Польська Республіка в 1918-1939pp. Однак і в міркуваннях цих кіл не було жодного сумніву щодо прав Польщі на Східну Галичину, Волинь, Підляшшя і Полісся

Однак і в міркуваннях цих кіл не було жодного сумніву щодо прав Польщі на Східну Галичину, Волинь, Підляшшя і Полісся. Незалежну Україну вони погоджувалися бачити лише за Збручом. Але й такі помірковані погляди не були поширені серед польської громадськості, не переважали серед соціалістів, людовців, консерваторів. Через десять років після утворення Польщі представник санаційного табору С. Сроковський був змушений визнати, що "дотеперішнє наше ставлення до українців і білорусів (...) зовсім не допровадило до їх прихилення до польської державності, а навпаки, з кожним роком виявляє все більшу неприязнь цих етнічних груп до Польщі і польськості". Проте більшість поляків схилялася до трактування українського та білоруського національних рухів як таких, що спровоковані німцями або більшовиками. Особливо непримиренні позиції стосовно українців займали польські кола в самій Східній Галичині, де вони перебували знаходилися під переважним впливом ендецької ідеології. За їх ініціативою 1930 р. було створене Товариство захисту східних земель, яке поширювало гасло "Польща передусім для поляків". Націоналістичні гасла з одного боку (поляків) підсилювали радикальні настрої з протилежного (українців). Наслідком було зростання напруженості і міжнаціональні конфлікти. У спогадах польських осадників на Волині зазначалося: "У нас на Волині усі повинні належати до Стрілецького союзу, оскільки ми оточені з усіх боків русинами, котрі настроєні до нас погано". Подібні рапорти напливали до властей зі Східної Галичини, Полісся.

Складним було ставлення до євреїв. На відміну від Слов'янських меншин, вони не займали компактних теренів, а були розпорошені по всій країні, переважно по містах і містечках. Єврейське населення здебільшого належало до дрібновласницьких верств, становлячи до 70 % серед торговців і ремісників. Суперечності в цій сфері між поляками та євреями сприяли зростанню антисемітизму. Засади останнього були закладені ендека-ми, які вважали, що євреї не піддаються асиміляції й несуть зі собою культурні елементи, ворожі польській нації. Поширення неприязні до євреїв було також результатом замкненості життя єврейських громад і відчуженості їхніх традицій. З євреями пов'язували проникнення радикальних комуністичних ідей. У 30-х роках антиєврейська кампанія в засобах масової інформації набрала поважних розмірів і спричинила кілька антисемітських погромів, конфліктів у вищих школах, появу закликів, щоб євреї виїжджали до Палестини. Єврейське питання в міжвоєнній Польщі виявилось складнішим від українського та білоруського, оскільки його не могли розв'язати проблеми кордонів, автономій тощо. У публіцистиці підкреслювалося, що "саме верства євреїв, незважаючи на багатовікове співжиття з польською нацією, є чужим елементом у польському суспільстві..."

Німецька спільнота в Польщі здебільшого складалася із заможних селян і кваліфікованих робітників, які досить компактно заселяли три західні воєводства. Завдяки добрій організованості в кооперації, товариствах, церковних громадах вона утворювала згуртовану етнічну групу. її становище та ставлення влади до них визначалися переважно міжнародними обставинами. У зв'язку з цим (а також впливами ідеології ендеків) у польському суспільстві склався негативний стереотип німця. У ньому переважав образ брутального солдата, який "шанує тільки силу, переконаний у власній вищості й нав'язує до традицій хрестоносців". Однак серйозних проблем з німецькою меншиною польська влада не мала.

Проблеми національних меншин були тісно пов'язані зі справами віровизнання і конфесій. Конфесійна приналежність більшості співпадала з національною ідентифікацією населення. Найяскравіше це проявлялося серед прихильників юдаїзму, які повністю ототожнювалися з євреями (за переписом 1931 р. 9,8% населення). Греко-католицьке віровизнання майже завжди свідчило про українську ідентифікацію (хоча

Історія Польщі

були й поляки греко-католики - 10,4%). До православного віровизнання признавались українці Волині й Полісся, білоруси та росіяни (11,8%). Більшість німців були протестантами (2,6 %), хоча траплялися серед них і поляки. Католицьке віровизнання (64,8 %) охоплювало переважно поляків, а також частину українців, німців, литовців, білорусів.

Католицька церква була добре розбудована й володіла певними привілеями в суспільному житті. Вона мала 20 дієцезій і архідієцезій, 5 тис. приходів (парафій), налічувала 10 тис. священиків і близько 20 тис. черниць і ченців. Греко-католицька церква переважні впливи мала в Східній Галичині, де діяли 2 тис. приходів і 2,5 тис. священиків, що підпорядковувалися митрополії у Львові. Кількість православних досягала 5 млн. осіб, здебільшого українців і білорусів, підпорядкованих російському духовенству. Державні чинники прагнули усунути залежність православної ієрархії від Москви і створити українську православну церкву. На цьому ґрунті виникали спори та конфлікти, які часом набирали гострих форм. Протестанти були поділені на кілька конфесій, серед яких найвпливовішими були лютерани. Іудеї об'єднувалися у 800 громадах, які займалися не тільки релігійними, а й соціальними та культурними питаннями. Інші віровизнання (мусульмани, караїми тощо) не мали багатьох прихильників.

Утворення і розвиток незалежної Польщі, суспільно-політичні процеси в ній, а також зміни на міжнародній арені й технічний прогрес вчинили величезний вплив на суспільну свідомість поляків. Зазнав змін образ світу і людини в ньому, що не могло не позначитися на суспільній свідомості й культурних здобутках польського суспільства. Утворення держави розпочало й швидко просунуло вперед національну та культурну інтеграцію польської нації, формування загальнонаціональної культури. Важливим моментом культурного розвою була демократизація міжлюдських стосунків, освітній, соціальний, політичний і культурний поступ ширших верств суспільства, які отримали більший доступ до культурних цінностей. Хоча соціальний поділ ще залишав помітні перегородки між верствами, зберігав культурні відмінності між окремими групами населення, але загальна тенденція суспільного розвитку позначалася серйозними зрушеннями в традиційній становій замкненості.

Нові засоби комунікації внесли відчутні зміни у поширення культурних здобутків серед різних верств населення. У незалежній Польщі стрімко зросла кількість періодичних видань - газет і часописів різних напрямів і відтінків. Здобуття незалежності більшістю творчих особистостей сприймалося як настання "ери свободи". Якщо в 1918 р. у польських землях видавалося близько 500 назв періодики, то наприкінці періоду їх кількість перевищувала 2600; 80 % видань виходило польською мовою. Поширилося друкування тижневиків, які вміщували багато публіцистики й літературних творів; серед них популярними були Вядомосці літерацкє, Ттоднік літерацкі, Свят, Ілюстрованії кур'єр цодзєнни. Велику кулькість періодичних видань друкували політичні партії та громадські організації. Кожен політичний табір мав своїх відомих публіцистів, які вели полеміки з актуальних питань того часу. Ендеки мали під своїм впливом газети Кур'єр варшавскі, Газета львовска, Ґазета варшавска, Кур'єр познанські; консерватори зберігали під контролем краківський Час, християнські демократи - Жечпосполіту, Ґлос народу, пілсудчики - Кур'єр польскі. Багато періодичних видань друкували соціалісти: Роботнік, Напшуд, Дзєннік людови. Свої видання мали людовці - Пяст, Визволене, Ґазета хлопска. Популярністю користувалися католицькі видання Мали дзєннік, Пшегльонд повшехни, Пшегльонд вспулчесни. До комуністичного табору були наближені Нова культура, Плуг. Свої видання мали національні меншини - німці, білоруси, українці. У 30-х роках українці друкували понад 140 періодичних видань, серед яких найвпливовішими були Діло, Громадський голос, Зоря.