грубича, Остапа Дроздова, Тіни Кароль.

Таким чином, усі поставлені задавання було виконано.