Екзистенціальний вимір свободи

Дотепер ми говорили про свободу в єдності її соціального та особистісного виміру, тепер же варто звернутися до власне особистісного (чи екзистенціального) аспекту свободи. Він, звичайно, тісно пов'язаний з усіма виділеними вище аспектами свободи, особливо з етичним. Ми виділяємо його спеціально, щоб підкреслити особливий внутрішній характер світовідчуття, притаманного вільній людині.

Для початку задамося таким, сугубо кантівськи питанням: чи можна говорити про свободу особи, якщо вона бере активну участь у соціальному перетворенні дійсності і навіть начебто себе самої (зарядку людина робить, багато читає і т.д.) відповідно до гуманних і історично виправданих ідеалів, але сприймає цілі та мотиви своєї діяльності не як глибоко особистісні й близькі їй, а скоріше, як зовнішню примусову силу, з якою треба рахуватись й під яку треба підлаштовуватись, аби не заподіяти собі шкоди?

Очевидно, що навіть в ідеальному й надсправедливому суспільстві люди не можуть уважатися справді вільними, якщо присвячують життя тому, до чого не мають внутрішньої прихильності чи, тим більше, лицемірно агітують за те, що внутрішньо терпіти не можуть. Останнє – це, можливо, найгірша і найбільш руйнівна іпостась конформістськи-рабського існування, тому що як граничний випадок породжує феномен свідомого соціального пристосовництва та кар'єризму. Конформіст, який пасивно й некритично адаптується до соціальних умов, або щирий егоїст хоча б потенційно можуть стати вільними людьми. Раб же, який ненавидить те, що він робить, але при цьому витончено й цілеспрямовано підлаштовується під вимоги соціального оточення, є рабом у квадраті, тому що немає нічого більш противного духу свободи, ніж мислити інакше, ніж діяти, і діяти інакше, ніж мислити.

З людей з таким «підпільним» існуванням душі народжуються найбільш огидні зрадники. Такими рабськими типажами просто-таки переповнена наша недавня історія. Вони, до речі, завжди голосніше від усіх кричать про необхідність свободи і про свої колишні страждання за відсутності такої. При цьому такі люди завжди ухитряються триматися біля ситних годівниць. Але навіть якщо колишній зрадник нарешті говорить те, що він думає насправді і що відповідає його внутрішньому самовизначенню, немає ніяких гарантій, що завтра він знову не зрадить. Приклади з подвійним і навіть потрійним зрадництвом також зустрічаються в нашій найближчій історії.

Людина, котра не має до свободи взагалі ніякого стосунку, – це саме зрадник,тому що в зрадникові дивно поєднуються всі риси рабського існування. Він егоїстичний і марнославний, сласто- і грошолюбний, безсердечний і брехливий¹. Усе його життя – суцільне розігрування театральної ролі. Обличчя в зрадника немає – одна личина. До речі, акторство в житті – відмітна риса порочних і рабських натур. Воно властиве не тільки зрадникам і кар'єристам, а й багатьом тиранам, починаючи з Нерона й закінчуючи Гітлером.

¹ На чому в основному вербуються всі агенти спецслужб? На любові до грошей, до жінок і до слави. Зрадників за переконаннями – мало; зрадників з причин порочної душі, на жаль, предосить.

По-справжньому ж вільна людина завжди намагається діяти у відповідності зі своїми переконаннями і принципами. У неї є не тільки поняття про обов'язок, а й про честь. І не просто про честь, а й про совість як вищу форму моральної регуляції, коли людиною рухає не страх і не сором перед іншими, а сором перед самим собою, коли її слова і справи розходяться із внутрішніми моральними, політичними та іншими імперативами. З екзистенціального погляду у вільної людини є обличчя, котре вона не ховає, але яке боїться втратити.

Підсумовуючи аналіз настільки важливого – особистісного (або екзистенціального) – виміру свободи, можна констатувати: свобода є раціональне й відповідальне заперечення попередньої доцільності в ім'я суспільно значимих, продуманих і історично виправданих цілей, здійснюване відповідно до внутрішнього самовизначення особистості.

На відміну від зрадника, в якого немає твердого ціннісного фундаменту існування, вільна людина готова піти за свої переконання на ешафот, а якщо вона у них розкаялася – то буде мовчачи, на самоті переживати й зживати свої омани.

Тепер можна перейти до аналізу і найбільш часто аналізованих політичних аспектів свободи.