Пізнавальний аспект свободи

Відоме визначення свободи, яке сходить ще до Спінози і Гегеля. Воно говорить, що свобода – це пізнана доконечність. У такому її тлумаченні є найглибший смисл і правда. Справді, хіба може вважатися невіглас вільною людиною? Ясна річ, що ні, тому що його очікування завжди будуть розходитися з отриманими результатами, а життя – жорстоко вдаряти по носові, оскільки є об'єктивні закони природи і соціуму, з якими по-справжньому вільна і мудра людина – на відміну від самовпевненого дурня – змушена рахуватись у своєму запереченні попередньої доцільності.

Тим більше ніякого відношення до свободи не має пишучий суб'єкт, який неосвічено нав'язує іншим людям свої власні ілюзії та забобони. Ще Гегель мав усі підстави написати у «Філософії права», що журналістика в цілому є «задоволення лоскотливого потягу висловити свою думку»¹ і що «чим гірша думка, тим вона своєрідніша, тому що погане є цілком особливим і своєрідним у своєму змісті, розумне, навпаки, є саме собою загальне»². Хіба багато лих сучасної журналістики полягають не в цьому – агресивному нав'язуванні суспільній свідомості часом абсолютно хибних і руйнівних думок, наприклад, відомих газетних міфологем недавнього минулого: «дозволено все, що не заборонено законом», «соромно бути бідним», «живи сьогоденням», «ми вибираємо свободу, а не дешеву ковбасу»? Ці міфологеми ніхто навіть і не намагався розумно обґрунтувати. Їх абсолютно некритично брали на віру, хоча ясно, що в бідній Росії порядній людині має бути соромно за своє багатство. Крім права є такий найважливіший регулятор суспільного життя, як мораль, причому без моралі руйнуються всі правові норми й інститути. Зіставлення ж ковбаси зі свободою взагалі недоречне і являє собою типовий піарівський хід, який б'є на емоції. Нарешті, тільки тварина живе сьогоденням відповідно до попередньої доцільності, а людина від неї тим і відрізняється, що, заперечуючи

¹ Гегель. Сочинения. Т. VII. М. – Л., 1934. С. 339.

²Там же. С. 337.

сьогодення, завжди спрямовується в майбутнє і здатна ставити розумні цілі у своїй діяльності. І тільки істинне знання чи принаймні прагнення знайти його та позбутися від оман забезпечує людині по-справжньому вільний вибір.

Тут, до речі, людину підстерігає ще одна перетворена форма свободи, яку можна назвати рабством ілюзорних цілей. Заперечення попередньої доцільності, здійснюване начебто навіть в ім'я блага інших людей, може обернутися гірким і кривавим насильством «ідеального задуму» над дійсністю, якщо цей ідеал раціонально не обґрунтований і історично не виправданий. Хіба комунізм – царство загальної справедливості та братерства – можна побудувати з-під ціпка, коли свідомість людей для цього не готова? Й хіба «демократичні» реформи початку 90-х років, які зламали хребет вітчизняному виробникові, не були саме таким неосвіченим насильством монетаристського образу економіки над реальністю вітчизняного господарства, що має свою глибоку специфіку порівняно з економікою Заходу¹? Будь-який революціонер – неважливо, чи одягнений він у шкірянку комуніста чи у смокінг демократа – завжди не свої абстракції звіряє з логікою життя, а навпаки, життя прагне втиснути в прокрустове ложе своїх ілюзорних схем і догм. Звідси й народжується та кривава революційна сваволя над життям, якою переповнена історія Росії XX століття.

Рабство ілюзорних цілей можливе і в індивідуальному бутті, коли людина, втрачаючи сумірність, перетворюється в маріонетку фантомів власної свідомості. Вона найчастіше буває занадто нетерплячою, кваплячись без достатніх на те підстав перестрибнути через щаблі власної долі, бездумно пориває зі своїм минулим або звичним соціальним оточенням. Приміром, людина уявила себе талановитим письменником, співаком або художником і приносить у жертву цій своїй ілюзорній меті і спокій, і гідність, і фінансове благополуччя інших людей. Погоня за мнимим ідеалом виявляється тут трагедією і для самої людини, і для навколишніх. Особливо тяжким для ближніх буває жагуче прагнення людини зробити їх такими, якими вона бажає бачити їх, причому тут і негайно. При цьому непомірні вимоги до світу й до оточуючих людей найчастіше уживаются з явно заниженими вимогами особистості до самої себе.

Словом, рабство не узгоджуваних з дійсністю уявлень, цілей і ідеалів багатогранне, але саме воно створює найнебезпечніші ілюзії свободи і призводить до насильства над суспільним життям і своєю власною долею.

Тому ми маємо право уточнити дефініцію свободи, сказавши, що вона є раціональне й відповідальне заперечення попередньої доцільності в ім'я суспільно значимих, продуманих і історично виправданих цілей. Під історією тут розуміється час і індивідуального, і соціального буття.

¹ Про економ-географічні особливості євразійського господарства, цілком зігнорованих при проведенні в нашій країні ринкових «реформ», див. у книзі: Паршев А.П. Почему Россия не Америка? М., 2000.