Пчола.— 1849.— № 3.

неопублікованю

 

лоруського язика», а далі — А. Могилу (Метлинського) «с глубоким поетическим чувством», І. Галку (М. Костомарова) «с искреннею любов'ю к Украине», Є. Гре­бінку «с живим і бистрим розсказом».

Як бачимо, оцінка творчості письмен­ників (яка, втім, не входила до намірів автора цієї статті) замінюється місткими характеристичними формулами, які вже ставали традиційними. Та й взагалі стат­тя Головацького багато в чому повторю­вала те, що говорилося про Котляревсько­го в російських та зарубіжних журналах («Москвитянине», «ССМ») С. Стебліним-Камінським/І. Срезневським, В. Пасеком та ін. Іноді на статті цих авторів Голо-вацький посилається.

Тоді була написана і стаття «О житті і сочиненіях Грицька Основ'яненка», яка побачила світ у вигляді передмови до львівського видання повісті «Маруся» (1849). Вже на початку статті Головаць-кий намагається охарактеризувати особ­ливості українського літературного проце­су у зв'язку з явищами європейських, за­хіднослов'янських літератур, а також ви­значити місце у цьому процесі окремих письменників.

Якщо Котляревський виступив у літе­ратурі, «коли ще в сусідніх словесностях ледве було забряскло на народну словес­ність», і своїми «посмішками, жартами повалив дряхлий будинок класицизму», то Квітка-Основ'яненко «поклав нам силь­ну основу храму чисто народної словес­ності». Традиційно говориться про вміння письменника «заглянути в руське серце», змальовувати народний побут, звичаї, про його приклад, за яким пішли й інші укра­їнські письменники, «котрі найкращу бу-дучність нашій словесності предвіщають». Після детально поданої біографії письмен­ника характеризується його творчість, яка посідає «почотне місце в крузі чолнійших словесників руських».

Вперше в галицьких джерелах згадую­ться журнал «Украинский вестник» і гу­мористичні «Письма Фалалея Повинухи-на», які «в свій час мали велике вліяння на круг читателей „Вістника"», звідси й починається огляд творчого шляху пи­сьменника з перерахуванням майже всіх його журнальних публікацій, окремих книг і навіть зі згадкою деяких, тоді ще неопублікованих творів.

До заслуг діяльного й плодовитого пи­сьменника Головацький відносив те, що він був «одним із усерднійших сотрудни-ків найновіших часописів російських», «був у близьких відношеннях і постоянній переписці із ізвістнійшими писателями російськими, заодно шанувавшими в нім і оригінальність таланту, і хісновиту ді­яльність» (Твори, с. 284—290).

Серед письменницьких достоїнств Квіт-ки-Основ'яненка відзначаються глибоке знання життя і любовне зображення рід­ної природи, майстерність «в високім не-піддільнім комізмі і іскустві виставляти на вид смішні дивацтва», вміння захопи­ти читача і збудити його почуття. Гово­рить Головацький і про те, що твори пи­сьменника не завжди і не в усьому задо­вольняють «взискательну критику». Втім, неприхильне ставлення до Квітки-Основ'я-ненка з боку деяких людей, «котрі" могли і повинні були приймати сердечне участіє в успіху його трудів», на думку Головаць­кого, компенсувалося увагою й підтрим­кою читачів — і українських, і «чужих і далеких» (Твори, с. 290).

40-ми рр. XIX ст., по суті, закінчується активна й плідна літературно-критична діяльність Головацького. Оцінки літера­турних явищ наступних десятиліть лише зрідка зустрічаються у його приватних листах. Так, у листі до В. Ґанки від 7 чер­вня 1860 р. Головацький звертає увагу на книгу поезій М. Устияновича з передмо­вою Б. Дідицького як доказ того, ніби' в Галичині «ревность к своєнародному рас-тет, появляются молодне таланти, дух народности ободряется й крепится с^ каж-дьім днем» (Твори, с. 322). Це говорилося про той період, який згодом Франко спра­ведливо називав часом застою і рутин­ності.

З неопублікованих праць Головацького привертають увагу фрагменти розвідки, присвяченої литовській літературі, та стат­ті про Бєлінського. Заслугу великого кри­тика Головацький вбачає у тому, що він «первьій разьяснил общественное значе-ние литературьі» і виховав цілу плея­ду послідовників — Тургенєва, Гончарова та ін., в центрі творчості яких стало зоб­раження народного життя й актуальних суспільних явищ²²⁴.

^г" Петраш О. Останні роки Якова Головаць­кого // Жовтень.— 1980.— № 6.— С. 115.

Оцінюючи розвідку Головацького про Котляревського, Франко зазначав, що автор не зумів показати соціальне й гро­мадянське значення Котляревського, оскільки і сам як слід не розумів живих потреб «руського люду».

Очевидно, зауваження Франка стосує­ться не лише Головацького і його назва­них розвідок, а й всього тодішнього літе­ратурного життя Галичини, перших спроб критичних оцінок літературного доробку українських письменників.

Справа була не тільки у відсутності певних літературно-критичних традицій і належного досвіду в цьому жанрі, а й у історично обумовленому невмінні співвід­нести соціальну проблематику, мотиви художнього твору і його художньо-струк­турні, зображувальні засоби.

Повільний розвиток літературного руху в Галичині, численні політичні й цензурні перешкоди на його шляху надовго закон­сервували вузьке розуміння народності лі­тератури як вірності аксесуарам націо­нальної етнографії та народній мові. Під цим кутом зору розглядалися твори укра­їнських письменників, далеко не рівноцін­ні за своїм соціальним звучанням і ху­дожньою силою, а тому й годі було споді­ватися більш-менш точного визначення їхньої ролі в розвитку літератури, в ду­ховному житті народу, а тим більше — у визвольному русі.

Те, що з різних причин було не під силу піонерам галицького літературного відро­дження, здійснили І. Франко та його по­слідовники. Але справі формування літе­ратурно-критичної думки на Україні при­служилися і перші її вияви у найкращих виступах «Руської трійці». Усім своїм творчим досвідом — і позитивним, і нега­тивним — вони наочно проілюстрували незмінну історичну закономірність тісного зв'язку літературної справи з суспільним життям і революційно-визвольним рухом.