Доба козаччини

Школи, Колегії, Академії, університети. Як витікає з досліджень І.Крип’якевича [1], спадщиною по княжій добі в Україні залишилася нижча, початкова школа. Можливо, певне відставання від Європи, де вже розвинулася система колегіумів (середніх шкіл), можна пояснити тривалою боротьбою України-Русі з монголо-татарським світом.

Реформа української школи відбулася у ХVІ-ХVІІ ст. Головною її ознакою було виникнення та поширення в Україні колегіумів та академій і університетів. Спершу це були, головним чином, грецько-слов’янські школи, на кшталт гімназії при Успенському братстві у Львові, заснованої у 1586 р. В ній панувала не “проста мова”, а “словенська”, грецька та латинська. Традиційно грецькій мові надавали особливої уваги. Вивчали вищі ступені літературної освіти: поетику та риторику, початки математики, основи астрономії, музики, співу, малювання. Мережа колегіумів в Україні ХVІІ ст., особливо Західній, вже досить густа - вона охоплює Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замостя, Холм, Люблін, Берестя, Пінськ, Луцьк, Кам’янець на Поділлі, Київ, Новгород-Сіверський, Львів пізніше Чернігів, Харків, Переяслав - в та ін.[1]. В 1576 р. на Волині в м.Острозі князем К.Острозьким була відкрита перша вища школа в Україні - Острозька Академія. Її наукові сили були з Греції, Риму, Польщі та України.

В 1632 р. постала широко відома світової слави Києво-Могилянська Академія в Києві. П.Могила, який був основним ініціатором реформи вищої школи, прийняв структуру і організацію єзуїтських шкіл, які тоді стояли найвище у Європі. Навчання відбувалося в семи класах: 1.Інфіма; 2. Граматика; 3.Синтаксима; 4.Піїтика; 5. Риторика; 6 і 7 - філософія. 8 - 12 Богословські науки. В 1-3 класах вчили основ латинської мови, граматики, а після 5 кл. спудеї повинні були вільно володіти латиною аж до укладання промов і віршів. Класи філософії включали схоластичну філософію, логіку, фізику, метафізику, етику, математику, географію, дещо з наук про Землю та космос. Це по суті була вища світська освіта. З 1690 р. в Академії зорганізовано вищі богословські студії.

В 1661 р. було створено Львівський університет у складі філософського, юридичного, медичного та теологічного факультетів.

Другою ознакою реформи української освіти у ХVІ-ХVІІ ст. стала її латинізація. Латинська мова стає в Європі мовою міжнародною, особливо в науці. Вона широко вживана в Речі Посполитій, з якою тісно пов’язана Україна. Актуальність введення латини український вчений і церковний діяч Сильвестр Косів у своєму “Екзегезисі” аргументує так: “Яка потреба латинських шкіл у нашому народові? Передусім та, щоб нашу Русь не називали глупою Руссю. Учитесь, говорить автор, по- грецькому, а не по-латинському. Добра рада, але вона корисна в Греції, а не в Польщі, де латинська мова має великий ужиток. Поїде бідака русин на трибунал, на сейм, на сеймик, до гроду, до земства - без латини платить вини. Бо без неї немає ні судді, ні возного, ні ума, ні посла...” [1, 7]. Отже, в цей час вплив грецької освіти, мови, традицій в Україні-Русі зменшується на користь впливу Західної Європи, латинізованого світу.

Третьою ознакою реформ в українській освіті доби козаччини можна вважати надзвичайну різноманітність форм та типів шкіл. Серед найбільш розповсюджених треба назвати братські школи - школи засновані релігійними та культурно-просвітницькими об’єднаннями українських міщан - “братствами”. Таких шкіл в даний період донецький дослідник П.Мазур нараховує 24 [9]. Не менш розповсюдженими були й козацькі (полкові) школи загальним числом 25[9] та козацькі січові школи. Їх зафіксовано, зокрема, в Стародубі, Глухові, Острозьку, Охтирці, Харкові, Ізюмі, Сумах, Чернігові, Ніжині, Ромнах, Яготині, Лубнах, Миргороді, Переяславлі, Полтаві, Черкасах, Кременчузі, Києві, Фастові, Білій Церкві, Каневі, Корсуні, Чигирині, Умані, Брацлаві, Кальнику тощо. Крім того, на Гетьманщині, Запорізькій Січі, Слобожанщині були лірницькі (кобзарські) школи (4), вірменські (3), грецькі (2), католицькі (3), монастирські (3), кальвіністів (4), лютеран (5), василіан (7), єзуїтських колегіумів - 13 [9].

Що ж до шкіл початкового навчання, то їх статистика оцінюється такими цифрами. В 1740-1747 рр. за даними перепису населення в семи полках Гетьманщини - Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Переяславському, Полтавському, Прилуцькому та Миргородському було на 1099 поселень 864 початкові школи. Особливо добре справа освіти була поставлена в Ніжинському та Полтавському полках, де кількість шкіл перевищувала кількість поселень. У чотирьох полках Слобідської України було 124 початкових школи [1, 11, 12].

При цьому треба наголосити, що офіційна гетьманська влада опікувалася створенням і підтриманням освітньої системи шкільництва. Так в листі від 17 березня 1632 р. Гетьман Іван Петражицький пише: “Яко завше з предків своїх військо запорізьке звикло чинити стараніє... аби науки або цвіченя в письмі святому ку подпорі благочестя нашого...”[7].

Отже, освітня система України часів козаччини була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. Ця освітня система діяла ефективно, забезпечивши практично повну грамотність населення, про що, зокрема, свідчать закордонні джерела, а також вітчизняну вищу освіту для гетьманів, козацької старшини, українських науковців.