Федеральное агентство по образованию 3 страница

 

Джерела воєнної небезпеки беруть початок, як правило, у області військово-політичних відносин. їх ознаки виявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, н діях військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства і диверсійно-розвідувальної діяльності держав.

 

Ознаками воєнної небезпеки є:

 

• різке загострення суперечностей і вступ їх у завершальну стадію підготовки до використання сили (вичерпані останні політичні та дипломатичні засоби для вирішення конфлікту);

 

• створення стороною, що протистоїть, необхідних угрупувань збройних сил і інших військових формувань і засобів, здатних до виконання поставлених завдань;

 

• рішучість політичного керівництва сторони, що простоїть, використовувати військову силу;

 

■ організація широкої підтримки народом обраного керівництвом курсу на силове вирішення конфлікту;

 

• різка активізація психологічної, інформаційної та інших видів психологічної боротьби;

 

• дипломатичні демарші, посилювання військово-економічної блокади;

 

• проведення мобілізації (повної або часткової) в країні;

 

• наявність сприятливої військово-політичної обстановки для розв'язування воєнного конфлікту;

 

• посилення активності збройних сил поблизу кордонів іншої держави тощо.

 

1.2. Чинники, що впливають на ступінь воєнної небезпеки

і характер військових загроз для України

 

Ключовим питанням для визначення воєнної небезпеки, існуючих і прогнозованих загроз для національної і воєнної безпеки України є проблема формулювання національних інтересів держави у даній сфері. Сучасна система національних інтересів країни достатньо повно відбита в Законі України "Про основи національної безпеки України".

 

Під національними інтересами розуміються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади н Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розпиток.

 

Ці інтереси носять довгостроковий характер і визначають основні цілі, стратегічні і поточні завдання внутрішньої і зовнішньої політики держави.

 

До національних інтересів у воєнній сфері належать:

 

* унеможливлений поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;

 

• ефективно існуючі структури і механізми забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

 

• неможливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

 

* недопущення нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

 

* підтримання належного рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань;

 

• підтримання боєздатності Зброй них сил України;

 

• достатнє фінансове забезпечення програм реформування Збройних сил України та оборонно-промислового комплексу України;

 

* утилізація застарілої та не потрібної для Збройних сил У краї ни воєнної техніки, озброєння, вибухових речовин;

 

• договірно-правове оформлення і облаштування державного кордону України;

 

* достатній соціальний захист військовослужбовців, громадян, звільнених з воєнної служби, та членів їхніх сімей.

 

Формування системи даних інтересів відбувається з огляду на загальну систему національних інтересів, втім враховує специфіку воєнної сфери. Більш того, даний процес відбувається з огляду на цілу низку чинників, які підвищують рівень воєнних загроз.

 

Відтак, до чинників, що підвищують рівень воєнної загроза Україні належать:

 

• технологічний відрив ряду провідних держав, що останнім часом значно збільшився, і нарощування їх можливостей но створенню озброєнь і воєнної техніки нового покоління. Така ситуація може підштовхнути їх до якісно нового етапу у зовнішніх відносинах;

 

* перехід окремих держав до практики силових (військових) дій поза норм і принципів міжнародного права і без санкції Ради Без* пеки ООН. Зведений в ранг стратегічної доктрини, він чреватий загрозою дестабілізації як національної безпеки України, так і всієї стратегічної обстановки в світі;

 

• активізація діяльності на території України іноземних спеціальних служб і використовуваних ними організацій;

 

• тривалий процес реформування воєнної організації і оборонного промислового комплексу України, недостатнє фінансування національної оборони і недосконалість нормативно-правової бази. Як результат — критично низький рівень оперативної і бойової підготовки Збройних сил України, інших військ, військових формувань і органів, неприпустиме зниження забезпеченості військ (сил) сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою, крайня гострота соціальних проблем, необґрунтоване і таке, що відбувається поза змісту національних інтересів скорочення армії. Усе це в значній мірі веде до значного зниження рівня як воєнної безпеки України зокрема, так і національної безпеки в цілому.

 

Для аналізу того, як складатиметься військово-політична обстановка, в якій Україні доведеться існувати як суб'єкту світової політики, слід враховувати, зокрема, її геополітичне і геостратегічне положення — воно є унікальним.

 

Україна розташована у самому серці Європи, саме це є висхідним при формуванні системи воєнної безпеки. Україна не є сусідом або державою, що граничить із Європою, Україна є Європа і вже через це може і має активно впливати як на регіональні, так і на глобальні соціально-економічні та політичні процеси і життя планети в цілому. Джерелом загроз за даного випадку виступають з одного боку намагання деяких держав зімкнути "кільце Анаконди" над Росією, і з іншого прагнення Росії до повернення домінування над Євразією.

 

За умов невизначеності напрямів зовнішньої політики, зокрема напрямів адекватного загрозам та небезпекам розвитку воєнної системи безпеки Україна ризикує бути утягненою у політичні гру інших країн, в якій її роль буде зводитися до неправомочного суб'єкта, участь якого віршуватиметься іншими країнами.

 

Розташування України в Серці Європи, перетин України декількома світовими цивілізаціями робить її об'єктом постійних воєнних загроз як локального, так і масштабного характеру.

 

До основних чинників, які визначатимуть характер воєнних загроз і небезпек на початку XXI століття, а також основних тенденцій у глобальній розстановці сил в світі належать наступні:

 

• високий ступінь глобальної нестабільності;

 

• зростання активності у використанні воєнної сили при вирішенні спірних як внутрішніх, так і міжнародних проблем;

 

• зростання впливу і можливостей терористичних, екстремістських та транеурядових організацій;

 

• яскраво виражене прагнення Євросоюзу, Росії та Китаю протистояти забезпеченню глобального лідерства СІЛА, яке за оцінками фахівців відбуватиметься не менше перших 20 років XXI століття.

 

1.3. Існуючі та прогнозовані загрози воєнній безпеці України

 

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" до основних загроз національній безпеці у воєнній сфері належать:

 

• поширення зброї масового ураження і засобів ЇЇ доставки;

 

• недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

 

• нелегальна міграція;

 

• можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

 

• нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

 

• небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

 

• повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

 

• накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних сил України воєнної техніки, озброєння, вибухових речовин;

 

• незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

 

• незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з воєнної служби, та членів їхніх сімей.

 

І хоча даний перелік воєнних загроз є чималим, він не повною мірою віддзеркалює адекватність воєнних загроз безпеці держави, не розкриває їх дійсного змісту. Відтак доречно звернути увагу на інші, вкрай важливі моменти.

 

Зниження загрози виникнення великомасштабної війни в Європі не виключило можливості зародження і розвитку конфліктних ситуацій, зокрема із залученням в них України. Результатом ескалації цих ситуацій можуть стати і воєнні дії. Більш того, ці конфлікти можуть таємно провокуватися і підживлюватися іншими впливовими країнами з метою отримання додаткових важелів впливу на політику України. Відтак, однією із загроз воєнній безпеці України є можливість воєнного конфлікту на території Європи.

 

Суперництво в політичній, економічній і військовій сферах між існуючими і виникаючими центрами сили на континенті, потенційні вогнища напруженості, збройні конфлікти на регіональному рівні, наявність в мирний час у ряді держав могутніх збройних сил, а також ядерної зброї, як і раніше складатимуть серйозну загрозу, у тому числі і військову, для національної безпеки України.

 

Як одну з потенційних загроз можна розглядати створення відповідно до рішень Європейського союзу європейських сил швидкого реагування, головним завданням яких є проведення операцій на європейському континенті по здійсненню гуманітарних акцій. За певних обставин вони можуть бути використані для розв'язання внутрішніх проблем тих чи інших держав (наприклад, для врегулювання етнічних конфліктів), тим самим порушити внутрішню безпеку (наприклад, за умови переходу етнічного конфлікту у площину чи то сепаратизму, чи то іредентизму, чи то реінтеграції).

 

Іншою проблемою є постійно існуюча ескалація у відносинах між євразійською Росією, Північно-Атлантичним альянсом та європейськими Великою Британією та Францією, які володіють ядерною зброєю. Таким чином, у сфері геополітичних інтересів України перебувають держави, котрі володіють ядерною зброєю і між якими існують суперечності, відтак, створюючи атмосферу перманентної нестабільності. Отже, воєнною загрозою для України є перебування у її безпековому просторі держав з діаметральними геопо-літичними інтересами, котрі не виключають застосування ядерної зброї для забезпечення власної безпеки.

 

Не слід також применшувати загрозу певної втрати самостійності та історико-культурної ідентичності при вступі до НАТО. Проведений авторами аналіз надав можливість стверджувати, що входження тих чи інших держав до НАТО не гарантує відсутності суперечок між ними, більш того, не слугує стримуючим чинником при застосуванні збройних сил у конфліктних ситуаціях між собою; більше того, з плином часу, роль НАТО лише збільшується, відтак створюються умови до формування і становлення нового сильного і могутнього суб'єкта міжнародних відносин. Саме тому не можна

 

виключати той вплив, який чинитиме НАТО на Україну у разі її входження до цієї структури.

 

Так само загрозою для України є перебування у воєнно-політичних блоках з Росією, яка є одвічним опонентом як НАТО, так і європейських систем безпеки, які до 2010 року будуть сформовані в якості самостійних і певним чином балансуючих НАТО. Проголошений курс на євроінтеграцію за цього випадку увійде в дисонанс із перебуванням України у будь-якому військовому блоці, заснованому Росією.

 

Відтак для зменшення можливості реалізації воєнних загроз і небезпек перебування України у тому чи іншому блоці має корелювати з проголошеним зовнішньополітичним курсом держави. Входження України до НАТО врешті-решт де-юре розв'яже фундаментальне питання щодо геополітичної приналежності України чи то сходу Західних держав, чи то Заходу Росії. Вступ до НАТО де-юре свідчитиме про реалізації поступу України як самостійної і незалежної держави, позбавить не лише морального права, а й взагалі будь-яких підстав як політиків, так і теоретиків розглядати Україну в яких би то не було концепціях в якості буферної зони між Європою і Росією.

 

Вступ до НАТО і розміщення на території України стратегічної ядерної зброї відкриє шлях для відновлення Україною статусу ядерної держави, що є вкрай важливим з огляду на стратегічні зміни у світовому лідерстві.

 

Потенційною загрозою для України є корінна зміна співвідношення військово морських сил на користь сусідніх держав.

 

Потенційним джерелом виникнення в Європі військово-політичної напруженості залишатиметься проблема неврегульованості територіальних суперечок між суміжними державами. Територіальні претензії у тій чи іншій формі до України висували Росія, Польща, Румунія. Не можна виключати, що заручившись підтримкою США і НАТО, деякі країни можуть почати з більшою наполегливістю добиватися здійснення своїх територіальних і інших домагань до України, що природно, здатне призвести до різкого загострення обстановки. Напруженість, що виникне, може, за певних умов, вийти з-під контролю і перерости у збройний конфлікт, у тому числі і з втягуванням в нього держав ГУАМ, Євросоюзу, членів альянсу НАТО.

 

На прикладі Югославії, Афганістану, Іраку можна дійти висновку про можливість воєнних загроз від "миротворчої діяльності" США і їх найближчих союзників, передусім Великої Британії, які не відповідають існуючим міжнародно-правовим нормам. Потенційна загроза для України пов'язана з тим, що "миротворчі сили" без санкції Ради Безпеки ООН можуть бути введені на територію України для "підтримання демократії і євро інтеграційного поступу" України.

 

Збереження великої кількості (в цілому близько 140) вогнищ етнотериторіальних конфліктів на пострадянському просторі, передусім у Росії, які, за оцінками експертів, навряд чи будуть врегульовані в найближчому майбутньому, також представляє загрозу для національної безпеки України.

 

Можливими військово-політичними цілями військових конфліктів, розв'язаних проти України, можуть бути:

 

• розв'язання спірних проблем на користь провідних країн Заходу і їх союзників;

 

• максимальне послаблення військового потенціалу України, приведення його у відповідність до європейських стандартів (наприклад, є незрозумілими принципи побудови системи воєнної безпеки України, де проживає 46 мільйонів осіб і тієї ж Данії, населення якої трохи більше населення Києва);

 

• підрив міжнародного авторитету України в якості держави, здатної впливати на розвиток ситуації в регіоні і світі, а також рішуче відстоювати свої життєво важливі інтереси у будь-якій точці планети.

 

Зонами найбільшої потенційної небезпеки можуть стати прикордонні райони з Румунією, Польщею, Росією.

 

Військово-політичні конфлікти між суміжними державами в самій Центральній і Східній Європі можуть і не чинити прямого впливу на воєнну безпеку України, проте певною мірою здатні торкнутися її політичних, а головне — економічних інтересів.

 

Діяльність Туреччини буде спрямована на досягнення своєї політичної, економічної і військово-стратегічної мети, головними з яких є ослаблення України і її зв'язків з державами СНД, передусім з Росією, втягування їх в міжнародні ісламські організації з перспективою створення певного мусульманського блоку на противагу Україні, використання природних ресурсів, науково-технічного потенціалу і ринків Криму як природної складової частини турецького економічного простору. У більш абстрактному плані слід говорити про загрозу реалізації концепції пантуранізму.

 

Потенційно небезпечним є втягування України в якості асоційованого члена СНД у конфлікт між Росією з одного боку, і Іраном та Туреччиною, які ведуть поки що позиційну боротьбу за вплив на півдні. Слід також акцентувати увагу і на геополітичній активізації Китаю, який все більше і більше заявляє про себе на міжнародній арені в якості впливово гравця. Відтак Україна має бути готовою до загрози бути втягненою у конфлікт між Росією і СНД з одного боку і Пакистаном, Іраном та Туреччиною з іншого. Небезпека цього конфлікту полягає у тому, що як з одного боку (Росія, Беларусь), так і з іншого (Пакистан) сторони володіють ядерною зброєю.

 

Стратегічним моментом для України є використання територіальних суперечностей між Індією та Пакистаном; геополітичних між Іраном, Пакистаном та Туреччиною щодо контролю над Афганістаном тощо. Головним стратегічним завданням є регіональна нестабільність і Південноазіатському регіоні, яка дозволить Україні безперешкодно розвиватися у рамках Євросоюзу та зберігати добросусідські відносини з Росією. Відтак, встановлення стабільності в Південній Азії є потенційною загрозою для воєнної безпеки України.

 

Індія прагнутиме до забезпечення стабільності в районах, що межують з Пакистаном. При цьому підхід Індії до регіональної безпеки значною мірою визначатиметься її прагненням грати домінуючу роль в Південній Азії і басейні Індійського океану. Певне місце в такій діяльності Індія відведе практичній реалізації своїх планів по створенню Асоціації регіональної співпраці держав зони Індійського океану, розраховуючи зайняти в ній провідні позиції.

 

Позитивним моментом є природне прагнення більшості держав на Півдні вирішувати спірні проблеми і затверджувати свої позиції в регіоні переважно силовими методами. Це стимулює нарощування технічної оснащеності їх збройних сил як за рахунок збільшення обсягів зовнішніх військових закупівель, так і шляхом розширення власного військового виробництва. Відтак Україна має максимально активізувати участь у торгівлі зброєю для Південноазіатських країн. Підтримання стану регіональної нестабільності, поєднаної зі збільшенням кількості зброї і зміцненням збройних сил країн, що протистоять одна одній, може призвести до конфліктів малої інтенсивності, а згодом і регіонального конфлікту, для врегулювання чого можуть бути направлені миротворчі сили ООН, Таким чином, жодна з країн Південної Азії не зможе встановити домінуючого та імперативного контролю над управлінням даним регіоном.

 

Збережеться тенденція низки провідних країн до володіння зброєю масового ураження і засобами його доставки (Ірак, Іран, Ізраїль). Більш того, Пакистан офіційно заявив, що володіє ядерним потенціалом.

 

Найбільш небезпечним є продовження розповсюдження ракетно-ядерної і хімічної технологій (Ізраїль, Лівія, Ірак, Іран, Пакистан) і збільшення в регіоні запасів сучасних наступальних озброєнь.

 

Джерелами збройних конфліктів в Центральноазіатському стратегічному районі можуть стати переростання локальних військових конфліктів на регіональні (широкомасштабні) війни із залученням в них країн СНД, Туреччини і збройних угрупувань окремих військово-політичних партій і рухів Афганістану, збереження прагнення низки провідних країн регіону до володіння зброєю масового ураження і засобами його доставки, а також масова міграція населення.

 

Не можна не сказати про значення релігійного чинника для країн Півдня. Протиставлення ісламу іншим релігіям, а також однієї ісламської держави іншій стає деколи головним козирем для західних країн у створенні неспокійної обстановки в регіоні. Витягуючи переваги з релігійних суперечностей, Захід проводить вигідну для себе й Ізраїлю стратегічну лінію на підігрів конфлікту між різними течіями в ісламі, між ісламом і православ'ям.

 

Стратегічним моментом є підтримання прагнень Росії щодо унеможливлений домінування Китаю в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

 

Аналіз загроз воєнній безпеці України буде неповним, якщо не згадати про такий довготривалий чинник як тероризм, що негативно впливає на розвиток суспільних відносин ряду держав. Тероризм у чистому вигляді" як це мало місце при нападі чеченських бандитів на Дагестан або під час повітряних атак на Нью-Йорк і Вашингтон, зустрічається нечасто. Сучасний тероризм тісно пов'язаний з наркобізнесом, незаконною торгівлею зброєю, виготовленням і розповсюдженням фальшивих грошей, з переміщенням капіталу, його відмиванням і навіть із створенням легальних торгових фірм.

 

Всебічний аналіз даної проблеми і умов, в яких вона розвивається, дозволяє зробити прогноз про подальше посилення агресивності, збільшенні організаційно-тактичного потенціалу і зростанні професійного рівня міжнародного тероризму за рахунок придбання досвіду проведення великомасштабних, і зухвалих акцій, вдосконалення спеціальної підготовки терористів за рахунок активного використання найманства, тісного сполучення політичних терористичних структур із злочинними співтовариствами, а також використання ними принципово нових форм політичного протиборства. Пропагандистським прикриттям подібних акцій часто є широке розповсюдження гасел "національно-визвольної боротьби".

 

Мал. 1. Класифікація загроз безпеці.

 

Згідно з критеріями

 

 

Попри те більшість дослідників найчастіше поділяють їх за критерієм характеру загроз, найважливішими з яких є: політичні, військові, економічні, соціальні, культурні, екологічні та іноді ідеологічні [6, c. 23; 13, c. 180-186]. Ця типологія часто вживається як і в теоретичних працях так і при формуванні документів, що відносяться до безпеки окремих держав [10; 14; 15].

 

Потрібно також зауважити, що все частіше до загроз для безпеки суб’єктів міжнародних відносин, відносять глобальні проблеми людства. Вони, щоправда, дуже часто в літературі окреслюються по-різному, але суть їх зводиться до таких наступних проблем:

 

- запобігання світової ядерної війни;

 

- подолання зростаючого розриву в рівні економічного та культурного розвитку між розвинутими індустріальними країнами заходу і країнами, що розвиваються;

 

- усунення економічної відсталості голоду, злиднів і неписьменності;

 

- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

 

- подолання екологічної кризи;

 

- припинення демографічного вибуху у країнах, що розвиваються і демографічної кризи у розвинутих країнах, через більш раціональне регулювання народжуваності;

 

- своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

 

- стримування міжнародного тероризму та екстремізму;

 

- поширення наркоманії, алкоголізму та СНІДу;

 

- захист прав людини;

 

- підвищення освітнього рівня, збереження культурної спадщини і моральних цінностей [1, c. 48-58; 12, с. 465-474].

 

І цей список не повний. Як можна побачити деякі подані вище проблеми вже можна вважати загрозами безпеці, а інші можуть бути каталізаторами виникненню окремих інших загроз та викликів. Важливо підкреслити, що більшість загроз для безпеки, все ж має політичний характер. Крім загроз спричинених природними стихіями (повені, виверження вулкану), решта – від проблеми не контролювання викидів забруднення до закупівлі міжконтинентальних ракет – є результатом політичних дій. Отже, цей тип безпеки часто накладається на багато інших вже вище згадуваних типів [Порівняй: 13, c.181].

 

Модель аналізу безпеки в контексті загроз вимагає все ж певних уточнень та поправок. Часто загрози сприймаються як дуже широка група явищ, що негативно оцінюються. Проте фактично частина явищ має характер не стільки загроз, як викликів для політики безпеки держав, тобто нових ситуацій, в котрих з’являється потреба, що вимагає дати адекватну відповідь і розпочати відповідні дії. Виклики, щодо котрих не буде відповідної реакції, можуть тоді трансформуватися у загрози для безпеки народів та держав, і отже, мати в майбутньому негативний вплив на формування безпеки. Український вчений О. Бодрук пропонує дефініювати поняття виклик як проблему, (сукупність однорідних, близьких проблем), що отримала з певних причин на якомусь відрізку часу сильне звучання і загострено сприймається політичною елітою, має важливе, пріоритетне значення для національної безпеки і національних інтересів держави [2, розділ 1.2.1.]. До того ж, як вважає польський дослідник Р. Зємба “межа між викликом і загрозою є плинною, бо залежить від визначення цінностей, котрі належить оберігати, а також індивідуальної вразливості суб’єкта, що досліджується” [16, с. 29].

 

Як зазначає О. Бодрук, будь-які виклики, як правило, мають своїх конкретних носіїв, свій просторовий вектор. Крім того не будь-яка проблема є одразу викликом, виклики конкретні у часі і просторі, вони існують для конкретної країни, у конкретній фазі її розвитку, більш того, виклики набувають політичного значення в міру їхнього сприйняття таких. Отже, на практиці аналіз викликів та загроз показує, що це завжди суб’єктивний процес сприйняття певною особою чи соціальною групою тих чи інших факторів через призму власних інтересів і фахового рівня. Водночас, об’єктивне визначення загроз передбачає чітке усвідомлення параметрів, поза межами яких певне явище втрачає можливості саморегуляції та потребує зовнішнього втручання для збереження стабільності соціальної системи, а також певних умов, що перетворюють ті самі фактори або на реальну, або на потенційну загрозу [2, розділ 1.2.1.].

 

Варто сказати, що серед експертів немає єдиної думки про “зміст списку нових загроз і викликів”. Проте серед інших, сьогодні особливої уваги заслуговують наступні: міжнародний тероризм, екологічні загрози, ядерна безпека і поширення зброї масового знищення, етнічні і релігійні конфлікти, проблеми тоталітарних сект, неконтрольованої міграції та організованої злочинності. Іншими словами, мова йде про такі фактори, що завдають шкоди не тільки конкретній країні, але і всьому європейському та міжнародному співтовариству. Поряд із цим діапазон викликів та загроз глобальній, регіональній, у тому числі і європейській безпеці, змінився не повністю. На наш погляд, через прагнення окремих суб’єктів міжнародних відносин до досягнення своїх цілей будь-якими способами, він одержав своє подальше розширення, поповнився новими, що раніше вважалися потенційними, викликами та загрозами.

 

Поява нових загроз і викликів змусила уряди багатьох країн переглянути традиційні підходи до вирішення проблем безпеки. По-перше, деякі з цих викликів відносяться до розряду “ненавмисних”. Наприклад, неконтрольовану міграцію або демографічні диспропорції важко віднести до навмисних загроз. Прояв таких викликів став можливим тільки в “глобальному суспільстві”. По-друге, навмисні і ненавмисні виклики тісно взаємозалежні. Наприклад, проблему організованої злочинності дуже важко відокремити від проблеми відмивання грошей і корупції. Більше того, самі загрози та виклики часто взаємопов’язані та взаємозалежні. Глобалізація змушує держави змінити не тільки свої підходи до визначення суті нових загроз і викликів, але і розробити нові інструменти їхньої нейтралізації.

 

Література

 

1. Артюшин Л.М., Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегій воєнної безпеки суспільства і держави: Монографія.- Харків:Вид-во Нац. Ун-ту внутр. Справ,2003.- 176 с.

 

2. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти:Монографія.- Київ:НІПМБ,2001.- 300 с. Доступний з: <http://www.niisp.gov.ua/index.php>

 

3. Куньч З.Й. Універсальний словник української мови.- Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2005.- 848 с.

 

4. Общая теория национальной безопасности: Учебник / под общ. Ред. Прохожева А.А.- Москва:Изд-во РАГС,2002.- 320 с.

 

5. Рыхтик М.И. Эволюция понятия «безопасность»: от «жестких угроз» до «мягких вызовов» // Современные проблемы мировой политики: Безопасность, конфликты и их анализ / Под ред. М.М.Лебедевой. М.: Аспект-Пресс, 2002.- c. 89-118

 

6. Сzaputowicz J. System czy nieład? Bezpieczeństwo europejskie u progu XXI wieku.- Warszawa:PWN.- 1998.

 

7. Frei D. Sicherheit. Grundfragen der Weltpolitik.- Stuttgart: Verlag W.Kohlhammer.- 1977.

 

8. Ioannes Paulus II. Redemptor hominis.- Poznan:1979.

 

9. Kaufmann Franz-Xaver. Sicherheit als soziologisches und sozialpolitisches Problem.- Stuttgart:Georg Thieme Verlag.-1970.