Політичний розвитоку 1670 - 1690-х роках

Правління Михайла Вншневецького видалося короткочасним для нього і нещасливим для Речі Посполитої. Воно було сповнене невдач. Почалося з того, що коронаційний сейм, який проходив у жовтні - першій половині листопада 1669 р., був зірваний, причому то був перший зірваний коронаційний сейм і перший, який зірвано до закінчення відведеного для його роботи шеститижневого строку. Зірвано було й три з п'яти наступних сеймів, скликаних цим королем.

Діяльність короля, його уряду ускладнювалася постійною протидією з боку профран-цузьки налаштованої опозиції, до якої входили високі державні особи; провідниками її були примас Миколай Пражмовський (у 1658-1666 pp. він був канцлером великим коронним й виступав на боці Яна Казимира) та Ян Собєський. Опозиція виникла після обрання Михайла королем, яке вона розцінила як удар по французьких впливах у Речі Посполитій. У цьому переконанні вона утвердилася після одруження короля (1669) з

Рис.20. Елекція Міхала Вишневенького. Гравюра, після 1669р.

сестрою імператора Леопольда І Елеонорою, яке проклало шлях для орієнтації країни на габсбурзьку Австрію - головну тогочасну суперницю Франції в Європі. Опозиціонери, прозвані їхніми противниками з королівського табору малькотентами (бунтівниками), відкрито висловлювали незадоволення діями короля та його двору, не цураючися глузливих висловлювань на адресу короля, планували замінити його на престолі братан-ком Людовіка II Конде - Сен-Полем де Лонжевілль.

Невдовзі після вступу Михайла на престол внутрішньополітичні негаразди переплелися з невдачами в галузі зовнішньої політики. З часу правління Яна Казимира Річ Посполита успадкувала невирішену козацьку проблему. Польський уряд зробив спробу налагодити відносини з П. Дорошенком, щоб відірвати його від Туреччини. Він призначив обіцяну козакам під Підгайцями 1667 р. комісію для розгляду вимог Війська Запорозького. На початку травня 1670 р. комісія прибула на переговори до Острога, однак П. Дорошенко від розмов ухилився. Він ставив неприйнятні для поляків вимоги,

Часи потрясінь і занепаду

зокрема, про передачу під контроль Війська Запорозького Брацлавського і південної частини Київського воєводств, східної частини Волинського і Подільського воєводств, заборону полякам оселятися на цих землях і мати в них дідичні або королівські маєтки, а також перебування коронного війська на цих землях без дозволу козацького гетьмана, посідання земських урядів у Київському воєводстві тільки православною шляхтою, скасування церковної унії в Речі Посполитій, підпорядкування всього православного духовенства київському митрополитові, включення цього митрополита й всіх православних владик до складу сенату, вживання руської мови як офіційної на сеймі, в коронному і литовському трибуналах. Взамін за це П.Дорошенко обіцяв ставати на заклик короля зі своїм військом.

Просидівши бездіяльно в Острозі травень і все літо, комісія нашвидкоруч 2 вересня уклала угоду з прибулою незадовго до цього козацькою делегацією, яка представляла військо М. Ханенка і низових козаків. Угоду, що її затвердив сейм у вересні-жовтні 1670р., П.Дорошенко рішуче відкинув не лише тому, що її умови були набагато скромнішими від його, а й тому, що вона означала визнання Річчю Посполитою гетьманом Війська Запорозького М. Ханенка й, тим самим, заперечення його гетьманства. Це загострило відносини П. Дорошенка з правлячими колами Речі Посполитої, й він апелював до турецького уряду. Від часу, коли Дорошенкове Військо Запорозьке опинилося під протекторатом османів, Порта розглядала свої стосунки з Річчю Посполитою через призму козацько-польських відносин, захищала козацькі інтереси, виходячи із згаданої вище геополітичної ситуації, що склалася у зв'язку з підписанням Андрусівського перемир'я 1667 р., умови якого були (і про це турецький уряд знав) підтверджені польсько-російськими Московським і Андрусівським трактатами, укладеними відповідно в 1669 і 1670 pp.

У ході воєнної кампанії, яка розпочалася влітку 1671 р. і завершилася взимку 1672 p., Ян Собєський, що її очолював, відновив польське панування на сході Подільського і значній частині Брацлавського воєводств. У цьому йому допомагав М. Ханенко зі своїм військом, прибувши на територію Брацлавського воєводства із Запорозької Січі. П. Дорошенко звернувся по допомогу до султана Мегмеда IV. На той час Османська імперія була готова воювати з Річчю Посполитою, оскільки мала розв'язані руки після підписання миру з Венецією (5 вересня 1669 p.), який завершив війну між ними за острів Кріт на користь Порти. 9 грудня 1671 р. до Варшави прибув турецький посланець (чауш) з двома листами від султана і великого візиря Агмеда Кьопрюлю. У листах містилася адресована польському урядові вимога припинити "безправ'я" і "насильства" щодо Дорошенкового Війська Запорозького, вивести польські війська з Подільського воєводства і Правобережної України; там же зазначалося, що Порта бере під свій захист Дорошенкове Військо Запорозьке і контрольовану ним територію. Фактично, йшлося про оголошення війни Речі Посполитій. Є підстави вважати, що масла у вогонь антипольських настроїв правлячих кіл Османської імперії підлила проавстрійська політика Михайла внаслідок його одруження з Елеонорою: австрійську монархію Порта вважала найсерйознішим своїм супротивником на європейському континенті.

Реальну можливість вибуху польсько-турецької війни в Речі Посполитій усвідомили спочатку тільки малькотенти. Проте, внесена ними на розгляд сейму у січні-березні 1672 р. пропозиція негайно зібрати 70-тисячне наймане військо для відсічі турецькій агресії, не знайшла належного відгуку. Вважаючи короля головним винуватцем такої ситуації, делегація сенаторів на чолі з М. Пражмовським на аудієнції у короля 25 червня запропонувала йому зректися престолу, михайло на це гордовито відповів: "Я знаю, ваша милість, що ви один мене коронували, але не один обирали". Тоді малькотенти оголосили маніфест з переліком претензій до монарха. На таємній