Історія Польщі. нараді вони уклали антикоролівську змову і надіслали лист до Людовіка XIV з проханням прислати кандидата на польську корону й надати Речі Посполитій збройну

нараді вони уклали антикоролівську змову і надіслали лист до Людовіка XIV з проханням прислати кандидата на польську корону й надати Речі Посполитій збройну допомогу для війни з Туреччиною.

Турецька армія під командуванням султана вирушила в антипольський похід на початку червня 1672 р. з-під Андріанополя. 14 серпня вона перетнула Дністер в районі містечка Жванця, де до неї пристали зі своїми військами П. Дорошенко та кримський хан Селім-Ґірей. 27 серпня після дев'ятиденної облоги капітулював гарнізон Кам'янця-Подільського. 2 вересня султан в'їхав у місто. 5 вересня він покинув його і невдовзі зупинився під Бучачем, містечком у Руському воєводстві. На початку третьої декади вересня турки, татари й козаки обложили Львів; 6 жовтня вони від нього відступили й незабаром прибули до Бучача. Тут 16 жовтня в султанському таборі польські комісари були змушені підписати умови несприятливого для Речі Посполитої миру, за яким територія Подільського воєводства з Кам'янцем-Подільським відходила до Османської імперії, а Правобережна Україна - під владу П. Дорошенка; Річ Посполита зобов'язувалася щороку сплачувати Порті гарач у розмірі 22 тис. червоних злотих (дукатів).

Поки відбувався наступ ворога, скликане королем посполите рушення (до 80 тис. осіб), що мало йти проти турків, біля села Ґоломб, що над Віслою біля міста Пулави, 14 жовтня "зав'язало" генеральну прокоролівську конфедерацію і через два дні (в день підписання Бучацького мирного трактату Обуло підписано акт, який визнав малькотентів зрадниками і ворогами вітчизни. До конфедерації приєднався король, ставши, таким чином, одним із призвідців анархії в країні. 17 жовтня конфедерати розпочали свій марш на турків, запізнілий і непотрібний з огляду на укладення Бучацького миру. 20 жовтня турецька армія залишила бучацький табір і вирушила додому. Відійшли з-під Бучача й татари та козаки. Марш конфедератів виявився фікцією. На початку листопада вони роз'їхалися по домівках. Король повернувся до Варшави й зайнявся організацією сил для боротьби з малькотентами. Головну частину цих сил складали голомбські конфедерати. Вірне Я. Собєському коронне військо у відповідь на це створило 23 листопада конфедерацію в місті Щебрешині, що в Белзькому воєводстві. Заносилося на громадянську війну. Але обидві сторони конфлікту схаменулися. На сеймі, що проходив у січні-квітні 1673 p., дійшло до взаємного примирення і розпуску конфедерацій. Тому цей сейм отримав назву пацифікаційного.

Той же сейм відмовився ратифікувати Бучацький трактат. Він ухвалив відновити війну з Туреччиною з метою повернення Речі Посполитій території Подільського воєводства і Правобережної України. Було вирішено спорядити 40-тисячне наймане військо, на що мали піти надходження від зібраних податків; при цьому був відновлений поголовний податок. Командування польською армією було доручено Я. Собєському.

Прочувши про намір Речі Посполитої відновити війну, Порта на початку серпня 1673 р. скерувала проти неї свою армію. До переправи через Дунай її вів султан, а командувачем був призначений силістрійський намісник Гусейн-паша. На цей раз турки йшли битися без підтримки татар і козаків: Селім-Ґірей і П. Дорошенко під різними приводами ухилилися від участі в поході. 11 листопада під Хотином поляки вщент розгромили турецьку армію. То була одна з яскравих перемог Яна Собєського.

За день до цієї події король Михайло помер у Львові. В цій ситуації Ян Собєський зі своєю армією повернувся в Польщу. На конвокаційному сеймі 1674 р. (відбувся в січні-лютому) розпочалася боротьба між профранцузькою і проавстрійською партіями. Перша з них висунула спершу на престол кандидатуру Великого Конде, а згодом -Філіппа Нойбурзького, друга - кандидатуру Карла Лотаринзького. На елекціиному сеймі того ж року (квітень-червень) Я. Собєський, що був налаштований профранцузьки, зваживши на недостатні шанси обрання Філіппа Нойбурзького, дав згоду на висунення

Часи потрясінь і занепаду

своєї кандидатури на престол. Це відповідало бажанню шляхти мати короля з поляків ("Пяста"). І 21 травня Я. Собєський став польським королем під іменем ЯнаШ. Вирішальну роль при цьому зіграла здобута ним репутація видатного воєначальника і людини, в якої слово не розходиться з ділом.

Ян Собєський народився 1629 р. в Одеському замку, що в Руському воєводстві. Його батько Якуб був досвідченим політиком, дослужився до високого уряду краківського каштеляна. Навчався Я. Собєський в краківській колегії Новодворського і Краківському університеті, після чого два роки провів у поїздках по Центральній і Західній Європі з навчальними й пізнавально-політичними цілями. Вільно володів латинською і французькою мовами, знав також англійську, німецьку, іспанську, італійську і, нібито, татарську і турецьку мови. Дуже полюбляв читати книжки, в мандрівному житті постійно возив з собою бібліотеку, мав (як і його батько) дар писемного слова. Брав участь у війні з повсталою Україною, у битві під Берестечком був тяжко поранений. Упродовж кількох місяців 1655-1656 pp. виступав на боці шведів, після чого повернувся в табір Яна Казимира і відтоді був йому вірним до кінця правління. Оцінивши політичні здібності й організаційний хист Я. Собєського, король сприяв його державній кар'єрі. У 1656-1665 pp. Я. Собєський - хорунжий великий коронний, у 1665-1674 pp. -маршалок великий коронний, у 1666-1668 pp. - гетьман польний коронний, у 1668-1674 pp. - гетьман великий коронний. Через різні обставини, головним чином участь у воєнних походах, коронація Яна III відбулася із значним запізненням, щойно на сеймі, який працював у лютом у-березні 1676 р. У його житті від 1665 p., коли він з нею взяв шлюб, впливову роль відігравала французька маркіза Марія Казимира д'Арк'єн, прибула до Польщі з Людві-кою Марією, до придворних якої вона належала. Свою "Марисєньку" ЯнШ палко кохав і вона відповідала йому взаємністю.

Ставши королем, Я. Собєський постановив насамперед повернути Речі Посполитій втрачені нею на користь Порти українські землі. Проте Порта того ж року на кілька місяців пригальмувала виконання цього наміру. Сповнений прагненням помститися Польщі за хотинську поразку, султан у травні 1674 р. розпочав проти неї похід. У липні, коли османська армія проходила через Молдавське князівство, на прохання кримського хана Селім-Ґірея, що прибув йому на допомогу, і П. Дорошенка, який через своїх посланців просив турецької допомоги, султан змінив свій первісний намір і попрямував з татарами в Правобережну Україну, щоб вибити звідти військо лівобережного гетьмана Івана Самойловича (який став гетьманом у 1672 р. після скинення з гетьманства Дем'яна Многофішного) та московське військо, очолюване князем Григорієм Ромодановським, аби тим самим

Рис.2І. Портрет Яна III Собєського роботи невідомого автора. Близько 1677 р.