Перспективи та напрямки розвитку зовнішньоторговельної діяльності України з США та КНР

Головним завданням сучасної зовнішньоторговельної політики України являється розбудова стратегічних партнерських відносин з інтеграційними об’єднаннями та окремими країнами, взаємодія з якими має важливе значення для розвитку національної економіки. Так, серед ключових стратегічних партнерів України на рівні країн-глобальних гравців, що здійснюють неабиякий вплив на розвиток міжнародної торгівлі та тісніше співробітництво з якими дало б можливість надати поштовх і прискорити розвиток і модернізацію національної економіки, займають своє почесне місце Китайська Народна Республіка і Сполучені Штати Америки.

Динаміка і структура торговельно-економічних відносин між Китаєм та Україною сьогодні набувають характеристик географічної, промислової та технологічної взаємодоповнюваності. Переваги української економіки пов’язані з наявністю потужної хімічної, металургійної та авіакосмічної індустрії. Китай же залишається країною, що розвивається, з відносною відсталістю у цих галузях промисловості. Хоча слід підкреслити, що у Китаю є чимало своїх технологічних переваг, пов’язаних з легкою і текстильною промисловістю, культивуванням, збиранням та переробкою сільськогосподарських продуктів, з виробництвом агроустаткування. Все це сьогодні може бути використано для пожвавлення економіки України.

Найбільш показовою для розвитку двосторонніх китайсько-українських зв’язків є, насамперед, динаміка та структура взаємної торгівлі. Стає очевидним, що подальший розвиток торгівлі між Китаєм та Україною вимагає удосконалення структури товарообороту, її збалансування та виведення двосторонніх торговельних відносин на новий рівень, що характеризувався би налагодженими та відпрацьованими механізмами торговельно-інвестиційної діяльності двох країн на регулярній та стабільній основі, з подальшим розширенням, поглибленням та удосконаленням даної співпраці з перспективою на встановлення довготривалого та взаємовигідного співробітництва, так як нинішній стан двосторонньої торгівлі значною мірою не відображає реальних можливостей, попиту і потенціальної економічної вигідності взаємних відносин.

Аналізуючи сучасний стан та динаміку розвитку торговельних операцій між Україною та КНР, можна стверджувати про відновлення ділової активності, і насамперед не тільки про досягнення обсягів, що відповідали б докризовому періоду, а й про поступову оптимізацію структури товарної номенклатури, передусім українського експорту. Проте, на даний момент залишається багато актуальних гострих та невирішених питань двостороннього торгововельно-економічного характеру.

Більшість проблем, так само як і успіхів, торговельно-економічного співробітництва України з Китаєм пов’язана насамперед із структурою товарообміну. За роки розвитку зовнішньоторговельних відносин між КНР і Україною відбулися значні структурні зміни в експортній та імпортній номенклатурі товарів двох країн. Динаміка цих змін відбулася не на користь галузей української високотехнологічної продукції. Український експорт до КНР завжди мав здебільшого сировинний характер, причому чітко спостерігається посилення цієї тенденції в динаміці двосторонніх торговельних відносин. Основні причини цього полягають, по-перше, в орієнтації китайського ринку на самозабезпечення та стимулювання внутрішнього виробника, відповідно скорочується кількість галузей, в яких, з огляду на відсутність китайських аналогів, наявним був би значний імпорт і, по-друге, у слабкому представництві вітчизняного бізнесу в Китаї і відсутності його системної підтримки на державному рівні.

Необхідно враховувати, що така співпраця не буде довгостроковою, оскільки розвиток технологій у Китаї та переорієнтування їх на власні сили невдовзі мають спричинити відмову від подібної української продукції на користь власного виробника. Тому терміновим завданням наразі є перегляд структури українського експорту в якому переважає первинна сировина та застаріла техніка з метою збільшення загальної частки високотехнологічної, наукоємнісної і високоякісної продукції. Такий стан справ вимагає необхідність більш ефективної співпраці створених двосторонніх комісій в галузі космічних досліджень, науково-технічному співробітництві, військово-промисловому комплексі. Це дасть можливість не тільки поліпшити експортно-імпортну номенклатуру, а й достатньо повно використовувати науково-технічний потенціал двох країн.

Разом з цим, Україна поступово стає ринком для все більшої кількості продукції машинобудівної та приладобудівної галузей, хімічної промисловості, товарів широкого вжитку, зокрема поставки побутової електротехніки, пластмаси, виробів з недорогоцінних металів тощо, яка характеризується високою ціновою конкурентоспроможністю та створює перепони для розвитку аналогічної продукції вітчизняного виробництва. Таким чином, для подальшого розвитку взаємних торговельних відносин України і Китаю необхідно активно розробляти загальнонаціональні концепції довгострокової торговельної, а зокрема експортної стратегії.

Кон’юнктурні коливання китайського ринку (скорочення попиту на металовироби і хімічну продукцію), внутрішньоекономічні проблеми в Україні (скорочення виробництва і зростання цін, обмеженість експортних ресурсів), значна віддаленість Китаю від України і, відповідно, високі витрати на транспортування товарів, нерозвиненість структури українських зовнішньоторговельних організацій в КНР (дуже обмежена кількість представництв підприємств і компаній), а також домінування посередників у двосторонній торгівлі є тими чинниками, які наразі негативно впливають на зростання товарообігу між двома країнами.

Вирішити перелічені наявні проблеми у двосторонньому торговельно-економічному співробітництві можна шляхом узгодження дій сторін за такими основними напрямами:

- удосконалення форми розрахунків у вільно конвертованій валюті при взаємній торгівлі, поліпшення фінансування і банківського обслуговування;

- удосконалення товарної структури та подальше розширення міждержавних зв’язків;

- вирішення транспортної проблеми;

- поєднання торгівельної та інвестиційної діяльності;

- посилення ролі державного регулювання торговельно-економічного співробітництва між Китаєм та Україною у виробленні прийнятних правил взаємодії та підвищення відповідальності за виконання партнерами взятих на себе зобов’язань.

Китаю та Україні також слід прийняти програму довгострокового стратегічного партнерства, яка повинна включати правильну оцінку ролі двосторонніх торговельно-економічних відносин при розробці стратегії ринкового плюралізму, у тому числі - подолання орієнтації на короткостроковий період і закріплення курсу на довгостроковий розвиток китайсько-українського торговельно-економічного співробітництва. У програмі слід повніше врахувати труднощі у розвитку двостороннього торговельно-економічного співробітництва для розкриття реальних можливостей ринкового потенціалу обох країн та його подальшого підвищення у процесі ринкових трансформацій економік.

Торговельно-економічне співробітництво між Китаєм та Україною повинне розвиватися до такого рівня, який би збігався з економічними потенціалами обох країн. І тому треба реально об’єднувати їх зусилля, а не лише бажання удосконалювати співробітництво. Уже тепер потрібна реальна стратегічна програма довгострокового розвитку торговельно-економічного співробітництва, яка б сприяла структурним зрушенням і формуванню експортних потенціалів. При цьому варто не тільки спільно завойовувати сьогоднішній ринок, а й передбачати майбутній. Нині експортно-імпортна торгівля двох сторін помітно розвивається, але її питома вага у загальній сумі торгівлі України та Китаю ще невелика. А вона може бути значно більшою, оскільки економічні структури обох країн мають багато передумов для взаємодоповнення, особливо в індустріальних і переробних галузях.

Щодо розвитку українсько-американської торговельно-економічної співпраці, то вона насамперед сприятиме підтриманню позитивної динаміки економічного зростання та життєвого рівня українського населення, підвищенню рівня енергетичної безпеки та послабленню енергетичної залежності України, одержанню доступу до передових високих технологій та прискоренню інтеграції України до міжнародних структур і організацій.

Активний розвиток українсько-американської торговельної співпраці відбувається на тлі збереження певних суперечностей, які призводять до його гальмування. Серед можливих ризиків поліпшення двосторонньої торгово-економічної співпраці слід підкреслити [2, С. 3–5]:

· зниження попиту і цін на продукцію металургійної і хімічної промисловості;

· зростання вартості імпортованих енергоносіїв для України;

· наявність нетарифних обмежень щодо доступу на американський ринок;

· високий рівень зношеності основних фондів українських підприємств, що значним чином знижує конкурентоспроможність останніх на ринку США;

· недостатній рівень двосторонньої науково-технічної співпраці;

· політична нестабільність, високий рівень корупції, низький рівень виконавської дисципліни в Україні;

· недостатній рівень захисту інтелектуальної власності в Україні;

· відсутність налагодженого механізму співпраці на рівні Ради Безпеки ООН, G7, Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) тощо.

Серед проблем слід зазначити значне сповільнення динаміки та обсягів зовнішньоторговельної співпраці починаючи з 2011року, показники якої наразі повернулися до рівня 2005 року, причому дана тенденція лише посилюється. [9]. Таким чином, Україні так і не вдалося повернутися до докризових показників зовнішньої торгівлі з США, більше того, станом на 2014 рік, зовнішньоторговельний оборот України складає всього 52,66% від показників 2007-2008 років [3].

Також, слід звернути увагу на необхідність цілеспрямованого вирішення низки наступних поточних та довгострокових проблем. По-перше, слід знайти компромісне вирішення торговельних та інвестиційних суперечок, в тому числі – забезпечити захист торговельних інтересів України та перегляд раніше запроваджених проти України обмежувальних торговельних заходів, зокрема, щодо експорту продукції української легкої промисловості. Також, необхідно забезпечити постійний моніторинг ситуації щодо можливого введення державними органами США нових антидемпінгових заходів стосовно продукції з України та приділити увагу якнайскорішій адаптації української системи стандартизації і сертифікації до міжнародних норм, оскільки наразі вона стримує розширення торговельно-економічної співпраці України з країнами-партнерами та зокрема з США. Разом з цим, важливим є забезпечити максимально сприятливий режим митного контролю для імпорту високотехнологічного та наукоємного обладнання зі США, особливо, в сфері енергоефективності;

Окрім вищезгаданих кроків, важливими також є інтенсифікація науково-технічної співпраці між Україною та США як на академічному так і на університетському рівнях, ширше залучення випускників американських програм обміну до роботи в галузі міжнародної співпраці, торгівлі, фінансів тощо, з метою вироблення більш гнучкого та послідовного партнерства між Україною та США.

Одним з найбільших завдань залишається активізація діалогу уряду України з урядовими установами США економічного блоку з метою підвищення ефективності двосторонніх економічних відносин, вироблення спільної та сучасної стратегії двостороннього торговельно-економічного партнерства, яка б враховувала наявні переваги та національні особливості економічного розвитку обох країн і сприяла розвитку довгострокових взаємовигідних зв’язків як на рівні держави, так і приватного сектору.

Таким чином, наразі перед Україною стоїть низка важливих проблем, пов’язаних з розширенням, інтенсифікацією та збалансованістю сучасних двосторонніх зовнішньоторговельних відносин з такими важливими партнерами як Китай та США. Вони пов’язані насамперед з розширенням товарної номенклатури експортованої продукції, підвищенням її якості, капітало- та техномісткості, підвищенням рівня захисту інтелектуальної власності в Україні, заміною и модернізацією основних фондів експортоорієнтованих галузей України, вирішенням проблеми транспортування, взаємних інвестицій, розширенням науково-технічної співпраці, налагодженням міжурядового діалогу та створенням довгострокового стратегічного плану щодо розширення та поглиблення двосторонніх торговельних відносин з Китаєм та США, який би враховував інтереси, можливості та потенціал цих країн, тим самим створюючи ефективне та міцне підґрунтя для їх подальшого зовнішньоекономічного співробітництва.