Відхилення соціально–пасивного типу.

Мотивація цих відхилень пов’язана з психологією соціальної відчуженості від інтересів колективу, груп. Соціально-пасивна поведінка може при визначених умовах стати не тільки аморальною, але і злочинною. Такі випадки:

1) посадової недбалості і службової бездіяльності до охорони матеріальних цінностей, невиконання державних планів і виробничих завдань;

2) зловживання спиртними напоями, алкоголізм є також формою відходу від активного громадського життя. Це занурення в світ вигаданих образів, що поступово руйнують психіку. Крайньою формою відходу від особистих і соціальних проблем є самогубство.

На рівні особистості правопорушення чи злочин виступають як результат деформації потреб, цілей, а також засобів їх досягнення. Ця деформація приводить до того, що спотворюються життєві плани особистості, її реакція на конкретну життєву ситуацію стає неадекватна соціальній нормі.

Культурні і психічні відхилення. Один індивід може мати відхилення в соціальній поведінці, інший в особистісній організації, третій і в соціальній сфері, і в особистісній організації. Якщо два цих типи відхилень поєднуються, то відхилення від культурних норм здійснюється психічно ненормальною особистістю.

Психологів цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози, параноїдальні стани і т. ін. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільноти від норм культури.

Люди часто намагаються зв’язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, радикальна політична поведінка сприймається як вихід для емоційної ворожості, тобто як психічне відхилення; сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія, пристрасть до азартних ігор і багато інших відхилень у соціальній поведінці також пов'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи, з психічними відхиленнями. Сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальній поведінці також часто пов'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями.

Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина девіантної поведінки. Психічно ненормальні особистості можуть виконувати всі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей психічно цілком нормальних бувають характерні дуже серйозні відхилення. Питання в тому, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.

Індивідуальні та групові відхилення.

Носієм девіацій може бути не тільки індивід, але і група. Перш за все це стосується груп, що прагнуть до нонконформізму. Прикладами можуть бути злочинці, безпритульні та ін. Такі групи свої установки на девіацію закріплюють за допомогою формування девіантною субкультури. Виникає коло взаємопідсилення. Хочу звернути Вашу увагу на це явище. Тут ми маємо справу з соціальним механізмом, що закріплює девіантну поведінку, якої припустився той чи інший індивід.

У кожному суспільстві багато субкультур, норми яких засуджуються загальноприйнятою, домінуючою мораллю суспільства. Наприклад, підлітки з важких сімей проводять більшу частину свого часу в підвалах. «Підвальне життя» здається їм нормальним, у них існує свій «підвальний» моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку в наявності не індивідуальне, а групове відхилення від норм домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури.

Іншим прикладом групового соціального відхилення можна вважати групу бюрократів, які за паперами вже не бачать реального оточення і живуть в ілюзорному світі параграфів, циркулярів і розпоряджень. Тут також створена субкультура, потрапляючи в яку кожний працівник повинен підкорятися діючим бюрократичним культурним нормам.

Первинне і вторинне відхилення. Теорія стигматизації.

Вперше здійснену девіантну дію прийнято називати первинною девіацією.

Вторинна девіація закріплює за індивідом девіантну поведінку. Це може статися завдяки його входженню у відповідну соціальну групу.

Вторинна соціалізація також може відбутися завдяки визначенню людини як девіанта уповноваженими суспільством експертами. Це можуть бути шкільні вчителі, поліцейські чиновники, судді та ін. В західній соціології склалася теорія стигматизації або навішування ярликів. Латинською мовою “stigma” означає клеймо, а також безчестя, ганьба. В Давньому Римі так називали знаки, які випалювали на тілі карних злочинців. В християнській релігії цей термін набув особливого смислового насичення у зв’язку з тим, що Христа перед розп’яттям катували і на його тілі теж були стигмати. З того часу у деяких віруючих стигмати почали з’являтися в результаті психічного напруження. В соціологічному сенсі стигматизація – це наклеювання на людину певних негативних ярликів, які визначають ставлення до неї решти людей у суспільстві. Такі ярлики можуть бути наклеєні і суспільною думкою в результаті повсякденної типізації. Наприклад, людина займається розумовою працею і погано бачить. Оточуючі люди можуть типізувати її нездатність вчасно помічати і вітатися з зустрічними як зарозумілість. Але значно більшу вагу набувають висновки спеціальних експертів. Наприклад, їх визначення школяра як малолітнього правопорушника може вплинути на весь хід його соціалізації. Недовіра, що провокується таким визначенням, веде до ексклюзії такої дитини. Її контакти починають зміщуватися в бік кола тих, хто теж визначений в якості малолітніх правопорушників. Так відбувається вторинна девіація, яка полягає в прийнятті індивідом ярлика і сприйнятті себе як девіанта. Варто пам’ятати, що ця теорія описує саме механізм вторинної девіації, а не її причини як такі.

Особа при цьому ідентифікується з девіантом. Іноді в разі вчинення навіть єдиного девіантного вчинку (зґвалтування, гомосексуалізм, вживання наркотиків і т.ін.) або помилкового і неправдивого обвинувачення до індивіда приклеюється ярлик девіанта. Цей процес навішування ярлика може стати поворотним пунктом на життєвому шляху індивіда. Індивід, що зробив первинне відхилення від загальноприйнятих норм, продовжує жити колишнім життям, займати те ж місце в системі статусів і ролей, як і раніше взаємодіяти з членами групи, але варто йому лише отримати ярлик девіанта, як одразу з'являється тенденція до переривання багатьох соціальних зв'язків з групою і навіть до ізоляції від неї. Така особа може бути усунута від улюбленої роботи, професії, відкинута добропорядними людьми, заслужити назву «кримінальної» особистості. Вона може стати залежною від злочинних груп, які починають використовувати факт індивідуального відхилення, відокремлюючи даного індивіда від суспільства і прищеплюючи йому моральні норми своєї субкультури. Таким чином, вторинне відхилення може перевернути все життя людини. Створюються сприятливі умови для повторення акту поведінки, що відхиляється. Після повторення проступку ізоляція ще більше посилюється, застосовуються більш жорсткі заходи соціального контролю, і особа може перейти в стан, що характеризується постійною девіантною поведінкою.

В літературі окрім поняття девіантної поведінки використовується поняття делінквентна поведінка. Делінквентна поведінка (з латинського слова «delictum», що в переводі означає «проступок»)як форма девіантної поведінки означає протиправну поведінку, яка загрожує самим основам соціального устрою – громадському порядку і регулюється переважно правовими нормами – законами, нормативними актами, дисциплінарними правилами. Отже, делінквентна поведінка визнається однією з найбільш небезпечних форм девіацій.

Таким чином, девіантна поведінка відіграє в суспільстві подвійну роль: з одного боку, являє загрозу стабільності суспільства, з іншого – підтримує цю стабільність. У випадку, якщо той чи інший вид девіації набуває стійкого характеру, стає нормою поведінки для багатьох людей, суспільство зобов'язане переглянути принципи, що «стимулюють правила» або провести переоцінку соціальних норм. В останньому випадку поведінка, яка вважалася девіантною, оцінюється як нова норма.

Наявність у перехідних суспільствах стійкої тенденції підвищення рівня та масштабів соціально небезпечних девіацій (наприклад, корупції, тероризму та наркотизму) призводить до наростання процесів дезорганізації, що провокує державу та її правові інститути на репресивні заходи. Однак викорінити і обмежити соціальні проблеми тільки традиційними репресивними акціями не вдається. Особливо наочно це відбувається в сфері контролю над наркотизмом і тероризмом.

Для того, щоб деструктивна девіація не мала широкого поширення, необхідно: а) розширювати доступ до законних способів досягнення успіху і просування по соціальних сходах; б) дотримуватися соціальної рівності перед законом; в) постійно вдосконалювати законодавство, приводити його у відповідність з новими соціальними реаліями; г) прагнути до адекватності злочину і покарання. Все це в сукупності дозволить знизити соціальну напругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію. Тільки при виконанні перерахованих вище вимог суспільство має право називатися правовим і демократичним.

З іншого боку, творчі девіації виконують важливі позитивні соціальні функції. Вони необхідні, щоб суспільство було гнучким і готовим до змін. Девіантна і нормативна поведінка - дві рівноцінні складові соціально рольової поведінки. Для нормального розвитку суспільства девіантно-рольова поведінка людини має не менше значення, ніж його нормативно-рольова поведінка. Девіантна поведінка є одним з шляхів адаптації культури до соціальних змін. Немає такого сучасного суспільства, яке тривалий час залишалося б статичним. Навіть зовсім ізольовані від світових цивілізацій співтовариства повинні час від часу змінювати зразки своєї поведінки через зміну навколишнього середовища. Нові культурні норми рідко створюються шляхом обговорення та подальшого їх прийняття всіма членами соціальних груп, вони народжуються і розвиваються в результаті повсякденної поведінки індивідів, в зіткненні з постійно виникаючими соціальними обставинами. Відхилення від старих, звичних норм поведінки може бути початком створення нових нормативних зразків. Поступово, долаючи традиції, поведінка, що відхиляється, містить нові життєздатні норми, все в більшій мірі проникає у свідомість людей. Поступово із засвоєнням членами соціальних груп поведінки, що містить нові норми, вона перестає бути девіантною.