Покарання в практиці сучасного сімейного виховання

Ідеалом сучасної педагогіки є гуманне ставлення до дитини, яке передбачає уникнення покарань як методу приниження особистості, її гідності, права на вибір. «Виховання без покарання - це не вузько шкільна справа, - говорив В.Сухомлинський. - Це одна з найважливіших проблем реформування суспільства, його найтонших і найскладніших сфер - людської свідомості, поведінки, взаємин».

Наш досвід роботи свідчить, що більшість батьків використовують покарання як метод виховання своїх дітей. Слід визнати, що неможливо переконати батьків взагалі не використовувати покарання. Шлях до виховання без покарань - процес тривалий і складний, успішність якого безпосередньо пов'язана із соціальним розвитком суспільства, особливостями його національно-педагогічних традицій («за одного битого двох небитих дають»), індивідуальної психологічної культури батьків. Тому під час батьківського всеобучу ми змушені приділяти велику увагу психолого-педагогічним умовам використання покарання як методу формування поведінки дітей. Цілеспрямована робота в цьому напрямку допомагає уникнути негативних наслідків застосування покарання у практиці сімейного виховання, поступово кон­струювати такі взаємини, які не потребують репресивних заходів.

Ситуація покарання - це конфліктна ситуація, яка породжує внутрішньоособистісне протиріччя між любов'ю до дитини і вимогливістю до неї і постійно викликає дилему, яка неодмінно постає перед батьками та педагогами: «карати чи не карати».

Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року було прийнято «Конвенцію прав дитини», згідно з якою тілесні покарання дітей забороняються. Відповідно до ст. 37 Конвенції держави-учасниці мають подбати, щоб «жодна дитина не піддавалася катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поведінки або покарань». Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про права дитини, основні положення якої реалізуються в Національній програмі «Діти України».

Кожен, кому доводилося мати справу з дітьми, знає, що за допомогою похвали та покарання дорослий досягає дисципліни, відповідальності. У наші дні серед педагогів, психологів та громадськості існують різні погляди щодо використання заохочення та покарання у вихованні дітей. Одні вважають, що необхідно якомога частіше карати і рідше хвалити, інші - навпаки. Деякі радять, що треба тільки хвалити. А є і такі, які переконані у тому, що справжнє виховання - це виховання взагалі без похвали і покарання.

Критика застосування покарання чи заохо­чення повинна базуватися на різнобічному врахуванні індивідуальних та вікових особливостях дітей, аналізі мотивів їх поведінки у різних ситуаціях. У теорії та практиці виховання побутує думка, що симпатія, довіра, заохочення, схвалення і подібний психолого-педагогічний вплив, розрахований на стимулювання позитив­них емоцій дитини, має називатися похвалою. З іншого боку, до покарань належать осуд, критика, погрози. Їх призначення – це корекція по ведінки дитини у певних складних ситуаціях.

Покарання у широкому розумінні - це метод контролювання та корекції поведінки людини.

У системі навчання й виховання - це засіб впливу на дитину, реагування на дії та вчинки, які порушують загальноприйняті норми й правила. Покарання має зменшити імовірність того, що небажані дії повторяться. Тому його мета - спонукати того, кого карають, змінити свою поведінку, усвідомити її, виробити мотиви до самовиховання.

Проблема заохочень та покарань складна та суперечлива. Противники покарань справедливо стверджують: дітей слід виховувати так, щоб не виникала потреба в покараннях. Вони вважають, що карати дитину - несправедливо, бо в більшості випадків у цьому винні батьки, які неправильно виховували дитину, що й виявилось у поведінці дитини.

Одна з небезпек покарання полягає в тому, що воно пригнічує особистість дитини, її індивідуальність. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, низьких вчинків. Нерозумні, бездушні покарання породжують страх, а страх, у свою чергу, - хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло, яке знову спонукає до небажаних вчинків.

Емоційна реакція покараної дитини може виявлятися або в усвідомленні справедливості покарання, своєї провини, інколи каятті, розумінні неприпустимості повторення подібних вчинків у майбутньому (бажаний очікуваний ефект застосування покарання), або у сприйнятті покарання як несправедливого, у невизнанні власної провини, не повторенні подібних вчинків лише через загрозу покарання, у прагненні взяти реванш за надмірні страждання — бажання відновити «справедливість» у своєму розумінні (небажаний побічний ефект застосування покарання).

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ПОКАРАННЯ

1. Відкритий опір покаранню - бунт, агресивні дії, впертість, дратівливість тощо.

2. Витіснення негативних емоційних переживань, зумовлених покаранням, шляхом спроб перенесення (перекладання) вини на інших осіб.

3. Накопичення негативних переживань, зумовлених покаранням, образи на оточення.

4. Перебільшення своєї провини за умови визнання недостатності покарання, морального самокатування - аутоагресії.

Використання похвали та покарання як методів педагогічного впливу має відповідати конкретним ситуаціям, виявляються особливі складні психологічні умови, що характеризують необхідність врегулювання взаємин, внесення певних змін. Виникнення та педагогічно відповідне використання таких ситуацій обумовлено необхідністю формування нових, значущих потреб особистості, які реалізуються у виборі певних вчинків та стилю поведінки.

Почуття задоволення, яке відчуває дитина від похвали, викликає у неї приплив сил, піднесення енергії, впевненість у собі і, як наслідок, супроводжується старанністю та результативністю. Але найголовніший ефект від похвали - виникнення бажання поводитися так, щоб частіше відчувати цей стан психологічного комфорту.

На відміну від похвали, покарання коригує негативну поведінку дитини, примушує обдумати причину помилок, зумовлює почуття незадоволення, сорому та дискомфорту. Критика - це самоствердження навпаки, яке породжує потребу змінити свою поведінку, а при намірі скоїти негативний вчинок — почуття тривоги пере­жити ще раз комплекс неприємних переживань. Однак покарання не повинно завдавати дитині ні морального приниження, ні фізичного страждання.

Батьки стимулюють (заохочують) одне, гальмують (карають) інше. Проблема в тому, що заохочення не повинно породжувати зазнайства, зверхності, зарозумілості, гордощів, марнославства, а гальмування (покарання) не повинно пригнічувати гідність і активність. Отже, дитина, яка зазнає заохочення і покарання, приходить до вищої регуляції своєї поведінки - до саморегуляції, коли самозаохочення дає почуття задоволення собою, а самопокарання спричиняє муки сумління.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. Зате, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка - за рухливість, флегматика - за повільність, не врівноваженого - за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої - злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців - до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, - значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

 

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1 Відокремлюйте свої почуття від дій.

Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними.

Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2 Уважно вивчайте свою дитину .

Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань,від яких шкоди більше, ніж користі.

Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину,щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінкив різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії.Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладомкультурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

 

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так - не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всотує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас - батьків, дорослих.

Напевно, покарання як засіб виховання ще надовго залишиться в нашому житті. Для того, щоб його позбутися назавжди, треба дуже багато змінити в нашому суспільстві, в культурі сімейних взаємин, у системі суспільного виховання.

 

Значення заохочення і покарання в системі виховання локально, вони не належать до числа виховних засобів, які потрібні повсякденно. Заохочення і покарання необхідні засоби педагогічної корекції в виховному процесі. Використання заохочень і покарань як засобів педагогічної корекції повинно відповідати наявності певної ситуації, характеризується рішенням педагога або колективу, пов’язана з відокремленням одного з вихованців (або групи вихованців) з спільної маси, але як правило, без різкого протистояння їх, зміною їх прав і обов'язків в колективі, взаємовідносин педагога й колективу з ними.

Щоб вирішити питання про доцільність заохочення того чи іншого вихованця, вихователь має передбачити наслідки вжитих ним заходів. Він повинен дотримуватися психолого-педагогічних вимог, які значно підвищують виховну роль та ефективність заохочень. Перш за все треба мати на увазі, що вихованців доцільно заохочувати за досягнення у найбільш важливих, провідних видах діяльності, наприклад професійних, а у школі - навчально-пізнавальних. Позитивно впливає на свідомість і на поведінку вихованця лише об’єктивне заохочення. Практика показує, що негативно позначаються на навчальній дисципліні неуважне ставлення вихователя до старанності одних учнів і в той же час невиправдане заохочування інших. Мають заохочуватися, наприклад, не знання учня, а його старанність і ретельність у виконанні завдання. Щоб заохочення мало виховну силу, воно повинне бути доцільним і заслуженим.

Покарання має бути такою ж природною, простою і логічною мірою, як і всі інші виховні засоби. Цей метод має бути тільки допоміжним і використовуватися тільки після інших методів, що не дали позитивних результатів. Сутність даного методу полягає у негативній оцінці, осудженні, а за необхідністю – і припиненні негідних дій вихованця з метою викликати у нього почуття провини за скоєне, змінити його поведінку.

Отже, вихователі мають великий арсенал як загальних, так і специфічних методів виховання. Під час їх використання необхідно враховувати психолого-педагогічні закономірності процесу виховання, характер і зміст діяльності вихованців, сучасні організаційні, методологічні та методичні вимоги до навчально-виховного процесу, конкретні вимоги до підготовки відповідних фахівців, рівень підготовленості вихователів і вихованців та інші об’єктивні та суб’єктивні умови. Караючи дитину, ми насамперед завдаємо їй страждання, болю, фізичного чи морального, або ж і того, і другого разом. Що ж ми маємо на меті при цьому? Звичайно, тільки одне - викликати у дитини страх, примусити її боятися. Роблячи якийсь вчинок, дитина не думає вже, чи шкідливо це, чи корисно їй або іншим, а просто боїться, що її за це покарають. Отже, ми постійно тримаємо дитину в страху.