Сторони в судовому процесі, їх права та обов’язки

 

 

Господарське процесуальне законодавство не містить загального визначення поняття сторін судового процесу, але визначає коло осіб, які можуть ними бути. Сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Сторонами судового процесу є учасники спірного матеріального правовідношення, тобто особа, яка має право вимоги (кредитор) та особа, на яку покладається обов’язок виконати зобов’язання (боржник). У судовому процесі кредитор стає позивачем, а боржник – відповідачем.[57]

Позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушуваного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач – це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Таким чином, виходячи з аналізу ст. 1, 2 ГПК України, розрізняють:

- заінтересовані підприємства та організації, що звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів (цим поняттям охоплюються також і громадяни-підприємці);

- державні та інші органи, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

 

Відповідачами у господарському процесі є підприємства та організації, фізичні особи – підприємці, яким пред’явлено позовну вимогу. Відповідач – це особа, яка за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і яка внаслідок цього притягується до відповідальності за позовом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути, зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про визнання недійсними виданих ними актів.

Позивач і відповідач виступають як суб’єкти спірних матеріальних господарських правовідносин, але доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов’язків, господарський суд виходить із наявності спірного права у однієї сторони та обов’язків у іншої сторони. Тому сторони є тільки передбачуваними суб’єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, яке буде предметом розгляду у господарському суді.

З метою захисту своїх матеріальних прав та законних інтересів сторони наділяються рівними процесуальними правами, які поділяються на дві групи. По-перше, це загальні процесуальні права, які окрім сторін мають й інші учасники судового процесу. По-друге, це процесуальні права, які мають лише сторони судового процесу.

Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості щодо використання процесуальних засобів свого захисту. Так, позивач має право пред’явити позов (ст. 1, 54 ГПК України), а відповідач – звернутися до господарського суду із зустрічним позовом (ст. 60 ГПК України) або надати відзив на позовну заяву (ст. 59 ГПК України). Позивач має право подати клопотання про вжиття заходів забезпечення позову (ст. 66 ГПК України), а відповідач, в свою чергу, має право оскаржити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову (ст. 67 ГПК України). Такий порядок є логічним, оскільки відповідно до принципу змагальності кожна із сторін повинна мати рівні юридичні та фактичні можливості щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

Права та обов’язки сторін у господарському процесі визначає ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи й міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості по використанню процесуальних засобів свого захисту.

Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Окрім загальних прав, якими наділені сторони, слід мати на увазі, що позивач має право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову чи зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Але господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У таких випадках господарський суд розглядає спір по суті.

Господарське процесуальне законодавство допускає можливість участі в справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23 ГПК України), що визначається в юридичній літературі як процесуальна співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучати за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі в справі іншого відповідача.

Однак, ст. 24 ГПК України не зобов’язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з ч. 3 ст. 104 ГПК України.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження в справі, допустити заміну первісного відповідача належним ­відповідачем. При залученні іншого відповідача чи заміні неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Від залучення іншого відповідача та заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво, тобто заміну сторони, яка вибула, її правонаступником (ст. 25 ГПК України). У разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, які вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього тією ж мірою, якою вони були обов’язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі право попередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов’язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальним або сингулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв’язку між особами, які змінюють один одного.

У справах про визнання боржника банкрутом процесуальне правонаступництво боржника неможливе. У разі його ліквідації або реорганізації до порушення справи про банкрутство кредиторові слід відмовити у прийнятті заяви про визнання такого боржника банкрутом (п. 3 ст. 62 ГПК України), а якщо ліквідація або реорганізація підприємства боржника відбувалося після порушення провадження у справі, його слід припинити на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.